Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №303/773/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/773/26

2/303/304/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 17.08.2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Мукачівського міського управління юстиції, актовий запис № 379. Позовні вимоги мотивує тим, що сімейне життя з відповідачем не склалося, мають різні погляди на життя та сім`ю, не підтримують сімейних стосунків, не ведуть спільного господарства, постійно виникають непорозуміння з причин різних поглядів на життя, зникли почуття поваги та любові, примирення між ними неможливо. В період шлюбу у сторін народилася донька: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 06.02.2026 року постановлено позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 10.03.2026 року та відкладено на 01.04.2026 року.

25.03.2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про надання сторонам строку на примирення. Клопотання обґрунтовується тим, що відповідач з позовними вимогами не згоден, подружжя продовжує проживати разом, розірвання шлюбу є передчасним.

30.03.2026 року від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Козар М.В., надійшла заява в якій сторона позивача проти задоволення клопотання про надання сторонам строку на примирення категорично заперечила.

Ухвалою суду від 01.04.2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання сторонам строку для примирення подружжя відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , та її представник, адвокат Козар М.В., в судове засідання не з`явилися, в своїй позовній заяві просили здійснювати розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Із поданої 25.03.2026 року заяви встановлено, що відповідач ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечує.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, за відсутності підстав для відкладення судового розгляду, суд констатує наступне.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстрований 17.08.2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Мукачівського міського управління юстиції, актовий запис № 379, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 17.08.2002 року. Також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, що також стверджується свідоцтвом про одруження та тимчасовою посвідкою на проживання.

У шлюбі у сторін народилася донька: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 29.05.2008 року).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

В п.п. 2, 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача, чи якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими ст.ст. 27, 28 ЦПК України.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 27 ЦПК України).

Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) ( ч.ч. 2, 9 ст. 28 ЦПК України).

Оскільки шлюб укладався на території України, позивач має на утриманні неповнолітню дитину, суд прийняв до провадження справу, що відповідає вимогам п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Щодо визначення держави, право якої підлягає застосуванню під час вирішення спору про розірвання шлюбу між громадянином російської федерації та громадянкою України, суд зазначає наступне.

Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами ст.ст. 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Згідно з ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування ч. 2 ст. 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Аналіз положень ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема:

1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie);

2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);

3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law);

4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis).

Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Враховуючи, що позивач є громадянкою України, а відповідач громадянином російської федерації, то відповідно до ч. 1 ст. 16 згаданого Закону у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.

Також встановлено, що подружжям спільно не обрано право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу.

Відсутні підстави за встановлених фактичних обставин і для висновку, що є право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Досліджуючи питання застосування колізійної прив`язки lex domicilii, суд враховує, що ця норма визначає для подружжя право держави, у якій у них було спільне проживання, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено, останнім місцем спільного проживання подружжя є Україна, де продовжує, як вбачається з матеріалів справи, проживати позивач, а також і сам відповідач, що стверджується наявною в матеріалах справи тимчасовою посвідкою на проживання.

Отже, за встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми матеріального права України, тобто законодавство України за прив`язкою lex domicilii.

Стаття 51 Конституції України визначає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що шлюб існує формально, сторони не підтримують подружніх стосунків, разом не проживають, спільного господарства не ведуть, позивач категорично не виявляє бажання примирятись із відповідачем, наполягає на розірванні шлюбу, що підтверджує її стійке бажання розлучитися.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому позов слід задовольнити та шлюб між сторонами розірвати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 1331,20 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76–81, 141, 206, 263–265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 110-112 СК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 17.08.2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Мукачівського міського управління юстиції, актовий запис № 379 – розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 (одну тисячу триста тридцять одну гривню 20 копійок) гривень судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Представник позивача: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Суддя А.М.Заболотний