Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №521/1157/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/1157/26

Номер провадження № 2/521/3079/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйка І.А.,

секретаря судового засідання – Шелкопляс В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників до судового засідання цивільну справу за позовом акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

28.01.2026 року до Хаджибейського районного суду м. Одеси звернувся представник позивача з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» кредитну заборгованість за Заявою договором №002/9030766-SP від 04.01.2021 року, що становить 63743 грн. 67 коп., а також витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 29.01.2026 року позовну заяву залишено без руху.

04.02.2026 року представник позивачки подав заяву про усунення недоліків, якою усунув всі недоліки, що були визначені в ухвалі від 29.01.2026 року.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 05.02.2026 року відкрито провадження по вищезазначеній справі.

04.03.2026 року сторони в судове засідання не з`явились, повідомлялись своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце слухання справи належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Суд, вивчивши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач стверджує, що 04.01.2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було підписано Заяву-анкету №33716 про приєднання до Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної кратки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank». ОСОБА_2 – з 19.10.2021 року є власником поточного рахунку у гривні № НОМЕР_1 , який відкритий до Заяви №33716 з номером Кредитного договору №002/9030766-SP

Відповідно до Заяви №33716 про приєднання до Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» ОСОБА_1 підтвердив, що приймає (акцептує) всі умови Публічної пропозиції (оферти) АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank» (далі — Публічна пропозиція), яка розміщена разом з додатками, в т.ч але не виключно, тарифами, Довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб, Паспортом споживчого кредиту на сайті Банку https://tascombank.ua/ та https://sportbank.com.ua посилання на примірники якої, разом з додатками Відповідач отримав в Мобільному додатку «Sportbank», і з якою він ознайомлений, повністю згоден, зміст розуміє, положень якої зобов`язався неухильно дотримуватися. В цьому випадку датою відправлення Публічної пропозиції вважається дата, з якої в Мобільному додатку стає доступним текст Публічної пропозиції (посилання на її примірники). Проект Заявианкети та Публічної пропозиції був наданий Відповідачу Банком, та підписані ним Заява-анкета та Публічна пропозиція відповідають наданим проектам.

Згідно з п.п. 1.2. Заяви №33716 про приєднання до Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» Відповідач просив надати банківські та фінансові послуги, зокрема: Відкрити поточний рахунок № НОМЕР_2 національній валюті.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, станом на 30.09.2025 року заборгованість за кредитним договором №002/9030766-SP від 04.01.2021 року (кредитна заборгованість), становить 63743,67 грн., в т.ч.:

- заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) – 29951,65 грн.;

- заборгованість за процентами (в т. ч. прострочена) – 33792,02 грн., що підтверджується відповідним Розрахунком заборгованості по кредитному договору та Виписками.

Втім, суд критично ставиться до тверджень позивача, оскільки як зазначає позивач у своїй позовній заяві, додатком до позову є копія кредитного договору № 002/9030766-SP від 04.01.2021 року з додатками. Втім суду надано файл незрозумілого змісту, інформація по кредитному договору №002/9030766-SP від 04.01.2021 року відсутня.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Суд зазначає, що заборгованість за кредитом визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а тому суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналогічна позиція викладена, і Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15.

Позов — це звернення зацікавленої особи до суду з вимогою захистити свої порушені або оскаржувані права та законні інтереси. Позов включає в себе як матеріальну вимогу, так і спір про право або факт, що підлягає вирішенню судом. Зовнішньою формою позову є позовна заява – документ, який подається до суду та містить цю вимогу.

Разом із тим, додатки до позову – це документи та інші матеріальні докази, які подаються разом із позовною заявою для підтвердження викладених у ній фактів та обґрунтування позовних вимог. Вони є невід`ємною частиною справи і формують у суду загальне бачення ситуації, а також дозволяють провадженню розвиватися.

Отже, предмет та підстави позову містяться у позовній заяві, що подається до суду. Предмет позову — це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення, наприклад, стягнення боргу чи визнання права власності. Підстави позову — це юридичні факти (обставини), якими позивач обґрунтовує свої вимоги, наприклад, укладений договір або факт порушення прав.

Суд роз`яснює, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору покладено на суд. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 6 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц).

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а).

Згідно позовних вимог, позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 2002/9030766-SP від 04.01.2021 року у розмірі 63743,67 грн., у загальному розмірі та суму судових витрат.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає і суті кредитного договору.

Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Належним доказом заборгованості відповідача за кредитним договором є сам кредитний договір, що підписаний відповідачем, паспорт споживчого кредиту, графік платежів, виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами.

Разом з тим, позивачем не надано належним чином сформованого кредитного договору №002/9030766-SP від 04.01.2021 року, що унеможливлює здійснення повної та всебічної оцінки доказів щодо боржника ОСОБА_1 .

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд зазначає, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду та у даному випадку, може призвести до порушення принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.

Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів. а не припущень, що й буле відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Як було зазначено вище, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов?язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку, позивачем не доведено, факту укладення кредитного договору № 002/9030766-SP від 04.01.2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 , а саме не надано копію договору № 002/9030766-SP від 04.01.2021 року як додатку до позовної заяви.

Отже, зважаючи на вищевикладене, суд повністю відмовляє у задоволенні позовних вимог у справі за позовом акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, а надані ним докази є недостатніми, та не дають підстави дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови задоволенні позову на позивача.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 16, 526, 530, 543, 549-552, 610, 1054, 1050 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 258-259, 268, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: Бобуйок І.А.