Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №504/2597/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/2597/25

Провадження №2/504/1308/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

секретаря – Ориник М.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в залі суду № 5, сщ. Доброслав, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом проти ОСОБА_2 , яким просила суд в порядку поділу майна набутого подружжям за час шлюбу, визнати за нею ОСОБА_1 , 1976 р.н., РНОКПП НОМЕР_1 право особистої власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 176 кв.м., житловою площею 69,4 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Доброславського районного суду Одеської області від 02.07.2025 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

У судові засідання повторно відповідач не з`явився, подав письмову заяву про розгляд справи у свою відсутність, повністю письмово визнав позовні вимоги.

Представник позивача подав письмову заяву про розгляду справи у свою відсутність, позовні вимоги підтримав просив позов задовольнити повністю.

Тому рішення ухвалюється у підготовчому засіданні (стаття 200 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку:

14.02.1995 року сторони уклали шлюб, який розірваний рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2012 року.

Від цього шлюбу сторони мають двох дітей.

За час спільного шлюбу сторони збудували спірний житловий будинок, який відповідно до запису в погосподарській книзі № 2 Кордонського старостинського округу Визирської сільської ради Одеської області, особовий рахунок № НОМЕР_2 сторінка 24, облікований за ОСОБА_2 .

Рік забудови 1991.

В теперішній час сім`я фактично припинила своє існування, в спірному житловому будинку проживає позивач та діти.

Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України.

Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Відповідач надав суду письмове визнання позову щодо визнання спірного будинку особистою власністю колишньої дружини (іншого подружжя), чим, на переконання суду, спростована презумпції спільної сумісної власності майна набутого у шлюбі.

Таким чином, суд дійшов до висновку, оскільки відповідач ОСОБА_2 письмово вважав, що у порядку поділу спірного майна він погоджується на присудження всього майна позивачці, то є підстави для ухвалення рішення про задоволення вимог позову.

Питання судових витрат у позові не порушувалось, підстав для їх розподілу судом не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 63, 76 СК України, ст. 368 ЦК України, ст.ст. 196-200, 207, 208, 258-260, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно – задовольнити.

В порядку поділу майна набутого подружжям за час шлюбу, визнати за ОСОБА_1 , 1976 р.н., РНОКПП НОМЕР_1 право особистої власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 176 кв.м., житловою площею 69,4 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 .

Питання судових витрат у позові не порушувалось, підстав для їх розподілу не вбачається.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко