Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №947/22190/25 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/22190/25

Провадження № 2/947/295/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

представник відповідача адвокат Стороженко О.П.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу фіктивним -

ВСТАНОВИВ:

З позовом про визнання шлюбу, зареєстрованого 22.03.2011 року виконавчим комітетом Прилиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , фіктивним та скасування актового запису про шлюб № 04 від 22.03.2011 року до Київського районного суду м.Одеси, заходами електронного суду, діючи в інтересах ОСОБА_1 , 16.06.2025 звернувся адвокат Шахновський Олексій Олександрович.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зазначений шлюб був укладений відповідачкою лише на прохання позивачки та її матері, без наміру укласти сім`ю, за для уникнення можливостей у інших жінок реєструвати шлюб або стверджувати про наявність фактичних шлюбних відносин із ОСОБА_3 що могло б обмежити права спадкоємців.

Подання, після смерті ОСОБА_3 , відповідачем заяви до нотаріальної контори про наявність у неї обов`язкової долі у спадщини , на думку позивача, порушує її права спадкоємця ОСОБА_3 за заповітом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О..

Ухвалою від 10.07.2025 по справі відкрито загальне позовне провадження.

13.10.2025 від представника відповідача подано письмовий відзив у якому заперечується проти задоволення позовних вимог з мотивів його необґрунтованості та недоведеності.

Підготовче провадження закрито протокольною ухвалою 19.11 2025 року із призначенням справи до розгляду по суті ( а/с 76).

У судових засіданнях (далі с/з) і судом за їх проханням допитані в якості свідків сторони ( с/з 26.03.2026) , а також з боку позивачки свідок ОСОБА_4 ( засідання 20.01.2026) з боку відповідачки свідки ОСОБА_5 ( с/з 20.01.2026) та ОСОБА_6 ( с/з 17.02.2026).

Судом встановлено що Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00053804718 від 25.09.2025 року ЗО квітня 1976 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено шлюб, про що відділом запису актів громадянського стану Виконавчого комітету Київської районної Ради депутатів трудящих складено актовий запис № 610.

Від даного шлюбу у сторін народилось двоє дітей - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (дружиною якого є позивачка).

8 лютого 1989 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано, про що Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) зроблено відповідний актовий запис № 168.

22 березня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 знову було укладено шлюб, про що Виконавчим комітетом Прилиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області складено відповідний запис № 04. Факт укладення шлюбу підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується потворним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданого 07 січня 2025 року Хаджибейським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси).

До приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Верезуб К.О. , який відкрив спадкову справу після смерті ОСОБА_3 №47/2024 , звернулись із заявами: 18.12.2024 ОСОБА_1 , на ім`я якої ОСОБА_3 18.04.2024 нотаріально посвідчив заповіт на все своє майно та ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , як дружина спадкодавця яка має право на обов`язкову частку у спадщині.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини щодо визнання шлюбу недійсним , як спосіб захисту прав спадкоємців врегульовані Сімейним Кодексом України ( далі СК України) а також Цивільним кодексом України ( далі ЦК України).

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

В постанові від 25 лютого 2026 року у справі № 394/531/23 Верховним Судом зазначено наступне:

« При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України)».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило, вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо.

У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

Як зазначено у абзаці п`ятому статті 13 Постанові Пленуму Верховного Суду України 21.12.2007 N 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: у випадках, передбачених ст. 41 СК України, шлюб за рішенням суду може бути визнаний недійсним. У даному разі вирішення цього питання залежить від встановлених судом обставин. Вирішуючи справу, судам слід брати до уваги те, наскільки цим шлюбом порушено права та інтереси особи як подала позов, тривалість спільного проживання подружжя, характер їх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення ( ч.1 ст. 1241 ЦК Україна).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка посилався на те, що спадкодавець уклав фіктивний шлюб з відповідачкою, вони не вели спільний побут, проживали окремо ( спадкоємець разом із позивачкою та членами її сім`ї) , не піклувалися один про одного, а шлюб було укладено за проханням самої позивачки та її матері за для запобігання іншої особі , яка проживала на той час разом із спадкодавцям, укласти із ним шлюб або встановити потім факт спільного проживання що могло вплинути на розподіл спадщини . Права позивача порушуються тим, що він не може отримати все майно у порядку спадкування як спадкоємець за заповітом.

У даному випадку суд вважає доведеним право позивача , як спадкоємця за заповітом, на відповідне звернення до суду із захистом своїх прав , шляхом подання позову про визнання недійсним (фіктивним) шлюбу іншого спадкоємця та спадкодавця , як ефективний спосіб захисту.

Водночас , при розгляді позовних вимог судом враховується наступне:

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16 та від 23 січня 2020 року у справі № 521/9042/15 зроблено висновок, що лише "окреме проживання подружжя та непроведення святкової церемонії укладання шлюбу самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним)".

Крім того, за відсутності належних і допустимих доказів відсутності у подружжя реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя самі по собі доводи позивача про те якої метою при укладенні шлюбу керувалась відповідачка, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним з підстав фіктивності (постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 591/1860/16-ц).

При розгляді даної справи судом приймається до уваги що на час укладення шлюбу 22 березня 2011 року ОСОБА_3 , 1954 р.н. та ОСОБА_2 , 1953 р.н., вже знаходились у такому віковому стані який беззаперечно впливав на сімейні відносини та особисті стосунки, весь цей час ( після розірвання шлюбу та укладення нового ) вони продовжували періодично спілкуватись , враховуючи наявність спільних дітей, сам ОСОБА_3 з пояснень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та пояснень самої відповідачки весь час, як до так і після укладення нового шлюбу, продовжував піклуватись про ОСОБА_2 – привозив продукти, іноді надавав кошти, приймав участь у святкуваннях сприймаючи ОСОБА_2 саме як дружину. Так він не постійно проживав поруч з відповідачкою але постійно приходив та поводив себе як член сім`ї.

Само по собі окреме проживання , як зазначено Верховним Судом, не може бути підставою для визнання шлюбу фіктивним.

Водночас при аналізі пояснень самої позивачки та свідка ОСОБА_4 ( мати позивачки) судом враховується що намагання доведеності фіктивності шлюбу здійснюється стороною з мотивів що саме позивачка та її мати, наполягали та змусили відповідачку та спадкоємця , у власних інтересах ( отримання більшої кількості спадщини, а судячи по змісту позову – всієї спадщини) здійснити незаконну дію – укласти фіктивний шлюб, за для створення умов що унеможливлять укладення шлюбу спадкодавця з іншою особою з якою він на той час спільно проживав , та протягом тривалого часу ( після укладення шлюбу у 2011 році та до смерті спадкодавця 2024 року ) наполягали на продовженні існування такого статусу - одруженого спадкодавця.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Частина друга статті 13 ЦК України проголошує що при здійсненні своїх прав сторона зобов`язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Частина третя вказаної статті визначає що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іній особі, а також зловживанням правом в інших формах.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку що під час судового розгляду позивачем не доведено належними та допустимими доказами а ні обставин укладення фіктивного шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 а ні наявність підстав для захисту порушеного права позивачки, яка не просто знала про ті обставини яка вважає достатніми для визнання шлюбу фіктивним а і була їх ініціатором. що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд критично ставиться до тверджень про те що сам факт можливості отримання відповідачкою частини спадщини суперечить волі спадкодавця та змісту заповіту за яким все майно залишено в якості спадщини позивачки, так як саме для захисту найбільш вразливих осіб ( неповнолітніх або недієздатних ) законодавець визначив їх право отримання обов`язкової частині у спадщині, з можливістю лише зменшення такої частки а ні повного усунення.

Питання що саме позивачка понесла витрати на лікування та поховання спадкоємця як додаткове обґрунтування мотивів не приймається судом, так як питання компенсації понесених одним з спадкоємців грошових витрат на лікування та поховання спадкодавця визначені законодавцем у статті 1232 ЦК України.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) про визнання шлюбу, зареєстрованого 22.03.2011 року виконавчим комітетом Прилиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , фіктивним та скасування актового запису про шлюб № 04 від 22.03.2011 року.

Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 02.04.2026.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко