Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №946/717/26 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/717/26

Провадження № 2/946/2531/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Адамова А.С.,

при секретарі: Тюміній О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїл в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором Кредитним договором № 103970308 від 25.10.2023 року, в сумі 36136,39 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25.10.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит № 103970308, згідно з умовами якого відповідач отримав 10000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором. Відповідач та Кредитодавець уклали договір у вигляді електронного документа у відповідності до ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором. 28.02.2024 р між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 105-МЛ/Т від 28.02.2024р. та відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги, та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 103970308 від 25.10.2023 року, що укладений між Кредитодавцем та відповідачем. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору. Так, термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена. Сума заборгованості відповідача становить 36136,39 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 9300 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить – 25836,39 грн.; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить – 1000 грн. Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 23402100/4423 від 29.12.2025.

04 лютого 2026 року ухвалою судді відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

04 лютого 2026 року ухвалою суду витребувані докази по справі.

19.02.2026 відповідач ОСОБА_1 надала суду відзив на позовну заяву, зазначивши, що не погоджується з позовними вимогами ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості та вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Позовні вимоги ґрунтуються переважно на припущеннях, типовому описі процедури укладення онлайн-кредиту та внутрішніх документах позивача, що не можуть вважатися належними і достатніми доказами існування грошового зобов`язання відповідача. Просить відмовити ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у задоволенні позову в повному обсязі, визнати розрахунок заборгованості необґрунтованим та таким, що не підтверджений належними доказами. В обґрунтування відзиву відповідачка зазначила, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази фактичного перерахування зазначених коштів на банківський рахунок відповідача. Не надано банківської виписки або платіжного документа, що підтверджує зарахування коштів. Позивачем не надано доказів того, що саме відповідач отримував відповідні повідомлення, вводив код підтвердження, проходив ідентифікацію в особистому кабінеті або іншим чином підтверджував укладення договору. В матеріалах справи відсутні: підтвердження належності номера телефону відповідачу; дані про IP-адресу та пристрій користувача; журнали подій інформаційної системи; інші докази, що ідентифікують відповідача як сторону електронного правочину. За таких обставин позивач не довів факту укладення кредитного договору саме з відповідачем. Позивач посилається на договір відступлення права вимоги, однак належних доказів повідомлення відповідача про зміну кредитора суду не надано. Відсутність такого повідомлення ставить під сумнів право позивача на звернення з вимогами безпосередньо до відповідача. Наведений позивачем розрахунок заборгованості є необґрунтованим та не підтверджений належними доказами. Позивачем не надано покрокового розрахунку заборгованості із зазначенням періодів нарахування відсотків, процентної ставки, формули розрахунку, дат виникнення прострочення та залишку боргу після кожної операції. Фактично наведені лише підсумкові суми без розкриття механізму їх обчислення. Сума нарахованих відсотків більш ніж у два рази перевищує суму основного боргу, що свідчить про явну не співмірність нарахувань та порушення принципів розумності і справедливості, передбачених цивільним законодавством та Законом України «Про споживче кредитування». Позивач заявляє до стягнення комісію в розмірі 1 000 грн, однак не надано доказів погодження відповідачем умов щодо її сплати, розміру та порядку нарахування. Позивачем не підтверджено конкретний період нарахування процентів та момент виникнення прострочення виконання зобов`язань. Позивач посилається на направлення претензії, однак належні докази її вручення відповідачу відсутні. Сам факт направлення поштової кореспонденції не підтверджує її отримання адресатом.

26.02.2026 року представником позивача надано суду через Електронний суд відповідь на відзив, згідно якої ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вважає відзив позивача безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. На підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором про споживчий кредит від 25.10.2023 за № 103970308, надано копію відповідного договору та додатків, розрахунок заборгованості та платіжне доручення. Платіжне доручення № 75174768, надане позивачем разом з позовом, укладене в електронній формі та має усі обов`язкові реквізити: дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; підпис та печатку первісного кредитора, призначення платежу, рахунок кредитора з частково відкритим номером картки. ТОВ «Мілоан» надає послуги з кредитування фізичних осіб, шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту. Підтвердження переказу коштів відповідачеві знаходяться у додатках до позову від 03.02.2026р. Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, де вказано про наявність платіжного доручення № 75174768 від 25.10.2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» на рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , де було перераховано грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., призначення платежу – кошти згідно договору 103970308. Також серед додатків до позовної заяви є клопотання про витребування доказів від 05.01.2026р., де витребовувалася інформація з Монобанк, емітент АТ «Універсал Банк» про те, що 25.10.2023 року ТОВ «Мілоан» (первинний кредитор) було проведено транзакцію по переказу коштів в сумі 10000 грн. на рахунок ОСОБА_1 за кредитним договором 103970308. Позивач надав доказ який підтверджує виконання обов`язку ТОВ «Мілоан» за Договором про споживчий кредит №103970308 від 25.10.2023 року та перерахував кредитні кошти на рахунок відповідача. Будь-яких доказів на спростування обставин, що кошти, визначені в Платіжному дорученні № 75174768 у розмірі 10 000,00 грн надійшли в розпорядження відповідача на належну йому банківську картку, відповідач не надав. Відповідач не заперечує, що номер банківської картки на яку здійснився переказ кредитних коштів належить саме йому, але заперечує в отриманні коштів на свій рахунок. Для підтвердження цих слів відповідач міг надати до суду виписку по рахунку, яка б підтверджувала, що кошти не надходили, однак жодних доказів не надано. Вважає заперечення відповідача необґрунтованими та такими, що не можуть бути взяті до увагу суду, адже не підкріплені жодним доказом, а є лише припущеннями відповідача. Відповідач у відзиві стверджує, що позивачем не надано доказів того, що саме відповідач отримував відповідні повідомлення, вводив код підтвердження, проходив ідентифікацію в особистому кабінеті або іншим чином підтверджував укладення договору. Що в матеріалах справи відсутні: - підтвердження належності номера телефону відповідачу; - дані про IP-адресу та пристрій користувача; - журнали подій інформаційної системи; - інші докази, що ідентифікують відповідача як сторону електронного правочину. Для отримання кредитних коштів від ТОВ «Мілоан», відповідач здійснив реєстрацію на сайті Товариства, вказавши свої персональні дані, заповнив Анкету-заявку на кредит № 103970308 (міститься в матеріалах справи) зазначивши основні умови кредитування, свій РНОКПП, паспортні дані, свій номер мобільного телефону, який кореспондується з тим, що вказаний в реквізитах відповідача в скарзі, номер карткового рахунку для переказу кредитних кошті та інші персональні дані. Того ж дня ТОВ «Мілоан» погодило надання кредитних коштів та направило проект договору в Особистий кабінет відповідачу. відповідач ознайомившись з умовами договору підписав його за допомогою електронного підпису, шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора 818697, що передбачено статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та статтями 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Договір про споживчий кредит набув чинності з моменту його укладання в електронному вигляді, тобто з 25.10.2023 за № 103970308. При укладенні договору відповідач підтвердив, що інформація щодо порядку видачі, суми кредиту, комісії, річної процентної ставки, строку кредиту, правила надання фінансових послуг йому надані з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Згідно пункту 6.5 Договору про споживчий кредит від 25.10.2023 за № 103970308, сторони погодили, що він прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Відповідач здійснив волевиявлення щодо укладення договору шляхом направлення підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповіді про прийняття пропозиції укласти Договору про споживчий кредит від 25.10.2023 за № 103970308. Без отримання листа на електронну адресу чи SMS- повідомлення на номер телефону відповідача, відповідно до якого було здійснено вхід на Веб-сайт ТОВ «Мілоан» за допомогою логіна та пароля, договір між відповідачем та ТОВ «Мілоан» не був би укладений. Тобто, Відповідач пройшов ідентифікацію на сайті в результаті чого зміг укласти кредитний договір. Позивач разом з позовною заявою надав до суду належним чином завірені копії вищезазначених документів, що підтверджують факт укладання Договору про споживчий кредит від 25.10.2023 за № 103970308 відповідачем. Відповідач стверджує, що належні докази про повідомлення відповідача про зміну кредитора суду не надано. Відсутність такого повідомлення ставить під сумнів право позивача на звернення з вимогами безпосередньо до відповідача. Позивач набув право вимоги за Договором про споживчий кредит від 25.10.2023 за № 103970308. Позивача наділено правом грошової вимоги до відповідача. Відповідно до п.1.5.1 Договору про споживчий кредит від 25.10.2023 за №103970308, комісія за надання кредиту: 1000 грн., яка нараховується за ставкою 10 відсотків від суми кредиту одноразово. Встановлення ТзОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. За таких обставин позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди.

Також, у відповіді на відзив позивачем надано Детальний розрахунок за Договором про споживчий кредит від 25.10.2023 за № 103970308, а саме:

Загальна сума кредиту становить 10 000,00 грн. Комісія за надання кредиту: 10 000,00 * 10% = 1000,00 грн. Загальний період кредиту 105 днів з 25.10.2023 року по 07.02.2024 року. Пільговий період складає 15 днів, де щодня нараховуються відсотки нараховуються за ставкою 1.65%. Поточний період складає 90 днів, де щодня нараховуються відсотки нараховуються за ставкою 3,50%.

З 26.10.2023 по 09.11.2023 тривав пільговий період. За один день нараховувалося 10 000,00 * 1,65% = 165,00 грн.

Отже, 165,00 * 14 днів = 2310,00 грн.

На 15 день відповідач сплатив 700,00 грн тіла кредиту. Його залишок становив 10 000,00 – 700,00 = 9300,00 грн.

Також, було сплачено 700,00 грн відсотків, а отже їх сума становить 2310,00 – 700,00 = 1610,00 грн

На останній день пільгового періоду сума відсотків нараховувалася за принципом 9300,00 * 1,65% = 153,45 грн.

Загальна сума відсотків за пільговий період 1610,00 + 153,45 = 1763,45 грн.

У договорі про споживчий кредит була зазначена сума 2475,00 без урахування зміни суми за останній день пільгового періоду. 08.11.2023 було здійснено пролонгацію на 7 днів до 16.11.2023.

Сума відсотків за 7 днів становить 153,45 * 7 = 1074,15 грн.

Загальна сума відсотків на даний момент становить 1074,15 + 1763,45= 2837,60 грн.

З 17.11.2023 року починається поточний період до 14.02.2024 року.

За один день відсотки нараховуються 9300,00 * 3,50% = 325,50 грн.

Загальна сума відсотків з 17.11.2023 по 06.01.2024 складає 325,50 * 51= 16 600,50 грн.

Після 06.01.2024 року ТОВ "Мілоан" продовжило нарахування відсотків за зниженою відсотковою ставкою а саме 2,3% так як привело нарахування відсотків у відповідності до змін внесених до Закону України "про споживче кредитування", а саме до статті 8 цього закону якою було обмежено денну відсоткову ставку а саме не більше 2,5%.

Однак, так як в період з 24 грудня по 6 січня продовжив нарахування у розмірі 3%. То після 6 січня ТОВ "Мілоан" почав рахувати 2,3% щоденно та було списано надлишково нараховані відсотки. (доказ транзакції у додатках до відповіді на відзив).

Після 06.01.2024 до 14.02.2023 за один день нараховувалось 9300,00 * 2,30% = 213,90 грн.

За 39 днів було нараховано 213,90 * 39 = 8342,10 грн.

06.01.2024 було списано 1943,81 грн, а отже сума відсотків за поточний становить 16 600,50 + 8342,10 – 1943,81 = 22 998,79 грн.

Загалом за весь період було нараховано 22 998,79 + 2837,60 = 25 836,39 грн.

Загальна сума заборгованості становить: 9300,00 + 1000,00 + 25 836,39 = 36 136,39 грн.

26.02.2026 позивачем надано заперечення (на відповідь на відзив), в якому відповідач зазначив, що належним доказом отримання коштів могла б бути банківська виписка або інший документ фінансової установи, що підтверджує зарахування коштів на рахунок відповідача. Таких доказів позивач суду не надав. Отже, факт отримання відповідачем грошових коштів належними доказами не підтверджений. Позивач стверджує, що договір було укладено шляхом введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду). Разом з тим, позивачем не надано жодних технічних доказів, які б достовірно підтверджували, що саме відповідач здійснювала реєстрацію, авторизацію в особистому кабінеті та підписання договору, а саме: 1. відсутні журнали подій інформаційної системи; 2. відсутні дані про IP-адресу користувача; 3. відсутні відомості про пристрій, з якого здійснювався вхід; 4. не надано доказів належності номера телефону саме відповідачу. Позивач посилається на договір відступлення права вимоги, однак не надав належних доказів того, що відповідача було письмово повідомлено про заміну кредитора. Зазначена позивачем процентна ставка (щоденне нарахування відсотків у розмірі 1,65 % та 3,5 % на день) є явно завищеною та ставить споживача у вкрай невигідне становище. Такі умови суперечать принципам розумності, добросовісності та справедливості, а також можуть розцінюватися як несправедливі умови договору відповідно до законодавства про захист прав споживачів. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є одностороннім та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, які б відображали рух коштів, фактичні нарахування відсотків та проведені платежі. Розрахунок не містить підтвердження кожної фінансової операції, що унеможливлює перевірку його правильності та достовірності. Сам факт направлення поштової кореспонденції не підтверджує її отримання відповідачем. Позивач не надав доказів вручення відповідних повідомлень, що свідчить про відсутність належного інформування відповідача про наявність заборгованості. Відповідач не перебувала у договірних правовідносинах із ТОВ «ФК «Кредит- Капітал», не отримувала від нього грошових коштів та не підписувала з ним жодних договорів. Позивач обґрунтовує свої вимоги договором відступлення права вимоги, однак належні докази повідомлення відповідача про заміну кредитора відсутні. За таких обставин саме позивач зобов`язаний довести законність переходу права вимоги, обсяг переданих прав та наявність правових підстав для звернення з вимогами безпосередньо до відповідача. Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами: факт отримання відповідачем кредитних коштів; факт укладення електронного договору саме відповідачем; належне повідомлення про відступлення права вимоги; правомірність та обґрунтованість нарахованих відсотків; достовірність розрахунку заборгованості. Позивач фактично обґрунтовує свої вимоги припущеннями та внутрішніми документами, які не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 77–81 ЦПК України та не підтверджують ані фактичного отримання коштів відповідачем, ані укладення договору саме відповідачем, ані належного переходу права вимоги до позивача. Просить у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» відмовити повністю.

18.03.2026 року до суду надійшов лист № 3287-В від 17.03.2026 року, яким АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» повідомило, що транзакція здійснена в період з 25.10.2023 року по 30.10.2023 року, в сумі 10000,00 грн. на банківську картку НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) була успішною та зарахована на відповідний рахунок власника банківської картки НОМЕР_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Також, суд зазначає, що відповідно до п.113 Розділу V Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Відповідно до наказу ДСА «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» від 20.08.2019 № 814, у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, складання внутрішнього опису здійснюється у відповідній (их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Судом встановлено, що 25.10.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений Договір про споживчий кредит № 103970308 (Кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач отримав 10000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

Пункт 7.1. Кредитного договору № 103970308 від 25.10.2023 року визначає, що цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п.1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Відповідач ознайомившись з умовами кредитування, визначеними в проекті договору, підтвердив його підписання (акцепт).

Для підписання договору інформаційно-комунікаційна система надіслала відповідачу одноразовий ідентифікатор із кодом для підписання договору, отриманий код відповідач використав для підписання відповіді про прийняття пропозиції Кредитодавця щодо укладення Договору про споживчий кредит.

Електронна форма індивідуальної частини укладеного Кредитного договору розміщена в його Особистому кабінеті.

Тобто, укладаючи Кредитний договір відповідач та Кредитодавець уклали договір у вигляді електронного документа у відповідності до ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджено довідкою про ідентифікацію.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс - повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ «Мілоан» та відповідачем не був би укладений.

Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору № 103970308 від 25.10.2023 р.) відповідачем не було сплачено кредитні кошти і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором.

Кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти зареєстрованої відповідачем в Особистому кабінеті та визначеної в Кредитному договорі, що підтверджується Платіжним дорученням на користь відповідача від Кредитодавця.

Відповідач мав право вільно вирішувати, чи укладати йому кредитний договір №103970308 від 25.10.2023 року, на вказаних умовах (сума, строк, відсотки) з ТОВ «Мілоан». Ніхто не може примусити підписати кредитний договір. До підписання договору, відповідач мав право відмовитися від кредиту, якщо умови йому не підходять.

З огляду на вищезазначене, відповідач, під час укладення договору ознайомився з його текстом та змістом в цілому, у тому числі з графіком щомісячних платежів за кредитним договором, паспортом споживчого кредиту, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни викладу не висловив та з ним погодився, зміст договору жодним чином не порушує його законних прав та інтересів, про що свідчать його електронний підпис (одноразовий ідентифікатор).

Підписавши Заяву на отримання кредиту, ОСОБА_1 , відповідно до статей 3, 627 ЦК України, добровільно погодилася з відповідними умовами кредитного договору, взяла на себе певні зобов`язання.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 ; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 ; від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.

Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором.

Згідно інформації, наданої суду АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» за вих. № БТ/Е-8218 від 19.02.2026, транзакція здійснена в період з 25.10.2023 по 30.10.2023 року, в сумі 10 000 грн. на банківську картку № НОМЕР_3 , яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) була успішною та зарахована на відповідний рахунок власника банківської карій № НОМЕР_3 .

Тобто докази перерахування коштів за вказаним договором суду надані.

Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору, Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.

Таким чином, відповідно до умов кредитного договору, 28.02.2024 року між Первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 105-МЛ/Т від 28.02.2024 р.

Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги, та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 103970308 від 25.10.2023 року, що укладений між Кредитодавцем та відповідачем, що підтверджено Витягом з реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимоги 105-МЛ/Т від 28.02.2024р.

Відповідно до п. 9.1. кредитного договору № 103970308 від 25.10.2023 року, сторони домовились про те, що цей кредитний договір (індивідуальна частина) є самостійним кредитним договором, що містить істотні умови, укладений у порядку, спосіб а формі, що відповідає вимогам законодавства. Визнання недійним, неукладеним, нікчемним будь-якого додатку, документу, що є частиною цього договору або окремих умов цього договору не має наслідком недійсність, нікчемність або неукладеність цього кредитного договору (індивідуальна частина) в цілому і сторони підтверджують, що уклали б цей кредитний договір індивідуальна частина) і без включення до нього умов, що визнані недійними, нікчемними, неукладеними. Таким чином, Кредитодавець передав позивачу відповідно до Договору відступлення прав вимоги 105-МЛ/Т від 28.02.2024р. разом з матеріалами кредитної справи і Довідку про ідентифікацію, яка підтверджує, що відповідач, з яким укладено Кредитний договір № 103970308 від 25.10.2023 року був ідентифікований. Акцепт договору відповідачем вчинено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Станом на теперішній час строк повернення грошових коштів за договором настав, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

Відповідно до виписки з особового рахунка, наданого позивачем, сума заборгованості відповідача становить 36136,39 грн., та складається з наступного:

1. прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 9300 грн.

2. прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить – 25836,39 грн.

3. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить – 1000 грн.

Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 23402100/4423 від 29.12.2025р.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина 3 статті 207 ЦК).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений.

За положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до ст.ст.1080, 1084 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

При умові, що Відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким Відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно із ст.526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлено договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З наданого позивачем детального розрахунку заборгованості, який зазначений у відповіді на відзив, вбачається наступне:

Загальна сума кредиту становить 10000грн.

На 15 день відповідач сплатив 700 грн. тіла кредиту. Його залишок становив 10000,00 – 700,00 = 9300,00 грн.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором № 103970308 від 25.10.2023 року в частині простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 9300 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту в розмірі 1000 грн., то суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до умов Кредитних договорів, комісія за надання кредиту – одноразова винагорода, що сплачується позичальником за підготовку, організацію та надання Кредитодавцем фінансової послуги (кредиту) та встановлена в п. 1.5.1 Договору.

При цьому, положення пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з подальшими змінами, у взаємозв`язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про дання споживчого кредиту, що виникають як підчас укладення, так і виконання такого договору.

Згідно ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання оживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Встановлюючи в договорі комісію, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію даються відповідачу.

Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про споживче кредитування", після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, поверненої кредитодавцю, надає витяг з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором споживчого кредиту.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено, що інформація про поточний розмір кредитної заборгованості, розмір суми кредиту, поверненої кредитодавцю, витяг з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, інформація про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди часі та умови сплати таких сум, іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором споживчого кредиту надається позичальнику безкоштовно.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6- 1746цс16 від 16.11.2016 року, у постанові Верховного Суду у справі №357/9562/15-ц провадження 61 -20825св18) від 16.05.2018 року, у постанові Верховного Суду у справі №204/224/21 від 06.11.2023 року.

Фактично позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.

Така позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у справі № 583/3343/19 та у справі №766/8096/20.

Таким чином, суд вважає, що відповідні умови договору про надання споживчого кредиту щодо сплати комісії не відповідають вимогам закону, відповідно до ст.215 ЦК України та ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», тому є нікчемними, а позовні вимоги в частині стягнення комісії безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за сумою відсотків у розмірі 25836,39 грн., то суд зазначає наступне.

22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24 грудня 2023року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22 квітня 2024року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20 серпня 2024року - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Тобто, нарахування денної процентної ставки в більшому розмірі ніж визначено в перехідних положеннях є неправомірним.

Оскільки, кредитний договір, за яким ініціюється стягнення заборгованості було укладено 27 травня 2024 року, тобто, після набрання чинності законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", умови такого кредитного договору повинні у повній мірі відповідати п.17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а також ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».

З наданого позивачем детального розрахунку заборгованості, який зазначений у відповіді на відзив, вбачається наступне.

Загальна сума кредиту становить 10 000,00 грн.

Комісія за надання кредиту: 10 000,00 * 10% = 1000,00 грн.

Загальний період кредиту 105 днів з 25.10.2023 року по 07.02.2024 року.

Пільговий період складає 15 днів, де щодня нараховуються відсотки нараховуються за ставкою 1.65%.

Поточний період складає 90 днів, де щодня нараховуються відсотки нараховуються за ставкою 3,50%.

З 26.10.2023 по 09.11.2023 тривав пільговий період.

За один день нараховувалося 10 000,00 * 1,65% = 165,00 грн.

Отже, 165,00 * 14 днів = 2310,00 грн.

На 15 день відповідач сплатив 700,00 грн. тіла кредиту. Його залишок становив

10 000,00 – 700,00 = 9300,00 грн.

Також, було сплачено 700,00 грн. відсотків, а отже їх сума становить 2310,00 –700,00 = 1610,00 грн.

На останній день пільгового періоду сума відсотків нараховувалася за принципом 9300,00 * 1,65% = 153,45 грн.

Загальна сума відсотків за пільговий період 1610,00 + 153,45 = 1763,45 грн.

У договорі про споживчий кредит була зазначена сума 2475,00 без урахування зміни суми за останній день пільгового періоду.

08.11.2023 було здійснено пролонгацію на 7 днів до 16.11.2023. Сума відсотків за 7 днів становить 153,45 * 7 = 1074,15 грн.

Загальна сума відсотків на даний момент становить 1074,15 + 1763,45 = 2837,60 грн.

З 17.11.2023 року починається поточний період до 14.02.2024 року.

За один день відсотки нараховуються 9300,00 * 3,50% = 325,50 грн.

Загальна сума відсотків з 17.11.2023 по 06.01.2024 складає 325,50 * 51= 16 600,50 грн.

Після 06.01.2024 року ТОВ "Мілоан" продовжило нарахування відсотків за зниженою відсотковою ставкою а саме 2,3% так як привело нарахування відсотків у відповідності до змін внесених до Закону України "про споживче кредитування", а саме до статті 8 цього закону якою було обмежено денну відсоткову ставку а саме не більше 2,5%.

Однак, так як в період з 24 грудня по 6 січня продовжив нарахування у розмірі 3%. То після 6 січня ТОВ "Мілоан" почав рахувати 2,3% щоденно та було списано надлишково нараховані відсотки.

Після 06.01.2024 до 14.02.2023 за один день нараховувалось 9300,00 * 2,30% =213,90 грн.

За 39 днів було нараховано 213,90 * 39 = 8342,10 грн.

06.01.2024 було списано 1943,81 грн., а отже сума відсотків за поточний становить 16 600,50 + 8342,10 – 1943,81 = 22 998,79 грн.

Загалом за весь період було нараховано 22 998,79 + 2837,60 = 25 836,39 грн.

Проте, таке нарахування не відповідає умовам п.17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а також ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки, з 20 серпня 2024 року максимально допустимий розмір процентної ставки, що підлягав застосуванню до зазначеного кредитного договору не повинен був перевищувати 1%.

Оскільки, встановлений у Договорі про споживчий кредит від 25.10.2023 за № 103970308 розмір відсотків за користування кредитом порушує умови закону та обмежує права споживача, а тому, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору в частині встановлення відсотків за користування кредитним договором є нікчемними.

Таким чином, до зазначеного договору підлягає застосуванню максимально допустимий розмір відсотків, встановлений Законом України «Про споживче кредитування».

Суд звертає увагу на те, що первісний кредитор є фінансовою компанією, що здійснює надання грошових коштів в кредит (позику), а тому, в силу цього повинен був бути обізнаний із п.17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а також ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», які на момент укладання договору уже встановлювали граничний розмір відсотків з урахуванням перехідного періоду до 20 серпня 2024 року.

Оскільки, 19 серпня 2024 року є останнім днем строку дії п.17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», то з 20 серпня 2024 року підлягає застосуванню максимальна процентна ставка, встановлена ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», тобто, 1%.

Тому, у період з 24 грудня 2023 року до 21.04.2024 року підлягає застосування процентна ставка у розмірі 2,5%.

У період з 22.04.2024 року до 19.08.2024 року підлягає застосування процентна ставка у розмірі 1,5%.

У період з 20.08.2024 року до 14.02.2024 року підлягає застосування процентна ставка у розмірі 1,0%.

Так, з матеріалів справи вбачається наступне.

З 26.10.2023 по 09.11.2023 тривав пільговий період.

За один день нараховувалося 10 000,00 * 1,65% = 165,00 грн.

Отже, 165,00 * 14 днів = 2310,00 грн.

На 15 день відповідач сплатив 700,00 грн. тіла кредиту. Його залишок становив 10 000,00 – 700,00 = 9300,00 грн.

Також, було сплачено 700,00 грн. відсотків, а отже їх сума становить 2310,00 – 700,00 = 1610,00 грн.

На останній день пільгового періоду сума відсотків нараховувалася за принципом 9300,00 * 1,65% = 153,45 грн.

Загальна сума відсотків за пільговий період 1610,00 + 153,45 = 1763,45 грн.

08.11.2023 було здійснено пролонгацію на 7 днів до 16.11.2023. Сума відсотків за 7 днів становить 153,45 * 7 = 1074,15 грн.

Загальна сума відсотків на цей момент становить 1074,15 + 1763,45 = 2837,60 грн.

З 17.11.2023 року - поточний період до 23 грудня 2023 року.

За один день відсотки повинні нараховуватись 9300,00 * 3,50% = 325,50 грн.

Загальна сума відсотків з 17.11.2023 по 23 грудня 2023 року складає 325,50 * 36 = 11718 грн.

У період з 24 грудня 2023 року до 05.01.2024 року підлягає застосування процентна ставка у розмірі 2,5%.

За один день відсотки нараховуються 9300,00 * 2,50% = 232,50 грн.

Загальна сума відсотків з 24 грудня 2023 року до 05.01.2024 року складає 232,50 * 13= 3022,50 грн.

Після 06.01.2024 до 14.02.2024 за один день кредитодавцем нараховувалось 9300,00 * 2,30% = 213,90 грн.

За 39 днів було нараховано 213,90 * 39 = 8342,10 грн.

06.01.2024 було списано 1943,81 грн.

Отже сума відсотків за цей поточний становить 11718 грн. + 8342,10 грн. – 1943,81 = 18116,29 грн.

Загалом за весь період сума відсотків повинна становити 2837,60 грн. + 18116,29 грн. = 20953,89 грн.

Статтями 16, 203, 215 ЦК України передбачено, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина перша статті 2 ЦПК України).

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У заяві для отримання кредитів зазначено, що позичальник ознайомився та погодився з кредитними договорами, умовами надання та обслуговування кредиту, правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансових кредитів, що розміщені на офіційному сайті кредитодавця.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

З наданого алгоритму укладення кредитних договорів вбачається, що без ознайомлення з Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.

Отже, заповненням анкети-заяви, споживчого паспорту позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредитів, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Суд відхиляє доводи відповідача, що сторони не досягли однозначного розуміння щодо розміру відсоткової ставки та порядку її нарахування, оскільки у договорі визначено розмір відсотків за кожен день користування кредитом, водночас також вказано, що позичальник зобов`язаний сплатити відсотки.

Як вбачається матеріалів справи, спірний кредитний договір містить таки умови:

сума кредиту: 10000,00 грн.

загальний строк кредитування: 105 днів. З них пільговий період: 15 днів, поточний період: 90 днів.

Денна процента ставка: протягом пільгового періоду: 1,65%, протягом поточного періоду: 3,50%.

Комісія за надання кредиту: 10,00% від суми кредиту.

Платіжна картка позичальника на яку має бути перерахована сума кредиту: VISA DEBIT CLASSIC НОМЕР_1 . Банк, що випустив картку: НОМЕР_4 .

Відповідно до п.1.4. Договору, Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користуванням кредиту в рекомендовану дату платежу 09.11.2023р. (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 07.02.2024р. (останнього дня строку кредитування).

Відповідно до п.1.5. Договору, загальні витрати Позичальника за пільговий період складають 3475,00 грн. в грошовому виразі та 141762,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за пільговий період), загальні витрати Позичальника за Кредитом (за весь строк кредитування) складають 34975,00 грн. в грошовому виразі та 18515,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за весь строк кредитування). Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника за пільговий період складає 13475,00 гривень. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника (за весь строк кредитування) складає 44975,00 гривень. Всі вказані в цьому пункті розрахункові величини: як за пільговий період так і за весь строк кредитування, включаючи загальні втрати Позичальника за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості згідно п. 1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Згідно п.1.5.2., Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2475.00 гри., які нараховуються за ставкою 1,65 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.

Пунктом 1.5.3. передбачено, що Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 31500,00 гри., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

Згідно п.1.6., Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору.

Згідно п.1.7., Позичальник не повинен сплачувати на користь Кредитодавця будь-які платежі не передбачені цим договором. Вказані в цьому договорі розміри комісій, процентів та будь-яких інших винагород Кредитодавця не можуть бути збільшені Кредитодавцем без згоди Позичальника.

Матеріали справи та встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії кредитодавця при укладенні спірних кредитних договорів суперечили волевиявленню ОСОБА_1 , а також про наявність у таких діях умислу, який був спрямований на введення споживача в оману.

Виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки вказані розміри відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві про отримання кредиту №103970308 від 25.10.2023.

В українському судочинстві, якщо відповідач не згоден із розрахунком відсотків (пені, інфляційних втрат, 3% річних), він зобов`язаний надати свій обґрунтований розрахунок та докази на спростування розрахунку позивача, щоб переконати суд у неправомірності вимог. Відповідач повинен підготувати свій розрахунок: зробити власний детальний розрахунок пені, інфляційних втрат, 3% річних, вказавши підстави та формули, що застосовувалися, посилаючись на норми ЦК України (ст. 625), закони, договори. Надати докази: обґрунтувати свій розрахунок відповідними документами (наприклад, платіжками, виписками, договорами). Відповідач має право довести, що розрахунок позивача є завищеним, неправильним або не відповідає умовам договору чи закону, щоб уникнути стягнення суми в повному обсязі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що: «суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

ОСОБА_1 суду не надано розрахунку процентів, який був б, на її думку, вірним та справедливим.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є обґрунтованим, та таким що підлягає задоволенню частково, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту – 9300 грн. та простроченої заборгованості за сумою відсотків – 20953,89 грн. у загальному розмірі – 30253,89 грн.

При цьому, суд спростовує твердження відповідача щодо відсутності доказів факту укладення кредитного договору позивача з відповідачем.

Так, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке впливає на правильність вирішення спору, оскільки всі висновки у справі ґрунтуються на підставі дослідження копій доказів, які, на думку позивача, доводять факт укладення кредитного договору між сторонами та фактичного перерахування коштів відповідачу, яка ставила під сумнів надані позивачем докази, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Жоден із судів не виконав вимог статті 95 ЦПК України та не витребував у заявника оригіналів електронних доказів, незважаючи на клопотання відповідача. І це є порушенням принципу змагальності сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Від позивача за клопотанням відповідача можуть бути витребувані оригінали письмових доказів у порядку положень статті 95 ЦПК України і, як наслідок, встановлені обставини справи на підставі допустимих доказів.

Суд зазначає, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі).

Так, Закон України «Про електронну комерцію» називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Водночас Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору - Закон України «Про електронні довірчі послуги») спеціально передбачає такі види електронних підписів, як кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП) та удосконалений електронний підпис (далі - УЕП). Ці підписи найчастіше створюються за допомогою технології криптографічного шифрування і виконують найбільш широке коло функцій з технічної точки зору: вони і ідентифікують підписувачів, і підтверджують їхню згоду зі змістом підписуваного документу, і забезпечують цілісність і незмінюваність підписаного документу. Фактично, терміни КЕП і УЕП є аналогами терміну «електронний цифровий підпис», яке раніше використовувалося в законодавстві і було передбачено Законом України «Про електронний цифровий підпис», що на сьогодні втратив чинність.

Якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним - таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.

У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта елеткронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим у цій справі, оскільки від нього залежить те, чи може цей договір уважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово.

Якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

Згідно із частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

При цьому, згідно із частиною третьою ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, якщо до суду подано копію електронного доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал електронного документа.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Така Правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23.

Також, суд спростовує твердження відповідача щодо не отримання ним повідомлення відступлення права вимоги ТОВ "Мілоан" ТОВ "ФК "КРЕДИТ-КАПІТАЛ".

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс 15 "... боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки Первісного кредитора, які вказані в Договорі позики, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

В разі сплати відповідачем коштів на рахунок Первісного Кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ "ФК "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" та зараховані на погашення існуючої заборгованості.

Також, суд спростовує і твердження відповідача щодо завищеної суми боргу, оскільки з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Також, суд спростовує і твердження відповідача щодо неправомірного Розрахунку заборгованості за договором, наданого позивачем, оскільки відповідачем не надано власного розрахунку заборгованості, який на його думку був би вірним. Клопотання про призначення експертизи для визначення дійсного розрахунку заборгованості відповідач не заявляв. При цьому судом самостійно було приведено розрахунок заборгованості відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосудця, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення; з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, на вирішення спірних правовідносин не впливають, не мають значення для правильного вирішення спору, а тому судом до уваги не приймаються.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. ч.1-2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору, розмір якого становить 2422,40 грн.

Згідно платіжної інструкції від 21.01.2026 року № 6034 ТОВ ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» сплатив 2 662,40 гривень в якості судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову 36136,39 гривень, розмір задоволених позовних вимог 30253,89 грн., тому підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2028,07 гривень (30253,89 *2422,40/36136,39).

Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги, пов`язаної з розглядом справи, суд виходить з положень ст.133 ЦПК України, відповідно до яких, до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог тощо.

Відповідно до частини 3 статті 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п.95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно із ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та АО «Апологет» було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року та замовлення до вказаного Договору, що підтверджено детальним описом наданих послуг, рахунком на оплату.

Згідно Акту наданих послуг №Д/14713 від 05.01.2026 року, вартість послуг за надання юридичної допомоги складає 8000 грн.

При цьому, суд зазначає, що з урахуванням принципу пропорціональності, оцінюючи складність правовідносин та самої позовної заяви, враховуючи велику кількість однотипних позовів Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» по всій Україні, з огляду на що складення вказаних позовів не вимагає більших часових і фінансових затрат, тому, за таких обставин, суд приходить до висновку щодо завищення та непропорційності заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу, та про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., що є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4-й поверх) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_5 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість за Кредитним договором № 103970308 від 25.10.2023 року в загальному розмірі 30253,89 (тридцять тисяч двісті п`ятдесят три) грн. 89коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_5 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) судовий збір в розмірі 2028,07 (дві тисячі двадцять вісім) грн.07 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_5 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) витрати на професійну правничу допомогу 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: А.С.Адамов