Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №757/24943/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м.Суми

Справа №757/24943/24

Номер провадження 22-ц/816/119/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Сидоренко А. П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2025 року у складі судді Кравченка В.О., ухваленого в м. Конотопі Сумської області, повне рішення виготовлено 24 лютого 2025 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнек» про розірвання договору оренди землі, заборону користування земельними ділянками, відшкодування матеріальної шкоди та упущеної вигоди,

у с т а н о в и в :

У травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: розірвати договір оренди землі №2708-19/2П від 27 серпня 2019 року; заборонити ТОВ «Юнек» користуватися належними йому земельними ділянками сільськогосподарського призначення для ведення селянського господарства з кадастровими номерами 5922086900:02:002:0347 загальною площею 0,653 га та з кадастровим номером 5922086900:02:004:0076 загальною площею 1,0729 га; стягнути з ТОВ «Юнек» на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 632 грн 85 коп.; стягнути з ТОВ «Юнек» на його користь упущену вигоду в сумі 35 804 100 грн.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Юнек» про розірвання договору оренди землі, заборону на користуванні земельними ділянками, відшкодування моральної шкоди та упущеної вигоди залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 16351 грн 20 коп. судового збору.

Будучи незгодним із рішенням суду в частині вирішення питання розподілу судового збору, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення з нього судового збору та ухвалити нове рішення, яким звільнити його від сплати судового збору.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що при зверненні до суду з позовом, ним було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору та надано відповідні докази його майнового стану, однак судом першої інстанції до вирішення питання відкриття провадження у справі, дане клопотання не було вирішено та не надано оцінки доказам його скрутного майнового становища. Звертає увагу на те, що кошти відповідачем були перераховані на депозитний рахунок і вже після відкриття провадження у справі, а їх розмір не є достатнім для сплати стягнутого судом судового збору.

Вказує на те, що судом першої інстанції не було враховано рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справ «Креуз проти Польщі».

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що предмет спору у даній судовій справі не пов`язаний з виконанням вироку суду, до того ж 18 червня 2024 року на рахунок позивача орендарем були перераховані орендну плату в розмірі 9416 грн 46 коп., які повинні сплачуватися щорічно, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.

Колегія суддів з рішенням суду в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору погодитися не може, адже було допущено порушення норм процесуального права.

За правилами статті 133 ЦПК України судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.

При цьому процесуальна норма ч. 2 ст. 133 ЦПК України є бланкетною та в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до Закону України «Про судовий збір».

Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час вирішення питання щодо звільнення від сплати судового збору.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви. Розміри ставок судового збору визначені у статті 4 цього Закону.

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia) від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Відповідно до рішень ЄСПЛ у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» від 26 липня 2011 року (заява № 9718/03), «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року (заява № 28249/95) сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

Частинами 1 та 3 статті 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

За положенням ст. 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній станом на час звернення до суду з позовом) визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 19 червня 2011 року в справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. При цьому положення пункту 1 статті 6 Конвенції не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах «Княт проти Польщі» від 26 липня 2005 року, заява № 71731/01; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» від 26 липня 2005 року, заява № 73547/01).

Згідно до ч. 3 та 4 ст. 177 ЦПК України у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до суду з позовом судовий збір не сплатив, однак ним було подано клопотання про звільнення його від сплати судового збору з підстав, передбачених ч. 17 ч. 1 ст. 5, п. 1 ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

Клопотання мотивував тим, що згідно вироку Апеляційного суду Сумської області від 18 червня 2008 року все його майно було конфісковано на користь держави. За час відбування покарання у місцях позбавлення волі він позбавлений можливості працевлаштуватися на виробництві підприємства через відсутність робочих місць, заробітної плати чи інших доходів не отримував (а.с. 5, на звороті).

Згідно довідки ДУ «Роменська виправна колонія №56» від 17 травня 2024 року, ОСОБА_1 засуджений 18 червня 2008 року Апеляційним судом Сумської області за ст. 121 ч. 2, 146 ч. 3, 187 ч. 4, 115 ч. 2 п.п. 6, 12, 13, ст. 70 КК України до довічного позбавлення волі, з конфіскацією всього особистого майна. Початок строку відбування покарання з 06 липня 2007 року. Відбуває покарання в ДУ з 24 липня 2009 року. З дня прибуття до установи і по дату видачі довідки не працевлаштований на виробництві установи через відсутність робочих місць. Заробітної плати чи будь-яких доходів за час перебування в установі не отримував, на особистому рахунку коштів немає (а.с. 6).

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Юнек» про розірвання договору оренди землі, заборону користування земельними ділянками, відшкодування майнової шкоди та упущеної вигоди. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява подана з додержанням вимог ст. 175, 177, 185, 186 ЦПК України, підстав, що перешкоджають відкриттю провадження у справі не встановлено.

За змістом ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Крім того, питання, які вирішує суд при ухваленні судового рішення, визначено ч. 1 ст. 264 ЦПК України, до переліку яких законодавцем віднесено: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 453-1 цього Кодексу; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Тобто, не подання доказів сплати судового збору є підставою для залишення позову без руху. Ухвала про залишення позову без руху може бути постановлена як до так і після відкриття провадження у справі. Питання наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, чи відстрочення від його сплати, не входить до переліку питань, які вирішує суд при ухваленні рішення суду по суті заявлених позовних вимог.

Встановлено, що судом першої інстанції при вирішенні питання відкриття провадження, клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору не вирішив та встановив, що позовна заява подана в тому числі із дотриманням вимог ст. 177 ЦПК України.

Натомість, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, перейшов до вирішення заявленого позивачем клопотання про звільнення його від сплати судового збору лише на стадії ухвалення судового рішення, чим позбавив позивача можливості визначитися із долею позовної заяви за наслідками відмови у звільненні його від сплати судового збору за подання позову.

Таким чином, зважаючи на те, що рішення суду, в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору за подання позову ухвалено з істотним порушенням норм процесуального права, а тому з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, підлягає в цій частині скасуванню.

Керуючись ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. І. Криворотенко

А. П. Сидоренко