Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №504/286/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/620/26

Номер справи місцевого суду: 504/286/26

Головуючий у першій інстанції Якимів А.В.

Доповідач Котелевський Р. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Доброславського районного суду Одеської області від 28.01.2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП,

встановив:

Оскарженою постановою ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 34000 грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. Стягнутий судовий збір в сумі 650,60 грн.

Згідно з оскарженою постановою, 05.01.2026 року о 21 год. 20 хв., за адресою: дорога Новомиколаївська (Старокиївське шосе) 21 км, водій ОСОБА_1 повторно протягом року керував транспортним засобом, з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло; тремтіння пальців рук; неприродна блідість шкіри обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.130 КУпАП.

Не погоджуючись із постановою місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати постанову та закрити провадження по справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Апелянт вважає постанову незаконною та необґрунтованою, оскільки в порушення вимог ст.ст.7, 9 КУпАП, суд допустив спрощений підхід при розгляді справи, не з`ясувавши всіх обставин для прийняття законного рішення.

У судове засідання апеляційного суду, призначене на 10 год. 30 хв. 10.03.2026 року ОСОБА_1 та його захисник Максименко Ю.П. не з`явились.

При цьому, захисник надіслала клопотання, в якому просила відкласти розгляд справи на іншу дату.

У наступне судове засідання, призначене на 11 год. 30 хв. 17.03.2026 року, ОСОБА_1 та його захисник повторно не з`явились.

Захисник повторно подала клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з зайнятістю в інших судових засіданнях.

У третє судове засідання, призначене на 10 год. 31.03.2016 року, ОСОБА_1 та захисник Максименко Ю.П. також не з`явились, не повідомили про причини своєї неявки, не звертались до суду із заявами або клопотаннями про перенесення розгляду справи.

Відповідно до ч.6 ст.294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

З огляду на наведені обставини слід констатувати, що апеляційний суд здійснив всі можливі заходи для забезпечення права ОСОБА_1 та його захисника на доступ до суду, проте останні тричі не з`явившись до суду за викликом, не скористались своїм правом приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а отже свідомо, за власної волі, позбавили себе можливості реалізувати свої процесуальні права, передбачені ст.268 КУпАП, зокрема надати пояснення щодо фактичних обставин справи безпосередньо в суді.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення розгляду справи в розумні строки, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника Максименко Ю.В.

При цьому, апеляційний суд враховує, що положеннями ч.2 ст.268 КУпАП не передбачена обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.130 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку. Як зазначено у ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду...., а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Згідно з положеннями ст.245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Оцінка доказів відповідно до ст.252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух

Відповідно до положень п.2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09.11.2015р. (далі - Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно п.4 розділу І Інструкції, ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Відповідно до п.12 розділу ІІ Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи дану справу додержався вимог ст.245, 252 КУпАП та на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового розгляду, з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, застосувавши до нього адміністративне стягнення, у межах санкції ч.2 ст.130 КУпАП.

Так, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №559775, з фабули якого убачається, що 05.01.2026 року, о 21 год. 20 хв., за адресою: дорога Новомиколаївська (Старокиївське шосе) 21 км, водій ОСОБА_1 повторно протягом року керував транспортним засобом, з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло; тремтіння пальців рук; неприродна блідість шкіри обличчя. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України (а.с.1).

Вказаний протокол на місці його складання власноруч підписаний ОСОБА_1 .

При цьому, в графі №14 «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» ОСОБА_1 будь-яких зауважень або заперечень щодо обставин, викладених у протоколі не зазначив, а лише вказав, що пояснення надасть в суді.

У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 були роз`ясненні його права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, що також підтверджується його власноручним підписом.

Апеляційний суд зазначає, що досліджений протокол про адміністративне правопорушення повністю відповідає вимогам ст.256 КУпАП, а тому визнає його допустимим доказом, який підтверджує винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

До протоколу про адміністративне правопорушення додано довідку про те, що ОСОБА_1 протягом року піддавався адміністративному стягненню за ч.1 ст.130 КУпАП відповідно до постанови Хаджибейського районного суду м.Одеси від 19.11.2025 року по справі 521/12151/25. (а.с.4).

В матеріалах справи міститься направлення на огляд водія ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я КНП - «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, з метою виявлення стану сп`яніння. Однак від проходження огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я ОСОБА_1 відмовився (а.с.6).

За таких обставин, дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані місцевим судом за ознаками повторності за ч.2 ст.130 КУпАП.

З метою перевірки доводів викладених в апеляційній скарзі та прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, судом досліджений відеозапис з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції.

На відеозаписі (назва файлу «ЕПР1 559775 ОСОБА_1 ст.130», позначка часу починаючи з 20 хв. 38 хв. відеозапису) зафіксовано, як на пропозицію поліцейського проїхати до медичного закладу для проходження огляду на стан сп`яніння водій ОСОБА_1 відповів відмовою та не заперечував проти складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення. При цьому, поліцейський неодноразово повідомляв ОСОБА_1 наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння та роз`яснив йому права, передбачені ст.268 КУпАП.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що долучений до матеріалів справи відеозапис, беззаперечно та поза розумним сумнівом підтверджує викладені в протоколі відомості та доводить вину правопорушника.

Суд визнає докази, які були дослідженні під час апеляційного розгляду справи достовірними, оскільки вони узгоджуються між собою з урахуванням всіх обставин справи, допустимими, оскільки вони отримані та досліджені в законний спосіб, та належними, оскільки вони стосуються подій, які мали місце 05.01.2026 року та ставляться в провину ОСОБА_1 .

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Апеляційний суд вважає, що докази які були повторно дослідженні під час апеляційного розгляду, поза розумним сумнівом доводять наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП.

Одним з основоположних принципів судочинства у справах про адміністративні правопорушення є принцип диспозитивності, відповідно до якого учасники адміністративно-юрисдикційного провадження за власним розсудом можуть розпоряджатися своїми правами: звертатися чи не звертатися зі скаргами в органи адміністративної юстиції, знайомитися чи не знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, користатися послугами перекладача, оскаржити постанови по справах про адміністративні правопорушення.

Проте ОСОБА_1 та його захисник тричі не з`явившись в судові засідання апеляційного суду, не скористались своїм правом надати суду апеляційної інстанції нові докази на підтвердження доводів про те, що суд першої інстанції допустив спрощений підхід при розгляді справи, не з`ясувавши всіх обставин для прийняття законного рішення.

Відповідно до ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Положеннями ст.33 КУпАП передбачено, що при накладені стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

Апеляційний суд вважає, що накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.ст. 23, 33, ч.2 ст.130 КУпАП.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, тому відсутні підстави для її скасування або зміни.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Доброславського районного суду Одеської області від 28.01.2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський