Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №756/8890/25 — Миколаївський апеляційний суд

30.03.26

22-ц/812/481/26

Єдиний унікальний номер судової справи 756/8890/25

Номер провадження 22-ц/812/481/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

30 березня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалене Заводським районним судом міста Миколаєва 04 грудня 2025 року, під головуванням судді Кузьменка В.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №25.09.2024-100002575, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 10 000 грн зі строком кредитування 140 днів з дати надання кредиту та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1% в день, та комісії за надання кредиту у розмірі 1 500 грн.

Крім того, умовами договору передбачено сплату позичальником неустойки в розмірі 100 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість, загальний розмір якої станом на день формування позовної заяви становить 30 500 грн., з яких: 10 000 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 14 000 грн. – заборгованість по процентам, 1 500 грн. – заборгованість по комісії, 5 000 грн. – заборгованість по неустойці.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Споживчий центр» просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №25.09.2024-100002575 від 25 вересня 2024 року в загальному розмірі 30 500 грн. та 2 422 грн. 40 коп. судового збору.

Відповідач ОСОБА_1 надав до районного суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Також просив стягнути на його користь з позивача понесені витрати на правову допомогу.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 04 грудня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за договором №25.09.2024-100002575 від 25 вересня 2024 року в загальному розмірі 25 500 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 025 грн. 12 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи встановлені судом обставини, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми кредиту, нарахованих відсотків за кредитним договором та комісією підлягають задоволенню.

В той же час, суд першої інстанції вважав, що нарахування неустойки в розмірі 5 000 грн. за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, оскільки відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення в період дії воєнного стану на території України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не погоджується із позовними вимогами, оскільки не отримував від позивача кредитних коштів, а кредитний правочин не містить даних щодо його підписання. Також зазначений договір не містить відомостей щодо будь-яких фінансових посередників. Згідно з наданими позивачем матеріалами, будь-які відомості щодо перерахунку кредитних коштів відсутні.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч.1 ст.1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.

У відповідності до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №25.09.2024-100002575 (кредитної лінії) шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).

Згідно з п.3.1 договору за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Пунктом 3.2 встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позичальник зобов`язується не використовувати кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати кредит на рахунки організаторів азартних ігор.

Відповідно до п.4.1 кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5355-28XX-XXXX-8097.

Згідно з п.6.1 договору позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісії – у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Цього ж дня, 25 вересня 2024 року ОСОБА_1 підписав заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився за посиланням https://sgroshi.com.ua/informacia-o-kompanii, згідно ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». В цій заяві ОСОБА_1 підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якого є заявка до кредитного договору №25.09.2024-100002575 від 25 вересня 2024 року, з яким попередньо уважно ознайомився.

За умовами, вказаними в цій заявці, ОСОБА_1 погодився на отримання кредитних коштів на таких умовах: сума кредиту – 10 000 грн.; строк, на який надається кредит - 140 днів; процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; денна процентна ставка -загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.82% (денна процентна ставка) = (11539.77/10000)/140х100%. Комісія, пов`язана з наданням кредиту – 15% від суми кредиту та дорівнює 1 500 грн.; неустойка – 100 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Підписання договору №25.09.2024-100002575 від 25 вересня 2024 року про надання кредиту здійснено електронним цифровим підписом позичальника - одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е614, відповідно до умов цього договору.

Отже, договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 5355-28XX-XXXX-8097 (а.с.20-28).

Посилання відповідача на недоведеність отримання ним кредитних коштів спростовується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 11 червня 2025 року про перерахування коштів суми кредиту в розмірі 10 000 грн. за договором кредиту №25.09.2024-100002575 від 25 вересня 2024 року, здійсненого через систему платежів іPay.ua, на банківську картку 5355-28XX-XXXX-8097 (яка була зазначена відповідачем у кредитному договорі) на підставі укладеного цим товариством з позивачем договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року.(а.с.35).

Відповідач, заперечуючи проти наданих позивачем доказів, клопотань в суді першої інстанції щодо перевірки належності банківського рахунку, на який вказані кошти були перераховані, не заявляв.

Доказів, які б заперечували факт перерахування ТОВ «Споживчий центр» кредитних коштів (зокрема виписки по вищезазначеному рахунку) відповідачу, останнім не надано.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, суд першої інстанції правильно констатував, що 25 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання коштів, за умовами якого відповідачу надано 10 000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Вказаний договір підписано позичальником електронним підписом шляхом зазначення одноразового ідентифікатора, відповідно до ч.ч.6,8 ст.11, ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем факту належного виконання позивачем своїх обов`язків за кредитним договором щодо надання відповідачу кредитних коштів в обумовленому розмірі, оскільки такі обставини підтверджено належними доказами, яким суд дав правильну оцінку відповідно до вимог ст.89 ЦПК України.

За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року №63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Так, ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 09 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для сплати судового збору в розмірі 3 633 грн. 60 коп.

19 січня 2026 року на адресу Миколаївського апеляційного суду надійшли докази сплати відповідачем судового збору в розмірі 2 430 грн. 15 коп.

В подальшому відповідачем не надано до суду докази сплати судового збору в повному обсязі.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, то у відповідності з відповідача в дохід Держави слід стягнути 1 205 грн. 45 коп. (3 633.60 – 2 430.45) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 04 грудня 2025 року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Держави судовий збір у розмірі 1 205 (одна тисяча двісті п`ять) грн. 45 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 02 квітня 2026 року