Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №1423/19715/2012 — Миколаївський апеляційний суд

02.04.26

22-ц/812/542/26

Провадження № 22-ц/812/542/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 березня 2026 року м. Миколаїв

справа № 1423/19715/2012

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем – Колосовою О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 22 вересня 2025 року суддею Гуденко О.А. у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у справі за скаргою

ОСОБА_1 на постанову державного виконавця,

протиправні дії та бездіяльність Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ,

заінтересована особа - боржник Кредитна спілка "Флагман",

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:

- визнати протиправними дії Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.09.2012 року за виконавчим листом №1423/19715/2012, виданим 14.03.2013 року, щодо безпідставної передачі виконавчого провадження № 50553579;

- скасувати постанову Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02.04.2025 року «Про передачу виконавчого провадження № 50553579» та зобов`язати відновити вказане виконавче провадження;

- визнати неправомірною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за період з 05 лютого 2019 року по 02 квітня 2025 року у виконавчому провадженні № 50553579, щодо виконання виконавчого листа №1423/19715/2012, виданого Центральним районним судом 14.03.2013 року.

На обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 02.04.2025 року державним виконавцем Центрального відділу ДВС було винесено постанову «Про передачу виконавчого провадження» №50553579 до Першого відділу ДВС у Баштанському районі Миколаївської області з тих мотивів, що у Баштанському районі Миколаївської області за боржником зареєстровано нерухоме майно - житловий будинок. Скаржник з такими діями державного виконавця не погоджується, адже згідно частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території на яку поширюється їхні функції, належить стягувачу. Крім того, відносно нерухомого майна, що знаходиться за тією адресою, то про нього державному виконавцю було відомо ще з 2017 року. При цьому, як зазначено в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, службою у справах дітей Баштанської районної адміністрації Миколаївської області державному виконавцю було надано протокол від 12.07.2017 року № 01-20/33 згідно з яким дозволу на реалізацію вказаного нерухомого майна службою не надано.

Крім того заявник зазначає, що за період з 2019 року державним виконавцем не вчинялося жодних виконавчих дій щодо реального виконання судового рішення, що порушує його права стягувача та потребує судового захисту.

Узагальнені доводи інших учасників

Особа, дії якої оскаржуються, правом подання відзиву на скаргу не скористалася.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2025 року скарга ОСОБА_1 задоволена частково, дії Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року згідно виконавчого листа № 1423/19715/2012, виданого судом 14 березня 2013 року, щодо безпідставної передачі виконавчого провадження № 50553579 визнано неправомірними.

Також судом скасована постанова головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лінник А.О «Про передачу виконавчого провадження № 50553579» від 02.04.2025 року Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та державного виконавця зобов`язано відновити виконавче провадження № 50553579.

Ухвала суду мотивована тим, що в матеріалах справи наявна інформація про те, що у 2017 році в належному боржнику будинку проживало четверо неповнолітніх дітей, що стало підставою для відмови Службою у справах неповнолітніх у наданні дозволу на реалізацію цього нерухомого майна. Однак, при передачі виконавчого провадження до Першого відділу ДВС у Баштанському районі Миколаївської області державний виконавець не провів відповідної перевірки та не отримав актуальних відомостей щодо проживання дітей на час вчинення такої дії. Зазначене вказує передчасність передачі виконавчого провадження до іншого органу ДВС.

У задоволенні вимог скарги про визнання неправомірною бездіяльності Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва по виконавчому провадженню № 50553579, у період з 05 лютого 2019 року по 02.04.2025 року, суд відмовив з тих підстав, що у суду відсутні матеріали виконавчого провадження, вимоги ухвали суду про витребування доказів не виконані, суб`єкт оскарження не зміг надати ці матеріали з незалежних від нього причин, тому суд позбавлений можливості надати оцінку як доводам скаржника, так і запереченням державного виконавця.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що з витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень від 10.04.2025 року по виконавчому провадженню № 50553579 вбачається, що за період з 05.02.2019 рок по 02.04.2025 року жодних виконавчих дій державним виконавцем вчинено не було. Посилання державного виконавця Лінник А.О. на те, що нею знайдено майно боржника, на яке можливо звернути стягнення, та у зв`язку з цим виконавче провадження передається до Першого відділу ДВС у Баштанському районі Миколаївської області, є надуманими та безпідставними, оскільки аналогічна постанова у жовтні 2021 року була скасована начальником відділу Центрального ВДВС у м. Миколаєві.

Крім того зазначав, що суд першої інстанції має доступ до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та має можливість самостійно перевірити вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Натомість, суд безпідставно послався на те, що у нього відсутні матеріали виконавчого провадження, вимоги ухвали суду про витребування доказів органом ДВС не виконано та суб`єкт оскарження з не залежних від нього причин не зміг надати суду витребувані докази.

Узагальнені доводи інших учасників

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

2.Мотивувальна частина

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає не у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року (справа № 1423/19715/2012 ) з Кредитної спілки «Флагман» на користь ОСОБА_1 стягнуто 19 698,40 грн. Рішення набрало законної сили та на його виконання 14 березня 2013 року видано виконавчий лист.

15 березня 2013 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Центрального Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження.

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу ДВС Миколаївського МУЮ Чернова В.В. від 23 березня 2016 року було відкрито виконавче провадження ВП № 50553579.

У зв`язку з невиконанням судового рішення ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду за захистом порушених прав.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04.12.2018 року визнано неправомірною бездіяльність Центрального Відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час виконавчого провадження № 50553579 скасовано постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа та зобов`язано відновити виконавче провадження.

Згідно Постанови головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лінник А.О. від 02.04.2025 року виконавчий лист №1423/19715/2012 передано до Першого відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

З указаної постанови вбачається, що за боржником зареєстровано майно, а саме - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як боржник не отримує дохід на території Центрального району м. Миколаєва та майна не має.

Позиція апеляційного суду

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародних договорів.

У рішенні від 10 грудня 2009 року у справі "YANGOLENKO v. UKRAINE" Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

У рішенні від 26 липня 2012 року у справі "SAVITSKYY v. UKRAINE" Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Європейського суду з прав людини від 05 липня 2012 року у справі "GLOBA v. UKRAINE").

Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України).

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

У статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені права та обов`язки державного виконавця.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається у першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частиною 5 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, на які посилається в апеляційній скарзі відділ державної виконавчої служб, без надання доказів, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

У свою чергу, відсутність доказів стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 21/303-08, від 01 липня 2020 року у справі № 755/17274/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 905/2488/15.

У справі, що переглядається, апеляційним судом було витребувано у Першого відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області відомості про рух виконавчого провадження.

З наданих суду документів вбачається, що у період з 05 лютого 2019 року по 02 квітня 2025 року у виконавчому провадженні № 50553579, 13 квітня 2020 року була вчинена виконавча дія, спрямована на виконання судового рішення, – накладено арешт на кошти боржника в АТ «ПриватБанк» та АТ «Універсал Банк».

У подальшому виконавчих дій не проводилося. Приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, його виведення зі зведеного виконавчого провадження, передача виконавчого документа з одного відділу державної виконавчої служби до іншої (постанова була скасована начальником Центрального ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)), зміну (доповнення) реєстраційних даних в автоматизованій системі виконавчого провадження, не можна вважати вчиненням дій, спрямованих на виконання судового рішення.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що державний виконавець не проводив виконавчих дій з періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження".

Оскільки примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов`язана вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, суд апеляційної інстанції доходить висновку про порушення державним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження".

У справі, що переглядається, державний виконавець не надав доказів вчинення ним всіх передбачених законом дій щодо примусового виконання судового рішення, яке не виконується тривалий час, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) у період з 14 квітня 2020 року по 02 квітня 2025 року є неправомірною.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині визнання неправомірною бездіяльності Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) у період з 14 квітня 2020 року по 02 квітня 2025 року.

Також апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про доцільність відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірною бездіяльності Відділу ДВС, з підстав не надання виконавчою службою матеріалів виконавчого провадження, оскільки такий висновок порушує права заявника.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, ухвала суду першої інстанції в частині відмови у визнанні неправомірною бездіяльності Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) підлягає скасуванню, з визнанням неправомірної бездіяльності у період з 14 квітня 2020 року по 02 квітня 2025 року.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2025 року в оскаржуваній частині скасувати.

Визнати неправомірною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року у справі № 1423/19715/2012 згідно виконавчого листа № 1423/19715/2012 виданого судом 14 березня 2013 року по виконавчому провадженню № 50553579, у період з 14 квітня 2020 року по 02 квітня 2025 року.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: І.В.Лівінський

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 02 квітня 2026 року