Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №127/26478/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/26478/25

Провадження № 22-ц/801/568/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 рокуСправа № 127/26478/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Оніщука В.В.,

розглянувши в письмовому провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 січня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

В серпні 2025 року ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що 27 січня 2020 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3404610684/222882 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписанням договору відповідач підтвердила, що ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Згідно з умов кредитного договору 27 січня 2020 року товариством надано клієнту фінансовий кредит у сумі 4900,00 грн строком на 21 днів, із встановленою процентною ставкою у розмірі 1,85% на день. Кредит надано в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

31 травня 2021 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-31/05/21 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, у тому числі право вимоги за кредитним договором №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року укладеним з ОСОБА_1 .

В свою чергу, 03 червня 2021 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» відповідно до умов договору відступлення права вимоги №1-03/06/2021 відступив право вимоги за кредитним договором №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року до ТОВ «ФК Дебт Коллекшн», у зв`язку з чим останній набув права грошової вимоги до відповідача.

Відповідач свої зобов`язання не виконала, тому станом на 26 травня 2025 року заборгованість за цим кредитним договором становить 14 690,00 грн, з яких: 4 900,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 9 790,20 грн - прострочена заборгованість за процентами, яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідача. Також просив вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 січня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року в сумі 6803,65 грн, з яких: 4900,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1903,65 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, а також судовий збір в розмірі 1121,91 грн та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з умовами кредитного договору відповідачем взято на себе зобов`язання повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах договору, однак вказані зобов`язання не виконала в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача в сумі 6803,65 грн, з яких: 4900,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1903,65 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Просила скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідач ОСОБА_1 не укладала договір про надання фінансового кредиту №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року та будь-яких коштів не отримувала. Крім того, вказала, що вона є потерпілою за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2023 року (справа №127/4920/21), яким притягнуто ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, за вчинення відносно неї протиправних, шахрайських дій, в тому числі щодо отримання кредитних коштів за договором про надання фінансового кредиту №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 січня 2020 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №3404610684/222882, відповідно до умов якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 4900,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Кредит надається строком на 21 дні, тобто до 16 лютого 2020 року. Строк дії договору 21 дні, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 675,25% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,85 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки – фіксована. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом (п. 1.1-1.4 Договору).

Цей договір укладений в електронній формі, підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, при його укладенні сторонами було погоджено усі істотні умови договору, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору про надання фінансового кредиту №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року.

З довідки про ідентифікацію ТОВ «Гоуфінгоу» слідує, що клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з яким укладено договір №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року, ідентифікований товариством за одноразовим ідентифікатором R50707.

27 січня 2020 року позивач на виконання зобов`язань за договором про надання фінансового кредиту №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року перерахував на банківську картку № НОМЕР_2 (PRIVAT BANK)), яка була вказана відповідачем в особистому кабінеті, номер транзакції: 32020-21622-34478, грошові кошти в сумі 4900,00 грн, які були перераховані ТОВ «ПрофітГід» на підставі договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-2 від 15 вересня 2018 року та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, про що свідчить підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів.

31 травня 2021 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «Cіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-31/05/21, у відповідності до якого ТОВ «Гоуфінгоу» передало (відступило) за плату ТОВ «ФК «Cіті Фінанс Груп» належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі і за договором про надання фінансового кредиту №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року.

03 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Cіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» укладений договір №1-03/06/2021 відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Cіті Фінанс Груп» відступило ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» належні йому права грошової вимоги за кредитними договорами, у тому числі і за договором про надання фінансового кредиту №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року.

Отже до ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» перейшло право вимоги кредитора за кредитним договором №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року.

Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року станом на 26 травня 2025 року заборгованість за кредитом складає 14690,20 грн, з яких: 4900,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту, 9790,20 грн - прострочена заборгованість за процентами.

Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається зі змісту ч.3 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Кодексу.

Отже, наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого недійсним.

За змістом ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це вольова і правомірна дія, яка безпосередньо спрямована на досягнення правового результату, - на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Для чинності правочину сторонам необхідно дотримуватися загальних і спеціальних вимог.

Серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначених у статті 203 цього Кодексу в частинах третій та п`ятій визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами ст.ст.526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства в установлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України). При цьому, відповідно до ч.1 ст.28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Разом з тим, Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись.

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1-4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи поштова кореспонденція надсилалася на адресу відповідача ОСОБА_1 , за зареєстрованим місцем її проживання (а.с.25, 27). Проте, поштова кореспонденція повернулася з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.39 – 40).

Відтак, матеріали справи не містять інформації, що ОСОБА_1 була обізнана про цей судовий спір та розгляд справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що позбавило ОСОБА_1 в разі заперечення проти позову надати відзив на позовну заяву з викладенням в ньому обставин, надати відповідні докази.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 не могла подати докази суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, тому надані нею до апеляційної скарги докази приймаються апеляційним судом та їм надається відповідна правова оцінка.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З долученого до апеляційної скарги вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2023 року (справа №127/4920/21) вбачається, що ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено йому остаточне покарання у виді 3 років 7 місяців позбавлення волі (а.с.50 – 64).

ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні визнана потерпілою.

Встановлено вироком, що перебуваючи за місцем спільного проживання за вищевказаною адресою, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, в період часу з 22 січня 2020 року по 23 лютого 2020 року ОСОБА_2 , використовуючи паспортні дані ОСОБА_1 , а саме: фотозображення паспорта громадянина України НОМЕР_3 , виданого 13 квітня 2019 року органом № 0512 та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера № НОМЕР_1 , «… 27 січня 2020 року ОСОБА_2 знову в Інтернет мережі оформив онлайн-заявку на кредит в ТОВ «Гоуфінгоу» на суму 4900 грн. …». Після отримання вищезазначених грошових коштів ОСОБА_2 розпорядився ними на власний розсуд.

Отже встановлено вину ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів щодо заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 , в тому числі і щодо незаконного заволодіння грошовими коштами в сумі 4900 грн.

Як вбачається з вироку обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав повністю.

Аналізуючи вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2023 року (справа №127/4920/21), колегія суддів приходить до висновку, що цим вироком суду підтверджено, що ОСОБА_2 , маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, в період часу з 22 січня 2020 року по 23 лютого 2020 року, використовуючи паспортні дані ОСОБА_1 , оформив онлайн-заявку на кредит в ТОВ «Гоуфінгоу» на суму 4900 грн і отримував ці кошти.

З урахуванням встановленого, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 кредитний договір №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року шляхом підписання такого одноразовим ідентифікатором, не укладала.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, в тому числі з договору.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина 2 статті 11 ЦК України).

Отже ОСОБА_1 не укладала та не підписувала кредитний договір №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року, а також не отримувала коштів від ТОВ «Гоуфінгоу», тому у неї не виникло зобов`язань перед позивачем щодо повернення грошових коштів на підставі цього договору.

Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження отримання саме відповідачем коштів за кредитним договором №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року. Будь-яких доказів, що зазначений в договорі картковий рахунок на який перераховані грошові кошти в сумі 4900 грн, належить відповідачу ОСОБА_1 , матеріали справи також не містять.

Отже доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 уклала кредитний договір №3404610684/222882 від 27 січня 2020 року, а тому у неї відсутні зобов`язання, передбачені умовами цього договору.

Таким чином, зважаючи на те, що апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено судом першої інстанції внаслідок неправильного застосування положень матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та порушенням вимог процесуального закону щодо оцінки доказів, а тому в силу положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, згідно з положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» необхідно стягнути на користь відповідача ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4542 грн.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 14690,20 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» (ЄДРПОУ 44243120) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4542 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві грн).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

В.В. Оніщук