Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №148/3203/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 148/3203/25

Провадження № 22-ц/801/764/2026

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 рокуСправа № 148/3203/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 грудня 2025 року за заявою представника заявника ОСОБА_2 – адвоката Івачковського Вячеслава Вікторовича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

Ухвалу постановив суддя Саламаха О. В.

Ухвалу постановлено без сторін у м. Тульчин Вінницької області

Повний тест ухвали складено 18 грудня 2025 року,

встановив:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, у якому просив стягнути солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 6 359 804,44 грн., з яких: 6 322 500,00 грн. – сума основного зобов`язання за договором, інфляційні витрати – 24 112,66 грн. та 13 191,78 грн. – 3 % річних.

Одночасно позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту у межах заявленого позову (ціна позову 6 359 804,44 грн.) на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: домоволодіння, до складу якого входить: земельна ділянка, житловий будинок з терасою та ганком, загальною площею 164,2 кв. м., житловою площею 57,3 кв. м., літня кухня з терасою, огорожа № 1-3, 5 та вигрібна яма, яке розташоване в АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 2,0 га кадастровим номером 0524386600:01:001:0940, що призначена для ведення особистого селянського господарства.

Просив забезпечити позов шляхом накладення арешту у межах заявленого позову (ціна позову 6 359 804,44 грн.) на майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 , а саме: адміністративно-виробничу будівлю загальною площею 1163 кв. м, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,267 га (кадастровий номер 0524355600:02:002:1112), призначеній для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 0524386600:01:001:0941, що призначена для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 грудня 2025 року заяву задоволено частково.

В порядку забезпечення позову накладено арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: на домоволодіння, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2557361305100, до складу якого входять: земельна ділянка кадастровим номером 0524382900:07:002:0491, житловий будинок з терасою та ганком (літ. А, а), загальною площею 164,2 кв. м., житловою площею 57,3 кв. м., літня кухня з терасою (літ. Б), огорожа № 1-3, 5 та вигрібна яма (№ 4), яке розташоване по АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку площею 2,0 га кадастровим номером 0524386600:01:001:0940, що призначена для ведення особистого селянського господарства.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду про забезпечення позову та постановити нову ухвалу про відмову у задоволені заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Зазначив, що ухвала суду винесена передчасно, без встановлення обставин, що мають значення для справи, без врахування і належної оцінки наданих позивачем доказів, а отже є неправомірною, необґрунтованою та винесеною з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу, побудовану на припущеннях і побоюваннях позивача, викладених ним в заяві про забезпечення позову, без наведення належних доказів. Суд не врахував вимог процесуальних норм стосовно обґрунтованості та доведеності заявником припущення того, що невжиття заходів до забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у справі.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд у мотивувальній частині ухвали мав посилатися на відповідні обставини та належні докази, які б підтверджували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також судом не враховано що домоволодіння, на яке накладено арешт є єдиним місцем проживання сім`ї відповідача, у складі якої є двоє малолітніх дітей, а отже будь-яке відчуження його виключене, оскільки не можуть бути порушені права малолітніх дітей на проживання та користування житлом.

Крім цього позивач звернувся у грудні 2025 року з даним позовом до суду, в той час як строк погашення всієї суми заявлених до стягнення грошових коштів на момент звернення до суду не настав. Кінцеву суму згідно умов договору позичальник зобов`язався повернути до 26 лютого 2027 року. 02 вересня 2025 року відповідач передав позивачу в рахунок погашення заборгованості згідно графіка 11 000,00 доларів США (еквівалент 455 100,00 грн., про що позивач написав власноруч розписку.

Позивач надіслав відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду – без змін. У відзиві зазначив, що відповідач ОСОБА_1 станом на 10 грудня 2025 року має прострочену суму 1 500 000,00 грн., які повинен був сплатити до 26 серпня 2025 року. Згідно пункту 7 договору позики від 26 лютого 2025 року відповідач зобов`язаний також сплатити індекс інфляції та три відсотки річних. З урахуванням часткового погашення відповідачем боргу 02 вересня 2025 року, позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог і просив стягнути борг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних 5 910,132,26 грн., а вартість майна, на яке накладено арешт становить: 2 531 400,00 грн. – вартість домоволодіння і 120 000,00 грн. – вартість земельної ділянки.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Хмарська Я. В. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовільнити.

Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Івачковський В. В. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, судове рішення просить залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 – 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1).

При цьому суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї та приймає докази, які не були подані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини 2, 3), а також не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4).

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 оскаржує ухвалу суду лише в частині задоволення заяви про забезпечення позову, а в решті – ухвалу суду інші учасники справи не оскаржують.

Тому суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу суду в оскаржуваній відповідачем частині, врахувавши при цьому відсутність підстав для застосування положень частини 4 статті 367 ЦПК України.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову частково в частині накладення арешту на належне відповідачу ОСОБА_1 на праві власності майно, суд першої інстанції виходив із того, що спір з приводу стягнення коштів за договором позики виник між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , та виходив із обставин справи, предмета спору і змісту позовних вимог, і що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може бути утруднено чи неможливо виконати рішення суду.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін і інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Згідно роз`яснень у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач разом із заявою про забезпечення позову надав Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованого 25 вересня 2025 року за № 445088096, згідно якого на день подання позову відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить майно: житловий будинок літ. «А», тераса літ. «а», ганок, загальною площею 164,2 кв. м., житловою площею 57,3 кв. м., літня кухня «Б», тераса, огорожа № 1-3, 5 та вигрібна яма № 4, по АДРЕСА_1 і земельна ділянка кадастровим номером 0524382900:07:002:0491; земельна ділянка площею 2,0 га кадастровим номером 0524386600:01:001:0940 (а. с. 29); висновок про ринкову вартість домоволодіння та земельної ділянки, що перебувають у власності ОСОБА_1 , згідно якого ринкова вартість об`єктів нерухомого майна станом на 28 листопада 2025 року складає 2 651 400,00 грн. (а. с. 82).

У поданій до суду позовній заяві позивач ОСОБА_2 зазначив зміст позовних вимог: про стягнення боргу за договором позики, зазначив ціну позову: 6 359 804,44 грн., яку він просить стягнути із відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Встановивши, що між сторонами у справі дійсно існує спір щодо стягнення боргу за договором позики, в сумі 6 359 804,44 грн. , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що забезпечення позову, шляхом накладення арешту на належне на праві власності відповідачу ОСОБА_1 майно: домоволодіння та земельні ділянки, є ефективним захистом прав сторони у справі на даному етапі розгляду спору між сторонами.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та полягають у фактичній незгоді з прийнятим процесуальним рішенням. Накладений арешт на домоволодіння та земельні ділянки ніяким чином не впливає на право користування та володіння цим майном її власником відповідачем ОСОБА_1 , його малолітніми дітьми, отже права його не порушені.

Не впливають на висновки суду щодо часткового задоволення заяви про забезпечення позову доводи апеляційної скарги в тому, що строк погашення всієї суми заявлених до стягнення на момент звернення до суду не настав і що відповідач в рахунок погашення заборгованості згідно графіка передав позивачу 11 000,00 доларів США (еквівалент 455 100,00 грн.), про що позивач написав власноруч розписку.

Такі доводи мають бути перевірені судом та встановлені як обставини справи в ході розгляду справи по суті, відповідно до вимог статтей 12, 81 та 76-80 ЦПК України, яким згідно вимог статті 89 ЦПК України суд надасть оцінку.

Отже, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливими виконання рішення суду, тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на домоволодіння та земельні ділянки, належні відповідачу, є ефективним захистом прав сторони у справі. Цей спосіб забезпечення позову є співмірним, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на домоволодіння та земельні ділянки не позбавляє власника права володіння цим майном, а також ніяким чином не впливає на його користування майном, що перебуває під арештом. При цьому враховано розумність та співрозмірність обмеження права власності, наслідки арешту майна, правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри в порушеннях та діях, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. М. Стадник

Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року