Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №742/6117/25 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/574/26

Єдиний унікальний № 742/6117/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Короткої А.О.,

при секретарі судового засідання Бурмаці Є.В.,

за участю:

позивачки – ОСОБА_1 ,

представниці позивачки – адвокатки Негоди С.Л.,

відповідача – адвоката Стукала А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом примусового вселення та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом примусового вселення та відшкодування моральної шкоди у сумі 5000,00 грн та судових витрат по справі.

Позов мотивований тим, що з 11.01.2019 ОСОБА_1 перебувала у шлюбі зі ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і після його смерті відкрилася спадщина на 1/6 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями після його смерті є ОСОБА_1 та батько спадкодавця – ОСОБА_2 . Таким чином, позивачка ОСОБА_1 є власницею 1/12 частки зазначеної квартири, у якій вона проживала разом з чоловіком та після його смерті, там знаходяться її особисті речі та речі, спільно нажиті у шлюбі.

Наприкінці травня 2025 року позивачка поїхала в с.Линовиця, коли повернулася, виявила, що замок та двері у квартирі замінив ОСОБА_2 без згоди позивачки. У добровільному порядку вирішити питання про порядок користування квартирою сторонам не вдалося, тому позивачка була вимушена звернутися до поліції.

ОСОБА_2 проживає за іншою адресою, у спірній квартирі на даний час ніхто не проживає. Позивачка змушена винаймати житло, що створює їй незручності і спричинило моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї з боку відповідача.

Позивачка та її представниця у судовому засіданні підтримали позов, просили його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Відповідач у судовому засіданні категорично заперечував проти задоволення позову.

Вислухавши думку кожної зі сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , 11.01.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб (а.п.7).

Згідно з копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_2 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.п.8).

Відповідно до копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №79829371, після смерті ОСОБА_3 була зареєстрована спадкова справа №73542614 (а.п.11).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.07.2025, ОСОБА_1 є власницею 1/12 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.п.9), що підтверджується також копією Витягу з Державного реєстру речових прав №436708162 (а.п.10).

Наявність спірної квартири підтверджується копією технічного паспорта (а.п.19-22).

З Акта про перешкоджання у користуванні житловим приміщенням від 16.06.2025 вбачається, що 16.06.2025, прибувши до квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 намагалася відчинити двері квартири, але не змогла, оскільки замок і двері були замінені. Зі слів сусідів, двері замінив ОСОБА_2 (а.п.15).

Згідно з копією Талона-повідомлення єдиного обліку №12687, 16.06.2025 о 14 год. 23 хв. надійшло повідомлення ОСОБА_1 зі служби 102 про те, що 16.06.2025 о 14 год. 23 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , батько чоловіка не впускає до квартири (а.п.14).

З відповіді Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області вбачається, що під час перевірки було опитано ОСОБА_2 , який повідомив, що після смерті сина ОСОБА_3 , він звернувся до нотаріуса для вирішення питання щодо спадщини, на що нотаріус повідомив, що спочатку потрібно сплатити кредит, який мав ОСОБА_3 . Також ОСОБА_2 додав, що після смерті сина, у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , інколи проживала ОСОБА_1 , хоча в квартирі не зареєстрована. У квартирі зареєстрований ОСОБА_2 , його дочка та онука. Окрім того, ОСОБА_2 повідомив, що в травні вирішив змінити замок до вхідних дверей, щоб у сторонніх осіб не було доступу до квартири. ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися до суду, оскільки у її зверненні відсутній склад кримінального правопорушення, а вбачаються ознаки цивільно-правових відносин (а.п.23).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила, що вона є сусідкою позивачки. ОСОБА_1 проживала у спірний квартирі близько 15 років, всі сусіди її знають, гарно відгукуються. ОСОБА_2 у квартирі не проживав. Раніше проживала там з чоловіком та доглядали за його матір`ю, яка померла. У минулому році помер і чоловік позивачки. 16.06.2025 ОСОБА_1 прийшла до свідка та повідомила, що не може зайти до своєї квартири. Свідок разом з позивачкою підійшли до дверей кватири та побачили, що двері в квартиру і замок змінені.

Свідок ОСОБА_5 повідомила, що є знайомою позивачки. 16.06.2025 вони з ОСОБА_1 їхали разом у справах і позивачка вирішила заїхати додому. Коли остання підійшла до дверей квартири, то побачила, що двері і замок змінені.

Свідок ОСОБА_6 повідомила, що є дружиною відповідача. Пояснила, що ОСОБА_2 почав проживати з нею, коли його дружина захворіла. ОСОБА_1 разом зі ОСОБА_3 почали проживати у спірній квартирі та доглядати хвору матір ОСОБА_3 . Відповідач не заперечував, оскільки не хотів, щоб квартира пустувала та щоб не з`явилися борги за комунальні послуги.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

За положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, підставою для задоволення позову такої особи є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Позивачка пред`явила позов про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення у відповідну квартиру, посилаючись на те, що відповідач (колишній свекор) чинить ій перешкоди у користуванні квартирою, змінивши замки в квартирі, не допускає в квартиру.

Враховуючи викладене вище, заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власниці самостійно без звернення до співвласника реалізувати свої права (відсутність ключів від будинку тощо) за відсутності вільного доступу до належного їй майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачці власністю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22 (провадження № 61-12938св23).

З огляду на викладене, позов в частині усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частина 1 ст.23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У відповідності до положень ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Однак сам по собі факт порушення зобов`язання не тягне за собою завдання моральної шкоди. Спричинення моральної шкоди підлягає доведенню. Також доведенню підлягає неправомірність поведінки, яка, на думку позивача, завдала йому шкоди, а також наявність причинного зв`язку між такою поведінкою та шкодою і вина заподіювача шкоди.

Оскільки у судовому засіданні належними та допустимими доказами не було доведено факт спричинення ОСОБА_2 моральної шкоди ОСОБА_1 , то у частині її стягнення слід відмовити.

На підставі ст.141 ЦПК України суд вважає, що оскільки позов підлягає частковому задоволенню (66,66 %), то з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути судовий збір, сплачений при подачі позову в розмірі 807,47 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.12, 81, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ) про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом примусового вселення та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням – квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 у зазначену квартиру.

Зобов`язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та у разі подальшої зміни замків, завчасно попереджати та узгоджувати дане питання зі співвласниками квартири.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 807 (вісімсот сім) гривень 47 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Анна КОРОТКА