Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №454/1337/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 454/1337/25 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л. Ю.

Провадження № 22-ц/811/4436/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.

секретаря: Заяць Я.І.

з участю: прокурора Бучка Р.В.,

представника військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 – Хирі В.В.,

представника Львівської обласної державної адміністрації –

Бойцун А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2025 року у справі за позовом Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 третя особа: військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про витребування земельної ділянки із незаконного володіння,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2025 року Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони в інтересах Львівської обласної державної адміністрації звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 третя особа: військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про витребування земельної ділянки із незаконного володіння.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2025 року позовну заяву Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 третя особа: ВЧ НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про витребування земельної ділянки із незаконного володіння - залишено без розгляду.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2025 року оскаржила Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони.

В апеляційній скарзі покликається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 462882400:01:000:0850 розташована між лінією прикордонних інженерних споруджень та лінією державного кордону України, відстань між якими становить від 20 м до 2000 м, що безспірно підтверджується викопіюванням з Публічної кадастрової карти та інших доказів наявних в матеріалах справи.

Мотивуючи вимогу про падання додаткових доказів накладення спірної земельної ділянки на смугу земельної ділянки шириною 50 м вздовж лінії державного кордону, суд першої інстанції врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року, у справі № 902/122/24, однак ця справа не є релевантною до даної справи, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у справі № 902/122/24 не досліджувалося питання правової природи земельних ділянок (шириною понад 50 метрів), розташованих між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд.

Прикордонна смуга не може бути меншою відстані між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруджень, а земельні ділянки у цій зоні перебувають у державній власності та мають статус земель оборони, на які поширюється спеціальний режим використання.

Справа тривалий час розглядалася судом першої інстанції і за період з квітня по жовтень 2025 року суд не вимагав надання проекту землеустрою (технічної документації із землеустрою спірної земельної ділянки) та схеми накладення її на 50 метрову смугу відведення державного кордону.

Судом не з`ясовано можливість розгляду справи за наявними в ній доказами, а також наявності об`єктивних труднощів у виконані ухвали суду та поданні доказів, які вимагав суд.

Відхиливши клопотання прокурора про відкладення розгляду справи, суд позбавив його можливості надання пояснень обґрунтованості причин неподання доказів, які суд зобов`язав надати.

Просить ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

27 січня 2026 року на адресу суду від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення по справі. Вважає, що суд першої інстанції, прийняв ухвалу про залишення позову без розгляду за умови першої неявки прокурора з поважних причин у перше судове засідання (після формулювання вимоги про надання додаткових доказів), не з`ясувавши поважності причин не надання витребуваних судом додаткових доказів.

Крім цього, вважає, що суд першої інстанції, відхиливши клопотання прокурора про відкладення розгляду справи, прийняв рішення за відсутності представника позивача та прокурора, чим позбавив останніх права та можливості подати суду як витребувані докази у наступне засідання, так і надати пояснення щодо обґрунтованості чи необґрунтованості причин неподання таких доказів у судове засідання 10 грудня 2025 року, як і не вислухав їх думки щодо можливості розгляду справи за наявними матеріалами справи.

Просить апеляційну скаргу Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах Львівської обласної державної адміністрації задовольнити, ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Сокальського районного суду Львівської області.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, тому неявка відповідачки, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Бучка Р.В., представника військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 – Хирі В.В., представника Львівської обласної державної адміністрації – Бойцун А.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступних обставин.

Судом та матеріалами справи встановлено, що Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони в інтересах Львівської обласної державної адміністрації звернулася з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 про витребування земельної ділянки із незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що земельна ділянка, яка знаходиться у власності відповідачки, розташована у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, що свідчить про її приналежність до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону. У позовній заяві зазначено, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність та не позбавляє її статусу земель оборони , оскільки її нормативні розміри визначені ст.22 Закону України №1777-ХІІ, п.1 Постанови КМУ №1147 від 27 липня 1998 року «Про прикордонний режим» та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2025 року зобов`язано позивачів надати суду проект землеустрою (технічну документацію землеустрою та кадастровим планом) спірної земельної ділянки уздовж лінії державного кордону та схемою накладення території 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону в термін до наступного підготовчого засідання.

27 листопада 2025 року представником позивача Львівської обласної державної адміністрації надано додаткові пояснення у справі з яких встановлено, що на виконання вимог ухвали суду про витребування інформації було здійснено запит до Департаменту архітектури та розвитку містобудування обласної державної адміністрації. З наданої інформації встановлено, що документація із землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0078 відсутня, позивач зазначає, що не є розпорядником земель приватної власності.

09 грудня 2025 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю прокурорських працівників в інших судових засіданнях.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про залишення позову без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність доказів розташування земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0078 у межах прикордонної смуги та відомостей, яка сама частина цієї земельної ділянки накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону, унеможливлює встановлення фактичних обставин справи та не може бути предметом судового розгляду, та в свою чергу позбавляє суд можливості встановити фактичні обставини справи та розглянути справу по суті.

Окрім цього, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення заяви представника позивача про відкладення підготовчого судового засідання, оскільки зайнятість в інших справах працівників прокуратури не перешкоджало взяти участь у даній справі у режимі відеоконферензв`язку чи висловити свою думку письмово щодо можливості призначення вказаної справи до судового розгляду, подати докази чи пояснення. Вказане суд розцінив, як затягування розгляду справи, враховуючи межі розумного строку розгляду справи та з метою уникнення процесуального затягування підготовчого засідання.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи із наступних обставин.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частинами першою, другою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин сьомої-десятої статті 84 ЦПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Тобто положення статті 84 ЦПК України містять альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання учасником справи вимог щодо надання доказів. Залишення позову без розгляду є лише одним з них і може застосовуватися тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 523/20414/21, провадження № 61-2682св23

Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, як вбачається з ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2025 року, суд витребував у позивача докази з власної ініціативи без зазначення щодо наявності сумнівів у добросовісному здійсненні процесуальних обов`язків.

Тобто суд порушив принцип диспозитивності.

Згідно з ч.1,2 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пунктом 9 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.

Системне тлумачення пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить, що його необхідно застосовувати у взаємозв`язку із положеннями частин сьомої-десятої статті 84 ЦПК України, а саме за умови з`ясування питання, яке значення мають ці докази, при цьому суд має процесуальні підстави для визнання обставини, для з`ясування якої витребовувався доказ, або для відмови у визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

Наведені висновки щодо застосування указаних норм процесуального права відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі № 592/10368/16-ц (провадження № 61-35703св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 560/904/15-ц (провадження № 61-40688св18), від 17 січня 2020 року у справі № 520/2609/17 (провадження № 61-9001св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 208/4288/18 (провадження № 61-2921св20).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі №761/17393/19 зазначив, що положення частини десятої статті 84 ЦПК України містять альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання учасником справи вимог щодо надання доказів, а залишення позову без розгляду є лише одним з них і може застосовуватися тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів.

Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги, що 27 листопада 2025 року Львівська обласна державна адміністрація повідомила суд про неможливість виконати вимоги ухвали від 13 жовтня 2025 року (а.с.52-53).

Залишення позовної заяви без розгляду в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів наголошує, що питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 264 ЦПК вирішується судом під час ухвалення рішення по суті справи.

Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд фактично дав оцінку доказам представленим позивачем на обґрунтування позовних вимог та їх достатності, що є передчасним.

З огляду на процесуальний обов`язок позивача довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу свої вимог (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), відсутність таких доказів у справі, може бути підставою до відмови в позові.

Враховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, для залишення позову Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах Львівської обласної державної адміністрації без розгляду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За вказаних обставин, апеляційний суд приходить до висновку про скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони – задовольнити.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2025 року – скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 30 березня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Шандра М.М.