Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №333/213/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.03.2026 Справа № 333/213/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/213/24 Головуючий у 1-й інстанції: Михайлова А.В.

Провадження № 22-ц/807/634/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Смокотіній В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі адвоката Коноваленка Олександра Юрійовича, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Запорізької міської ради, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Алейнікова Наталія Олексіївна, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини за законом,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що його сестра ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Сестра постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт родинних відносин з сестрою підтверджується його свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим 31.07.1957 року, та свідоцтвом про народження ОСОБА_4 , серія НОМЕР_2 виданим 04.12.1956 року, де батьками зазначено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

16 листопада 2023 року позивач в усному порядку звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Алейнікової Н.О., у зв`язку із заведенням спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини місце проживання якої було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, місце проживання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було зареєстровано за іншою адресою на день смерті померлої, а саме: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з тим, що позивачем не було подано заяву про прийняття спадщини у встановлені законодавством строки після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 сестри ОСОБА_3 , відповідно, строк на прийняття спадщини він пропустив, тому йому, згідно повідомлення від 16 листопада 2023 року № 425/01-16, приватним нотаріусом було надано письмове роз`яснення про те, що останній може звернутись до суду з позовною заявою для отримання рішення про визначення додаткового строку для вступу у спадщину.

Позивач вважає, що пропустив строк для подання заяви до нотаріальної контори з поважних причин, оскільки таке звернення було об`єктивно ускладнено уведенням на території України карантину, а в подальшому, воєнного стану та іншими об`єктивними причинами, зокрема, з серпня 2021 року він тимчасово проживав за адресою: Львівська обл., с. Стрілки, а до м. Запоріжжя він повернувся у лютому 2023р. і тільки тоді дізнався про смерть своєї сестри.

Також, позивач не мав змоги спілкуватися з сестрою з об`єктивних причин, бо втратив свій телефон та не пам`ятав її номер телефону, а з іншими родичами спілкування не було можливе у зв`язку із неприязними відносинами.

Крім цього, ним після повернення до м. Запоріжжя були втрачені документи, які підтверджують особу і громадянство України, інформацію про облік у фіскальних органах, тому він був вимушений їх відновлювати.

Також позивач посилається на те, що з 12.03.2020р. по 01.07.2023р. в Україні діяли карантинні обмеження у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), які створили позивачу перешкоди для приїзду в м. Запоріжжя, а з 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 було введено воєнний стан у зв`язку із військовою агресією рф проти України, який триває по теперішній час, тому він пропустив строк на прийняття спадщини після смерті сестри через загрозу для його життя та здоров`я.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті сестри ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , - три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Запорізької міської ради, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Алейнікова Наталія Олексіївна, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини за законом залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Коноваленко О.Ю., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував ч. 3 ст. 1272 ЦК України, звузивши поняття «поважних причин».

Вважає, що суд не надав належної правової оцінки факту необізнаності позивача про смерть спадкодавця, не встановив коли саме він фактично дізнався про смерть, що має вирішальне значення для оцінки поважності причин. Фактичне повідомлення позивача про смерть сестри відбулося зі значним часовим проміжком після відкриття спадщини, що судом не було належним чином досліджено.

На думку скаржника, суд першої інстанції не правильно оцінив вплив воєнного стану та карантинних обмежень як об`єктивних перешкод для можливості своєчасної реалізації ОСОБА_1 своїх прав.

Суд формально послався на неможливість зупинення строку, але помилково ототожнив питання зупинення строку з питанням поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Суд першої інстанції взагалі не досліджував, яким чином сукупність воєнного стану, втрати документів, переміщення позивача до Львівської області та відсутність інформації про смерть спадкодавця вплинули на можливість подання заяви про прийняття спадщини.

Звертає увагу, що суд фактично підмінив критерії «об`єктивності» критерієм «ідеальної поведінки спадоємця».

Також, суд не проаналізував доводи позивача щодо пропуску ним строку на прийняття спадщини, через загрозу для його життя та здоров`я.

Зауважує, що Запорізька міська рада не висловила заперечень стосовно позову, хоча 1/2 частки квартири, що належала померлій сестрі, в майбутньому може належати саме Запорізькій міській раді. ОСОБА_2 не отримає вказану частину квартири по спадщині, адже на це в неї відсутні будь-які правові підстави, а отже надання додаткового строку скаржнику на прийняття спадщини після померлої сестри не порушують жодним чином прав ОСОБА_2 .

Зазначає, що оскаржуване рішення містить перелік постанов Верховного Суду, однак не містить аналізу їх співвідношення з фактичними обставинами цієї справи.

Від представника Запорізької міської ради Мірошниченко О.О. до суду апеляційної інстанції надійшов відзив,у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Також просить розглянути справу за відсутності представника Запорізької міської ради.

Від ОСОБА_2 , в особі представника – адвоката Силкіної Н.І., до суду апеляційної інстанції також надійшов відзив, у якому вона також просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Вказує, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду

Інші учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Від приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Алейнікової Н.О. надійшла заява з проханням розглянути справу у її відсутності.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивач не довів, що встановлений законом строк на звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини пропущений ним з поважних причин, які у розумінні статті 1272 ЦК України, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які б перешкоджали позивачу у встановлений законом шестимісячний строк звернутися до нотаріальної контори.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є рідним братом спадкодавця ОСОБА_3 , що підтверджується копією його свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданим 31.07.1957р., де батьками позивача зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , та копією свідоцтва про народження його сестри, ОСОБА_4 , серія НОМЕР_2 , виданим Ленінським ЗАГС м. Запоріжжя 04.12.1956 р., в якому батьками ОСОБА_4 зазначені ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

Копію свідоцтва про шлюб спадкодавця, своєї сестри, відповідно до якого, вона внаслідок реєстрації шлюбу змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 , позивачем не надано.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .

Після смерті спадкодавця залишилась спадщина у вигляді 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав власності на майно, зареєстрованим Орендним підприємством Запорізьке міжміське БТІ, реєстраційний номер 33259042 від 28.03.2011р.

Згідно Витягу з реєстру речових прав, індексний номер 335043689, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2632608323060, від 08.06.2023р., власником 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

У повідомленні приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Алейнікової Н.О. вих. № 425-01-16 від 16.11.2023 року зазначено, що на усне звернення ОСОБА_1 16.11.2023 року у зв`язку з заведенням спадкової справи для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було встановлено, що на час відкриття спадщини місце проживання померлої було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було зареєстровано за іншою адресою на день смерті померлої, а саме: АДРЕСА_2 . Таким чином, шестимісячний строк, встановлений ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини, ОСОБА_1 пропущений. Проте, згідно зі ст. 1272 ЦК України у ОСОБА_1 є право продовжити встановлений для прийняття спадщини строк шляхом звернення до суду в порядку, визначеному діючим законодавством.

Згідно відповіді приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Алейнікової Н.О. вих. № 327/01-16 від 19.07.2024 року, після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа не заводилась.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 03.10.2023 року, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

З посвідчення про взяття на облік бездомної особи за № 1829, яке видане 28.09.2023 року, вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в центрі обліку бездомних.

У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_9 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , та є сусідкою відповідачки ОСОБА_2 , пояснила, що з початку 2015 року ОСОБА_2 переїхала до свого батька ОСОБА_10 , бо той дуже хворів, та допомагала і йому, і його дружині ОСОБА_11 . Крім цього, свідок зазначила, що ОСОБА_12 дуже добре доглядала і батька, і його дружину, купувала ліки, продукти, готувала їжу. Свідок, як сусідка, інколи їй допомагала з покупкою продуктів. Оскільки батько та його дружина мали тяжкі захворювання, тому ОСОБА_12 доводилось на таксі возити їх до лікарні почергово, то батька, то ОСОБА_11 . Після смерті батька, до ОСОБА_12 приїхала її матір, ОСОБА_13 аби допомогти по догляду за хворою ОСОБА_11 . Похованням і батька, і його дружини займалась ОСОБА_12 разом із своєю матір`ю. Десь через три місяці після поховання ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 дзвонив свідку по телефону та питав як там його сестра, а вона йому повідомила про смерть сестри, на що останній сказав, що приїде аби пом`янути сестру. Більше свідок не бачила позивача і не спілкувалась з ним.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що відповідачка ОСОБА_2 є її донькою, а з її батьком, ОСОБА_10 вони розлучені, та останній одружився вдруге. Оскільки колишній чоловік та його дружина мали хронічні захворювання, він запропонував ОСОБА_12 переїхати до них у м. Запоріжжя, аби допомагати і здійснювати за ними догляд, а він, у свою чергу, складе на її ім`я заповіт. Для цього, десь в середині вересня 2014р. він приїздив до них додому у м. Бердянськ, і свідок ОСОБА_13 була присутня при цій розмові. Пропозицію свого батька донька ОСОБА_12 прийняла, і на початку січня 2015р. вона переїхала до свого батька, ОСОБА_10 , який мешкав з дружиною, ОСОБА_3 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їм обом по 1/2 частині кожному. Колишній чоловік склав заповіт на доньку. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 колишнього чоловіка, свідок переїхала до доньки ОСОБА_12 аби допомогти їй з похованням батька, а також допомогти доглядати його дружину, у якої були в наявності не тільки загальні захворювання, а й психічні, у зв`язку із чим остання перебувала на обліку у лікаря-психіатра.

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що був сусідом по дачі з ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Добре знає і ОСОБА_1 , який є рідним братом ОСОБА_11 . Протягом 2017 року ОСОБА_17 неодноразово допомагав збирати та перевозити врожай з дачі сестри до її помешкання, свідок в цьому допомагав особисто. Також пояснив, що коли в 2017 році ОСОБА_11 потрапила до лікарні, ОСОБА_17 допомагав за нею доглядати. Протягом 2021-2023 років з ОСОБА_18 спілкувався періодично, де він перебував на момент смерті ОСОБА_11 йому достеменно не відомо.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі №638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі №522/17925/16 (провадження № 61-1122св22).

Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, у кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.

Тобто суд, розглядаючи такі позови, встановлює наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: тривалу хворобу спадкоємців; велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Водночас поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини не є: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 522/17537/18.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21) виклав правовий висновок, згідно якого при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об`єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21, від 19 лютого 2026 року у справі № 334/8173/24.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Судом установлено, що у встановлений шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до нотаріальної контори ніхто не звернувся, позивач не проживав зі спадкодавцем на момент смерті.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що позивач у передбачений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк не подав заяву про прийняття спадщини, а його доводи щодо поновлення строку для подання заяви про прийняття спадщини не є такими, які б свідчили про об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для спадкоємця щодо подання у передбачений законом термін заяви про прийняття спадщини.

Надані позивачем докази не підтверджують поважних причин, які пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця, що унеможливили звернення до нотаріуса у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк.

Апеляційний суд зауважує, що для подання заяви про прийняття спадщини не обов`язково їхати до нотаріальної контори, оскільки законодавство не позбавляє спадкоємця права направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, а також подати її через орган місцевого самоврядування.

Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Зазначення у скарзі про те, що Запорізька міська рада в суді першої інстанції не висловила заперечень стосовно позову, на правильність висновків суду по суті справи не впливають.

За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі адвоката Коноваленка Олександра Юрійовича, залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко