Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №753/24910/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/24910/24 Головуючий у суді І інстанції: Галаган В.І.

провадження №22-ц/824/2771/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Болотова Є.В., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Даниленка Віталія Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), звертаючись з позовом до суду, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму страхового відшкодування у розмірі 22 711,38 грн витрати на встановлення розміру збитків 1 450,00 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 05.05.2023 року о 10 год. 40 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Гмирі, 16, в місті Києві, при заїзді до дворової території не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень автомобілів, чим порушив п. 13.1 ПДР України. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 18.08.2023 року, у справі № 753/8471/23 встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Згідно Висновку вартості матеріального збитку, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 25 267,04 грн. Витрати позивача на збір документів становить 1 450,00 грн. Станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідність відповідача не була застрахована, тому відповідно до п.п. «А» п. 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та на підставі заяви потерпілого позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 22 711,38 грн. Відповідачем у добровільному порядку не сплачено позивачу витрати, пов`язані із виплатою страхового відшкодування, що є підставою звернення позивача з даним позовом в судовому порядку.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України страхове відшкодування в сумі 24 161 грн 38 коп. та судові витрати в сумі 3 028 грн, а всього на загальну суму 27 189 грн 38 коп..

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Даниленко В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи, ані в паперовому вигляді, ані в електронному вигляді на електронні адреси та за допомогою месенджеру «Viber», SMS-повідомлення на його номер телефону.

Крім того, посилався на те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення було допущено неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, суд також позбавив права відповідача надати свої пояснення та докази.

Наголошував, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішення посилався на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 18.08.2023 року, вказуючи, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. З таким твердженням відповідач категорично не погоджується, оскільки відновною постановою Дарницького районного суду м. Києва від 18.08.2023 року провадження у справі було закрито у зв`язку з закінчення строкі притягнення до відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП. У резолютивній частині вказаної постанови вина ОСОБА_1 не визнавалася, так само як у мотивувальній частині не встановлено фактичних обставин, які б беззаперечно свідчили про його вину. Таким чином, відповідач вважає, що посилання суду першої інстанції на зазначену постанову як на доказ вини ОСОБА_1 є юридично необгрунтованим та суперечить фактичному змісту цього процесуального документа.

24 лютого 2026 року (вх. №№ 22990, 22995) через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду надійшли два відзиви на апеляційну скаргу ідентичного змісту від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в якому позивач просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем правомірно заявлені вимоги про відшкодування в порядку регресу за рахунок відповідача суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 22 711,38 грн, сплаченого позивачем за наслідками матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої з вини відповідача, а також відповідачем підлягають до відшкодування витрати, понесені додатково позивачем за оплату послуг проведення експертної оцінки на загальну суму 1 450,00 грн.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За обставин цієї справи винуватцем у ДТП внаслідок якої транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень є відповідач, що під сумнів сторонами не ставиться.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Стаття 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Так за приписами п. п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до вимог п. «а» ч. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

З вищенаведеного слідує, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

За обставин цієї справи відповідач спричинив ДТП, керуючи автомобілем без чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За виплатою страхового відшкодування потерпіла в ДТП особа звернулася до МТСБУ, яке в силу приписів п. «а» ч. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплатило страхове відшкодування (регламентну виплату).

Тобто у аспекті вимог п. п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наявні підстави для відшкодування за рахунок винуватця ДТП виплаченого страховиком відшкодування потерпілій особі.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Встановлено, що 05.05.2023 року о 10 год. 40 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Гмирі, 16, в місті Києві, при заїзді до дворової території не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень автомобілів, чим порушив п. 13.1 ПДР України.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 18.08.2023 року, у справі № 753/8471/23 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрити у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП (а.с. 42).

Судом апеляційної інстанції, з відкритих відомостей Єдиного державного реєстру сдуових рішень, встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2025 року у справі № 753/8471/23 клопотання захисника Даниленка Віталія Валерійовича, в інтересах ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Дарницького районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року залишено без задоволення. Апеляційну скаргу захисника Даниленка Віталія Валерійовича, в інтересах ОСОБА_1 , повернуто заявнику.

У результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено автомобіль «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 .

08.05.2023 року ОСОБА_2 звернулась до Моторного (транспортного) страхового бюро України із повідомленням та заявою про відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 , під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 05.05.2023 року, з вини водія не застрахованого транспортного засобу марки «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 .

Згідно Звіту з визначення вартості матеріального збитку № 2792 від 24.05.2023, складеного оцінювачем ТОВ «Незалежна експертна оцінка», вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням внаслідок ДТП власнику автомобіля «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 25 267,04 грн (а.с. 19-31).

Відповідно до наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України № 92444 від 31.10.2023 року наказано Департаменту фінансів сплатити на рахунок отримувача ОСОБА_2 22 711,38 грн за шкоду заподіяну в результаті ДТП (а.с. 45).

Відповідно до довідки Моторного (транспортного) страхового бюро України № 1 від 25.08.2023 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, шкода по майну (транспортному засобу) становить 22 711,38 грн (а.с. 46)

На підставі наказу № 92444 від 31.10.2023 року, Довідки 3 1 від 25.08.2023 року, платіжної інструкції № 975049 від 28.08.2023 року Моторним (транспортним) страховим бюро України здійснено перерахування коштів на рахунок потерпілої ОСОБА_2 у розмірі страхового відшкодування 22 711,38 грн (а.с. 47).

За даними платіжної інструкції № 971710 від 02.06.2023 року МТСБУ здійснено оплату послуг аваркома (експерта) у розмірі 1 450,00 грн (а.с. 48).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та покладення на відповідача обов`язку відшкодувати в порядку регресу витрати Моторного (транспортного) страхового бюро України на виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 22 711,38 грн та на складання звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту автомобіля у розмірі 1 450,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що постановою Дарницького районного суду м. Києва від 18.08.2023 року у справі № 753/8471/23 провадження у справі було закрито у зв`язку з закінчення строків притягнення до відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, водночас відповідача не було притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому вина ОСОБА_1 відсутня, суд апеляційної інстанці відхиляє як безпідставні, з огляду на наступне.

Встановлено, що постановою Дарницького районного суду м. Києва від 18.08.2023 року, у справі № 753/8471/23 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрити у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Відповідно до ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц; від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18; від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19; від 26 жовтня 2022 року у справі № 645/6088/18.

Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі № 383/846/18).

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.

Отже, той факт, що відповідача ОСОБА_1 не було накладено стягнення за статтею 124 КУпАП, не є підставою для звільнення його від цивільної відповідальності, оскільки провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито з не реабілітуючих підстав, а у зв`язку з пропуском строку притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи у належний спосіб, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються безпосередньо матеріалами справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.05.2025 року вікдрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 62-64).

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.

Відповідно ч. 2 ст. 190 ЦПК України одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет.

Суд першої інстанції на виконання положень ст. 190 ЦПК України надіслав відповідачу ОСОБА_1 копію ухвали та позовну заяву з додатками на поштову адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 66).

В матеріалах справи міститься відповідь № 123841668 від 23.12.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, в якій вказано, що ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 25.06.2002 року по теперішній час (по день видачі довідки) (а.с. 54 зворот).

Також відповідач зазначив таку ж поштову адресу в своїй апеляційній скарзі.

Тобто суд першої інстанції направив процесуальні документи відповідачу на поштову адресу, яка є зареєстрованою адресою місця проживання відповідача. Зазначена кореспонденція була повернута до суду першої інстанції з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання» (а.с. 67).

У справі "Гарячий проти України" (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.

Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).

Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачу ОСОБА_1 на дійсну його адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляду справи.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Даниленка Віталія Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «02» квітня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

Є.В. Болотов