Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №489/9194/25 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/9194/25

Провадження № 2/489/435/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02 квітня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Костюченка Г.С.,

із секретарем судового засідання Добровольською Р.В.,

за участі: представника відповідача Сорочана Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєва Наталя Петрівна про визнання недійсним договору дарування

встановив:

В листопаді 2025 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєва Наталя Петрівна про визнання недійсним договору дарування.

Позовні вимоги мотивував тим, що Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2025 року було задоволено апеляційну скаргу позивача ( ОСОБА_1 ) по цивільній справі №489/5935/24.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 березня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 28 квітня 2025 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 410980,00 (чотириста десять тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн. переданих як аванс за договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за рахунок та в межах вартості спадкового майна 1/2 частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та на 12 частки земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:016:0010, площа 0,1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Постанова Миколаївського апеляційного суду по справі №489/5935/24 набрала чинності 17 червня 2025 року.

Як вбачається з інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав, житловий будинок та земельна ділянка, за рахунок і в межах вартості яких підлягають стягненню на користь позивача 410980,00 грн, відчужені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 .

Так, 24.06.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, зареєстрований в реєстрі за номером 532 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвою Н.П., згідно якого право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , набула ОСОБА_4 .

Також 24.06.2025 року на підставі того ж договору дарування, зареєстрованого в реєстрі за номером 532 та посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвою Н.П., ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_4 отримала в дар земельну ділянку кадастровий номер 4810136900:05:016:0010, площа 0,1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Позивач просить суд визнати недійсним договір дарування від 24.06.2025 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , предметом якого є: дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:05:016:0010, площею 0,1 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 на підстави позову позивач посилається на те, що: відчуження ОСОБА_2 належних їй внаслідок спадкування 1/2 частки спірних житлового будинку та земельної ділянки на користь своєї доньки ОСОБА_4 є фіктивним правочином (ст. 234 ЦК України), який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином;

відчуження ОСОБА_2 належного їй майна вчинене з метою уникнення звернення стягнення на цю частку за вимогами позивача до Чеканцевої, тобто мало місце укладення фраудаторного договору.

Позивач вказував, що до часу подання позову відповідач позику не повернув, у нього немає достатнього майна для сплати боргу, договір дарування відповідачі уклали менш ніж через місяць після набрання законної сили Постанови Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2025 року, що свідчить про намір ухилитись від виконання зобов`язань.

У відповідності до ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду; ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи; призначено судове засідання у справі.

05 березня 2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

Представник відповідача - ОСОБА_2 зазначав наступне.

При укладанні договору дарування земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком від 24.06.2025 його сторони ( ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ) сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору та відбулося повне його виконання.

При цьому предмет договору дарування (земельна ділянка та розташований на ній житловий будинок) належав ОСОБА_2 та складався з двох часток – 1/2 частки, яка належала їй особисто як визначена нотаріусом частка у праві спільної сумісної власності подружжя, та іншої 1/2 частки, отриманої нею у спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_6 . Зі змісту рішення суду (постанови Миколаївського апеляційного суду від 17.06.2025 р. апеляційна скарга ОСОБА_1 у справі № 489/5935/24) вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у сумі 410 980,00 грн. має бути задоволена за рахунок та в межах вартості спадкового майна отриманого ОСОБА_2 після смерті її чоловіка ОСОБА_6 - 1/2 частки спірних житлового будинку та земельної ділянки.

Тобто, інша 1/2 частка у цьому майні, що належала ОСОБА_2 особисто, жодним чином обтяжена не була і мала бути предметом договору дарування. За правилом ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи, що позивачем заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору без застосування наслідків недійсності правочину, у задоволенні цих вимог має бути відмовлено судом, оскільки заявлена вимога не є ефективним способом захисту прав.

В судове засідання позивач не з`явився, надійшла заява з проханням розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, повідомлені судом про розгляд справи належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Представник відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав зазначених у відзиві.

Надав суду копію спірного договору дарування від 24.06.2025, не заперечував про його укладення між відповідачами по справі.

Третя особа приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Яковлєва Н.ВП. в судове засідання не з`явилась, повідомлена судом про розгляд справи належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 28.12.1996 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 28.12.1996р.

В період шлюбу на ім`я ОСОБА_6 був придбаний житловий будинок з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 1000 кв.м., цільове призначення якої – обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку з земельною ділянкою від 13.06.2007 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21860091 від 12.02.2009.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 15.12.2021р. 02 березня 2023 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Дворецькою О.М. було визначено частку ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу з померлим ОСОБА_6 , та видані свідоцтва про право власності на 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:05:016:0010, площею 0,1 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

02 березня 2023 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Дворецькою О.М. на ім`я ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право власності на спадщину за законом на 1/2 частку спірного житлового будинку та 1/2 частку спірної земельної ділянки, що належали її покійному чоловіку ОСОБА_6 . Того ж дня, право власності ОСОБА_2 на вищезазначене майно було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами з нього (додаємо).

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів у сумі 410 980,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18.03.2025 року у справі № 489/5935/24 відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17.06.2025 р. апеляційна скарга ОСОБА_1 у справі № 489/5935/24 була задоволена. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18.03.2025 скасоване та ухвалено нове судове рішення.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 410 980,00 грн., переданих як аванс за договором купівлі - продажу цілісного майнового комплексу за рахунок та в межах вартості спадкового майна: 1/2 частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та 1/2 частки земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:016:0010, площа 0.1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

24 червня 2025 року за нотаріально посвідченим договором дарування земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком ОСОБА_2 передала безоплатно у власність (подарувала) земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4810136900:05:016:0010, з розташованим на ній житловим будинком з усіма прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 прийняла у власність (приймає в дар) вищезазначене нерухоме майно. Після укладення договору дарування, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 ключі від будинку, технічний паспорт та технічну документацію на вказане нерухоме майно, а також зареєструвала права власності на це майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами з нього (додаємо).

Тобто вказаний договір дарування був виконаний сторонами.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У відповідності до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни)

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладання договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

При розгляді даної справи судом встановлено, що ОСОБА_2 відчужила належний їй житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 через тиждень після набрання законної сили Постанови Миколаївського апеляційного суду щодо стягнення з неї суму боргу та прямого зазначення у рішенні суду про необхідність стягнення саме за рахунок частини житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Зазначена у рішення заборгованість не була нею погашена; майно відчужене на підставі безвідплатного договору; майно відчужене на користь її доньки; на той час інше нерухоме майно у ОСОБА_2 було відсутнє.

В добровільному порядку погашення заборгованості перед ОСОБА_1 в тому числі шляхом сплати грошових коштів, спадкоємець боржника ОСОБА_2 не виконала.

Миколаївським апеляційним судом при розгляді справи № 489/5935/24 було встановлено, що ОСОБА_2 , прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_6 не повідомила ОСОБА_1 про прийняття нею спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 .

Письмову вимогу до спадкоємця боржника кредитор пред`явив 29 липня 2024 року.

За таких обставин, апеляційний суд, вважає, що кредитор ОСОБА_1 , дізнавшись 23 липня 2024 року про прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_6 , звернувся з вимогою до спадкоємиці 29 липня 2024 року, а отже дотримався строків пред`явлення вимоги до спадкоємця, визначених статтею 1281 ЦК України.

Відповідачка ОСОБА_2 не довела, що розмір заборгованості заявленої до стягнення у розглядуваній справі, перевищує вартість майна, яке отримано нею у спадщину після смерті ОСОБА_6 .

З огляду на викладене, наявність невиконаних боргових зобов`язань спадкодавця, факт прийняття спадщини відповідачкою після смерті отримувача авансу, наявність спадкового майна у вигляді частки у нерухомому майні, ненадання відповідачкою доказів того, що вартість боргу перевищує вартість успадкованого майна, апеляційний суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Але, ОСОБА_2 з метою уникнення виконання рішення суду через тиждень після набрання законної сили рішенням подарувала належне їй спадкове майно, а саме частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та частки земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:016:0010, площа 0.1 га, що розташована за адресою

АДРЕСА_1 з статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_2 , відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно, усвідомлювала наявність у неї зобов`язань фінансового характеру перед ОСОБА_1 , та заздалегідь передбачала існування негативних наслідків для неї у випадку примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на таке майно, мала на меті приховання вказаного мана від кредитора, а тому не мала права на його відчуження, не перестав бути власником майна після протиправного його вибуття з її власності, а тому ОСОБА_4 не стала правомірним власником спірного майна та не набула права на розпорядження ним в майбутньому.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання оскаржуваного договору недійсним є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Зі змісту рішення суду (постанови Миколаївського апеляційного суду від 17.06.2025 р.) вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у сумі 410 980,00 грн. має бути задоволена за рахунок та в межах вартості спадкового майна отриманого ОСОБА_2 після смерті її чоловіка ОСОБА_6 - 1/2 частки спірних житлового будинку та земельної ділянки.

Інша 1/2 частка у цьому майні, що належала ОСОБА_2 особисто, жодним чином обтяжена не була і мала бути предметом договору дарування.

Суд вважає, що з урахування змісту постанови Миколаївського апеляційного суду від 17.06.2025, відповідач неправомірно подарувала ОСОБА_4 1/2 частину нерухомого майна, отриманого нею в спадок після смерті ОСОБА_6 .

Таким чином, необхідно визнати недійсним договір дарування від 24.06.2025 1/2 частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та 1/2 частки земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:016:0010, площа 0,1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі за № 532 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвою Н.П.

Частинами 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15). Відповідно до ст.ст.215 , 216 ЦК України , вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80 - 82 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Враховуючи наведені висновки суду, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід розподілити шляхом стягнення з відповідачів в рівних частках пропорційно задоволеним позовним вимогам на користь ОСОБА_1 в розмірі 605,60 грн. по 302 грн.80 коп. з кожного.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд –

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєва Наталя Петрівна про визнання недійсним договору дарування – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування від 24.06.2025 1/2 частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрований у державному реєстрі речових прав за № 2687745748060 та 1/2 частки земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:016:0010, площа 0,1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрованої у державному реєстрі речових прав за № 721000148101 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі за № 532 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвою Н.П.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп. – по 302 грн. 80 коп. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ;

третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Яковлєва Наталя Петрівна, місцезнаходження: 54005, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 15.

Повний текст рішення складено 02.04.2026.

Суддя Г.С. Костюченко