Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №487/7239/25 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

02.04.2026

Справа №487/7239/25

Провадження №2/489/527/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Рум`янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал», третя особа – Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про повернення безпідставно отриманих коштів у виконавчому провадженні

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом, якому просила стягнути з МКП «Миколаївводоканал» грошові кошти у розмірі 15763,84 грн., які були безпідставно стягнуті в межах виконавчого провадження № 76217248 та сплачений судовий збір. Мотивуючи вимоги тим, що 28.12.2023 Заводським районним судом м. Миколаєва видано судовий наказ за заявою МКП «Миколаївводоканал» про стягнення заборгованості в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 15763,84 грн. 07 жовтня 2024 державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76217063 з примусового виконання про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 на користь МКП «Миколаївводоканал» заборгованості у розмірі 15763,84 грн. 08 жовтня 2024 державним виконавцем було винесено постанову про закриття виконавчого провадження № 76217063. 09 жовтня 2024 платіжною інструкцією № 584 сплачено в повному обсязі ОСОБА_1 заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 15763,84 грн. в рамках виконавчого провадження № 76217063. 08 травня 2025 ОСОБА_2 звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва з заявою про скасування вищевказаного судового наказу. Ухвалою суду від 29.05.2025 судовий наказ скасовано. Вважає, що відповідач безпідставно отримав від неї грошові кошти у розмірі 15763,84 грн. в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі рішення суду, яке було скасовано.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що позивачем, при зверненні до суду, не вірно обраний спосіб захисту свого права, визначений ст.. 1212 ЦК України, оскільки спосіб захисту позивача чітко визначений Цивільним процесуальним кодексом України, а саме ст.. 444 ЦК України, яка і повинна бути застосована у даному випадку. Вимоги позивача викладені у позовній заяві є безпідставними та не підлягають задоволенню. Позивачка, після скасування судового наказу, набула право на повернення стягнутих з неї по скасованому судовому наказу, грошових коштів. Однак, остання не зверталася до МКП «Миколаївводоканал» з заявою про привернення їй коштів.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.10.2025, цивільну справу передано до Інгульського районного суду м. Миколаєва за підсудністю.

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 27.11.2025, цивільну справу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що 28 грудня 2023 Заводським районним судом м. Миколаєва видано судовий наказ за заявою Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованості за спожиті послуги водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Позивачка зазначає, що 07 жовтня 2024 державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76217063 з примусового виконання про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 на користь МКП «Миколаївводоканал» заборгованості у розмірі 15763,84 грн.

08 жовтня 2024 головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 76217248 з примусового виконання судового наказу № 487/9330/23 виданого Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 на користь МКП «Миколаївводоканал» заборгованості у розмірі 15763,84 грн., у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст.. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивачка вказує, що 09 жовтня 2024 платіжною інструкцією № 584 сплачено в повному обсязі ОСОБА_1 заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 15763,84 грн. в рамках виконавчого провадження № 76217063.

Вважає, що відповідач безпідставно отримав від неї грошові кошти у розмірі 15763,84 грн. в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі рішення суду, яке було скасовано.

Норми права та мотиви їх застосування.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року у справі № 904/2444/18.

Як зазначено вище, здійснення особою захисту порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти).

При цьому для правильного застосування статті 1212 ЦК України необхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Положеннями статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Подібні висновки щодо застосування ст. 1215 ЦК України викладені постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року справа № 517/186/17, від 28 березня 2018 року, справа №173/166/17, від 03 травня 2018 року справа № 473/2859/17.

Виходячи із системного аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Вказаний правовий висновок зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

08 жовтня 2024 головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 76217248 з примусового виконання судового наказу № 487/9330/23 виданого Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 на користь МКП «Миколаївводоканал» заборгованості у розмірі 15763,84 грн., у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст.. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що 08.05.2025 ОСОБА_2 звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва з заявою про скасування судового наказу, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 28.12.2023 за заявою Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , заборгованості за спожиті послуги водопостачання та водовідведення. Обгрунтовуючи свої вимоги, зокрема, зазначила, що вона не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з вересня 2008 року.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.05.2025, судовий наказ від 28.12.2023 по справі № 487/9330/23, виданий Заводським районним судом м. Миколаєва за заявою Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , заборгованості за спожиті послуги водопостачання та водовідведення – скасовано.

Як зазначено вище, здійснення особою захисну порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти).

При цьому, для правильного застосування статті 1212 ЦК України необхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого виконавець виконує обов`язки, покладені на нього Законом України "Про виконавче провадження".

Позивачка вказує, що 09 жовтня 2024 платіжною інструкцією № 584 сплачено в повному обсязі нею погашено заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 15763,84 грн. в рамках виконавчого провадження № 76217063.

Як вбачається з платіжної інструкції № 243еfPBNKI0119be0001 від 07.10.2024, ОСОБА_4 сплатила грошові кошти в рамках виконавчого провадження № 76217248 з виконання виконавчого документу: судового наказу № 487/9330/23 від 26.03.2024 виданого Заводським районним судом м. Миколаєва у сумі 177709,22 грн.

Вказаний судовий наказ в подальшому було скасовано.

Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення - процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не є тотожними та регулюються різними нормами права.

Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Він можливий лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини НОМЕР_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 року Конституції України вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

Відповідно до частин першої, другої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Згідно з частиною дев`ятою статті 444 ЦПК України, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Статтею 445 ЦПК України передбачені особливості повороту виконання в окремих категоріях справ. Зокрема, у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (частина перша статті 446 ЦПК України).

Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.

Таким чином, чинне законодавство не допускає повороту виконання рішення суду у разі скасування виконаних судових рішень стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалене те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення.

При цьому, винятком з цього правила становлять випадки, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

З аналізу вищенаведених правових норм убачається, що інститут повороту виконання судових рішень не є абсолютним та має певні обмеження.

У справі, що переглядається, відповідач отримав грошові кошти за рішенням суду.

Поворот виконання рішення полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнені кошти за скасованим судовим рішенням у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц (провадження № 14-375цс19) та постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року у справі № 405/3788/19 (провадження № 61-826св22).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Аналіз статей 444, 445 ЦК України вказує на те, що вони є нормами процесуального права і присвячені визначенню правових особливостей повороту виконання в окремих категоріях справ. При цьому, тлумачення статей 1212, 1215 ЦК України свідчить, що позови про повернення безпідставно набутого майна, є конструкцією матеріального права, а відтак не можуть бути застосовані у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення. Хоча по своїй суті такий позов та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними правовими нормами.

Таким чином, встановивши, що грошові кошти в сумі 15763,84 грн. були набуті МКП «Миколаївводоканал» на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, а тому належним способом захисту порушених прав в даному випадку є звернення позивача до суду із заявою про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 444 ЦПК України, і тому підстав для задоволення позову про стягнення безпідставно набутих коштів у порядку статті 1212 ЦК України відсутні.

Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 592/12956/21 (провадження № 61-6221св22).

Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал», третя особа – Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про повернення безпідставно отриманих коштів у виконавчому провадженні – відмовити.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Міське комунальне підприємство «Миколаївводоканал», місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Погранична, 161, код ЄДРПОУ 31448144.

Повний текст судового рішення складено «02» квітня 2026.

Суддя Н.О. Рум`янцева