Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №522/11522/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/11522/25-Е

Провадження 2/522/2193/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

19 березня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди

В С Т А Н О В И В:

26.05.2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

В обгрунтування позову позивач зазначає, що вироком Приморського районного суду м. Одеси, залишеним без змін у частині цивільного позову ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 після касаційного перегляду, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. У зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем грошового зобов`язання та поновленням судом строку на пред`явлення виконавчого листа, позивач, керуючись ст.ст. 11, 16, 509, 610, 612 ЦК України, заявляє вимогу про застосування заходів цивільно-правової відповідальності. Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду (справа № 906/1318/19), згідно з якою обов`язок з відшкодування шкоди виникає з моменту її заподіяння, періодом прострочення визначено термін з дати ДТП (08.06.2017) до моменту фактичного звернення (20.05.2025). Оскільки положення ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договірних чи деліктних), позивач нараховує на суму основного боргу інфляційне збільшення в розмірі 657 189,95 грн та 3% річних у розмірі 131 529,24 грн, що сукупно становить 788 719,19 грн і є способом захисту майнового інтересу кредитора від знецінення грошових коштів.

Ухвалою суду від 29.05.2025 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду в загальному позовному проваджені.

30.07.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до наданого відзиву відповідач зазначає, що грошове зобов`язання виникло не з моменту ДТП, а з моменту ухвалення судового рішення. Також відповідач надав до суду свій альтернативний розрахунок заборгованості, відповідно до якого 59156,18 грн.

22.09.2025 року Позивач надав відповідь на відзив, відповідно до якої заперечує проти доводів відповідача, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що суперечать нормам матеріального і процесуального права. Позивач наголошує, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1318/19, обов`язок із відшкодування шкоди виникає безпосередньо в момент її заподіяння (08.06.2017), а не з моменту ухвалення судового рішення. Твердження про втрату чинності вироку Приморського районного суду м. Одеси від 19.08.2021 в цілому є помилковим, оскільки в частині цивільного позову рішення не переглядалося, набуло законної сили та є обов`язковим до виконання. Позивач також вказує на неналежність наданих відповідачем доказів щодо матеріального стану, зокрема роздруківки з мобільного банкінгу, які не мають статусу офіційних документів. Крім того, наголошується на суперечливості позиції відповідача, яка, заперечуючи проти позову, водночас наводить власний альтернативний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, що фактично свідчить про визнання прострочення грошового зобов`язання. З огляду на викладене, позивач просить врахувати наведені аргументи та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 21.10.2025 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

19.11.2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 20.11.2025 року вирішено в задоволенні заяви відмовити.

03.12.2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 12.12.2025 року вирішено в задоволенні заяви відмовити.

04.02.2026 року від представника позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 09.02.2026 року вирішено в задоволенні заяви відмовити.

12.03.2026 року від представника позивача надійшли письмові судові дебати.

В судове засідання призначене на 12.03.2026 року з`явились представник позивача ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_4 .

У судовому засіданні, що відбулося 12.03.2026 за участю представника позивача Щерблюка О.М., відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4 , стороною позивача було підтримано позовні вимоги у повному обсязі з наполяганням на їх задоволенні з огляду на тривале невиконання грошового зобов`язання. Сторона відповідача, своєю чергою, висловила заперечення, які стосувалися виключно визначеного позивачем періоду нарахування заборгованості, оспорюючи часові межі виникнення та тривання прострочення, що лягли в основу розрахунку інфляційних втрат та 3% річних.

Суд оголосив, що оголошення рішення буде 19.03.2026 року.

В судове засідання призначене на 19.03.2026 року з`явилась відповідач ОСОБА_2 .

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що вироком Приморського районного суду м. Одеси від 19.08.2021 року у справі № 522/21756/17, було стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 суму відшкодування в загальному розмірі 551 058 гривень.

20.12.2021 року постановою Одеського апеляційного суду від у справі № 522/21756/17 було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , виключено з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання — тяжкі наслідки завдані злочином. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

20 липня 2022 року у справі № 522/21756/17 постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду було скасовано ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року щодо ОСОБА_2 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

06 листопада 2024 року у справі № 522/21756/17 ухвалою Одеського апеляційного суду було змінено вирок від 19.08.2021 року, виключено з мотивувальної частини висновки суду першої інстанції щодо недопустимості доказів та виключені посилання суду на обставини, які обтяжують покарання, в іншій частині вирок суду залишено без змін.

Згідно з матеріалами справи, грошове зобов`язання відповідачем у добровільному порядку не виконувалось, що зумовило звернення позивача до суду з вимогою про застосування передбачених ст. 625 ЦК України заходів відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача наполягала на нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних за весь період з моменту заподіяння шкоди (08.06.2017) по 20.05.2025 року, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1318/19, згідно з якою обов`язок з відшкодування шкоди виникає з моменту її завдання. Судом встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2025 року позивачу було поновлено строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання, що підтверджує наявність триваючого порушення прав кредитора.

Водночас сторона відповідача, заперечуючи проти позову, оспорювала визначений позивачем період прострочення, аргументуючи це зміною процесуального статусу судових рішень під час апеляційного та касаційного переглядів. Також відповідачем наголошувалось на скрутному матеріальному становищі та надавалися альтернативні розрахунки сум, що, на переконання суду, фактично свідчить про визнання самого факту наявності невиконаного грошового зобов`язання. Таким чином, предметом спору у даній справі є правомірність визначення часових меж прострочення та відповідність наданого позивачем розрахунку вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач має грошове зобов`язання перед позивачкою в сумі 551058,00 грн з моменту набрання вироку законної сили, у зв`язку з чим у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Визначальним для вирішення даного спору є встановлення моменту, з якого боржник вважається таким, що прострочив виконання обов`язку. Попри посилання позивача на виникнення права на відшкодування з моменту ДТП (08.06.2017), суд зауважує, що обов`язок боржника сплатити конкретно визначену суму грошових коштів, яка є базою для нарахування передбачених ст. 625 ЦК України санкцій, остаточно був сформований лише після завершення процедур апеляційного та касаційного перегляду вироку.

Враховуючи, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року було остаточно вирішено питання про зміну вироку Приморського районного суду м. Одеси та залишено в силі рішення про стягнення грошових коштів, саме з наступного дня після проголошення вказаного судового рішення — 07.11.2024 року — судове рішення набуло законної сили, а грошове зобов`язання відповідача стало безумовним та таким, що підлягає негайному виконанню.

Таким чином, період прострочення, протягом якого позивач має право на компенсацію знецінення грошових коштів та отримання 3% річних, охоплює проміжок часу з 07.11.2024 року по 20.05.2025 року (дата визначена позивачем у позові).

Перевіривши наданий стороною відповідача альтернативний розрахунок за вказаний період, суд визнає його методично правильним, арифметично точним та таким, що відповідає вимогам закону щодо захисту майнового інтересу кредитора. Згідно з цим розрахунком:

інфляційні втрати за період з 07.11.2024 по 20.05.2025 становлять 50 330,96 грн;

3% річних від суми основного боргу за цей же період складають 8 825,22 грн.

З огляду на викладене, суд погоджується з аргументацією щодо виникнення обов`язку з оплати санкцій саме з моменту набрання судовим рішенням законної сили та вважає вказані суми такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як належна міра цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Керуючись ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 59156,18 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 31.03.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

19.03.26