Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №521/18223/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/18223/25

Номер провадження № 2/521/1196/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді: Шевчук Н.О.,

секретаря судового засідання: Жекової А.О.

за участю представників учасників, учасників справи:

від ОСОБА_1 – адвокат Дідуренко С.В., яка діє на підставі ордера;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» - адвокат Мартишко А.С., яка діє на підставі ордера.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» (65049, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 16/6, ЄДРПОУ:38915140) про визнання відсутнім права вимоги та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви.

У жовтні 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Дідуренко Світлана Валеріївна звернулася до Хаджибейського районного суду міста Одеси із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» про визнання відсутнім права вимоги та відшкодування моральної шкоди, у якій просить суд:

визнати відсутнім право вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісагіс”, що не підтвердив набуття прав нового кредитора до ОСОБА_1 за договором поруки № 6-87/ПК-03/07-П від 23.03.2007 року, через збільшення розміру кредитного зобов`язання без згоди поручителя та по факту припинення поруки через 11 років невиконання боржником кредитного зобов`язання;

визнати відсутнім право вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісагіс”, що не підтвердив набуття прав нового кредитора до ОСОБА_1 за іпотечним договором від 23.03.2007 року, реєстр. N° 3872, через припинення іпотеки по факту звернення стягнення на іпотечне майно 06.05.2019 року;

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісагіс” на користь ОСОБА_1 100 000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зауважила, що 23.03.2007 року між колишнім чоловіком позивачки ОСОБА_2 і ТОВ “Український промисловий банк” було укладено кредитний договір № 6-87/ПС-03/07 про надання споживчого кредиту в розмірі 32 000 дол. США, строком до 22.03.2017 року, одночасно із чим і на забезпечення виконання зобов`язання за кредитом: між ТОВ “Український промисловий банк” і позивачкою був укладений договір поруки № 6-87/ПК-03/07-П від 23.03.2007 року; між ТОВ “Український промисловий банк” і позивачкою, а також ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, реєстр. № 3872, відповідно до якого передано в іпотеку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , оцінений сторонами у 59 000,00 дол. США.

В подальшому, як зазначено позивачкою, 15.04.2008 року між ТОВ “Український промисловий банк” і позичальником ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 1/87 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, відповідно до умов якого без відома позивачки була збільшена сума кредиту до 39 000 дол. США. Правонаступником ТОВ “Український промисловий банк” у подальшому став ПАТ “Дельта Банк”, та 15.02.2019 року між уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Дельта Банк” і відповідачем був укладений договір №1163/К купівлі-продажу майнових прав.

За доводами позивача, 22.09.2025 року позивачкою як поручителем та майновим поручителем були отримані повідомлення-вимоги відповідача від 19.09.2025 року за вих. № 19/09 про погашення кредитної заборгованості за вищевказаним договором у 30-денний строк з моменту її отримання.

Проте, як вважає позивач, у відповідача відсутнє право вимоги в цілому, оскільки по-перше, відповідачем взагалі не надано доказів набуття права вимоги, оскільки не надано доказів оплати за договором купівлі-продажу майнових прав; по – друге, у вимозі відповідача про погашення у 30-денний строк з моменту її отримання кредитної заборгованості за вищевказаним договором на підставі договору поруки № 6-87/ПК-03/07-П від 23.03.2007 року йдеться про заборгованість у розмірі 388 570,21 грн., з яких: поточна заборгованість за кредитом 5 292,76 $, що еквівалентно 143 751, 16 грн.; заборгованість за відсотками 5 182,02 $, що еквівалентно 140 824,94 грн.; пеня 93 401,73 грн.; штраф 10 592,38 грн.

Водночас, як вказує позивач, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23.12.2014 року у справі № 522/2073/14-ц за позовом ПАТ “Дельта Банк” до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено, що “у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 був укладений договір поруки № 6-87/ПК-03/07-П від 23 березня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалась солідарно з ОСОБА_2 відповідати за належне виконання зобов`язань за Кредитним договором № 6- 87/ПС-03/07 від 23 березня 2007 року... Відповідачі своїх зобов`язань за кредитним договором не виконали, у зв`язку з чим загальна заборгованість по погашенню кредиту станом на 13.12.2013 року складає 51 783,69 гривень, у тому числі: тіло кредиту — 42 305,03 гривень; відсотки — 9 478,66 гривень… Отже, у справі, яка переглядається, установивши, шо Кредитним договором, з умовами якого погодився поручитель, була встановлена сума основного зобов`язання, а додатковою угодою до Кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, встановлено нові умови щодо збільшення розміру основного зобов`язання та плати за користування ним, тобто змінено зобов`язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, суд першої інстанції помилково не застосував приписи ч. 1 ст. 559 ЦК України та дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором.”.

Зазначаючи про те, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить про закінчення строку дії кредитного договору, позивачка вважає, що строк дії кредитного договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року достроково був припинений 23.12.2014 року в час набрання законної сили рішення Малиновського районного суду м. Одеси про стягнення кредитної заборгованості з позичальника у справі № 522/2073/14-ц.

Проте, як вважає позивач, відповідач звернувся до неї із вимогою, строк виконання якої настав 23.12.2014 року. Крім того, позивач наполягає, що за рішенням суду у 2014 році, яким було вирішено стягнути з позичальника з урахування процентів і штрафних санкцій заборгованість у загальному розмірі 51 783,69 грн., був і закінчений строк дії кредитного договору, однак відповідач вимагає до сплати заборгованість у розмірі 388 570,21 грн., тоді як ще 06.02.2019 року ВС / КЦС у справі № 175/4753/15-ц був наданий правовий висновок, що після закінчення строку дії кредитного договору проценти та пеня не нараховуються.

Щодо відсутності права вимоги за іпотечним договором, позивач зауважила, що відповідач у даній справі не є іпотекодержателем нерухомого майна, оскільки 06.05.2019 року державним реєстратором КП “Агенція державної реєстрації” Кушнеровою Р.В. було прийнято рішення про реєстрацію права власності ТОВ “Ісагіс” на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , через позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, яке в подальшому, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/17473/23 від 24.02.2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07.08.2025 року, було скасовано та поновлено право власності іпотекодавців, а норми Закону України “Про іпотеку” не мають зворотної дії в часі та не поновлюють припинену іпотеку.

Щодо способу захисту порушеного права позивачка наголосила, що відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції, власник майна (іпотекодавець) не позбавлений права звернутися з вимогою до іпотекодержателя про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати цей спосіб захисту.

Щодо завданої позивачу моральної шкоди, остання наголосила, що враховуючи довготривалий психологічний тиск та систематичні переслідування позивачки як поручителя та іпотекодавця з боку відповідача у відсутність доказів набуття прав нового кредитора, вказані дії мають бути фінансово невигідними для подальшої їх реалізації на шкоду позивачці, а тому, грошовий еквівалент на відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачці, на розсуд останньої, дорівнює 100 000 грн.

Рух справи; вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.

17.10.2025 року ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси у справі № 521/18223/25 було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено дату судового засідання у підготовчому провадженні.

20.10.2025 року ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси у справі №521/18223/25 задоволено заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Дідуренко Світлани Валеріївни від 16.10.10.2025 року (вх. №68847) про забезпечення позову; заборонено державним реєстраторам здійснення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1823561551101, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

14.11.2025 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №75820), у якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» про визнання відсутнім права вимоги та відшкодування моральної шкоди – відмовити у повному обсязі. Відзив судом долучено до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, за доводами відзиву на позов, відповідач, посилаючись на зазначені позивачем у позовній заяві обставини правовідносин між позичальником, поручителем та іпотекодавцем, зауважив, що позивачка є обізнаною стосовно обставин укладення Договору купівлі – продажу майнових прав № 1163/К, а відтак, подання даної позовної заяви є виключно проявом суб`єктивної незгоди позивачки з необхідністю здійснювати погашення заборгованості. Натомість факт здійснення оплати за договором № 1163/К є виключно правовідносинами ТОВ «ІСАГІС» та ПАТ «ДЕЛЬТАБАНК».

Щодо тверджень позивача стосовно відсутності у ТОВ «ІСАГІС» права вимоги за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, відповідач зазначив, що належним виконанням кредитного зобов`язання, яке виникло у ОСОБА_2 перед ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року буде вважатися виконаним та, як наслідок, припиненим лише у разі повної сплати боржником суми основного зобов`язання та процентів за користування кредитними коштами. При цьому, як зауважено відповідачем, позивачем на розгляд суду не було надано жодних доказів які б підтверджували саме погашення виниклої заборгованості. Натомість, уся правова позиція позивача зводиться до маніпулювання наявністю рішення у справі № 522/2073/14-ц, яким вирішено стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 51 783,69 грн.

На думку відповідача, позивачами не тільки не було виконано кредитне зобов`язання за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, а й порушено вимоги законодавства України, оскільки всупереч наявності судового рішення, яке набрало законної сили – рішення Апеляційного суду Одеської області від 23.12.2014 року у справі № 522/2073/14-ц, останніми не було виконано вимог зазначеного рішення.

На переконання відповідача, у додатках до позовної заяви відсутні докази погашення ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, що свідчить про неприйнятність тверджень позивача щодо відсутності права вимоги у ТОВ «ІСАГІС» до останнього, а наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на корить кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки.

Щодо визнання недійсним права вимоги за іпотечним договором, відповідач вказав, що Іпотечний договір від 23.03.2007 року було підписано Іпотекодержателем – ТОВ «УКРПРОМБАНК» з однієї сторони та Іпотекодавцями – ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а тому, з огляду на умови договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки та визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто, за твердженнями відповідача, застереження в іпотечному договорі від 23.03.2007 року відповідає у повній мірі законодавчим вимогам, у той час як позивачами не було належним чином обґрунтовано необхідність визнання його недійсним.

Посилаючись на висновки Одеського апеляційного суду, викладені у постанові від 07.08.2025 року у справі № 521/17473/23, відповідач вказав, що судом апеляційної інстанції було встановлено факт того, що на підставі іпотечного застереження, що міститься у договорі іпотеки від 23.07.2007 року, яке позивачі визнають недійсним, а тому, ТОВ «ІСАГІС» має право звертати стягнення у досудовому порядку, що визначено також ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, відповідач вказав, що позивачкою не було надано жодних доказів, які б підтверджували наявність причинно – наслідкового зв`язку між діями ТОВ «ІСАГІС» та завданням останній «моральної шкоди». Крім того, на переконання відповідача, він діє виключно в межах своїх законних повноважень, лише після набуття статуту Нового кредитора, а також в межах процедури визначеної Законом України «Про іпотеку».

З огляду на наведене, відповідач вважає, що позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована лише її незгодою з необхідністю погашення наявної заборгованості, а також не містить жодного належного обґрунтування заявлених вимог.

16.12.2025 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника позивача через підсистему «Електронний Суд» надійшла відповідь на відзив (вх. №83868), у якій позивач вказала, що сторона відповідача, всупереч нормам ч. 2 ст. 517 ЦК України та практиці Верховного Суду не надала доказів переходу права вимоги за забезпечувальними договорами, укладеними між первісним кредитором і позивачкою.

Позивач вважає, що всупереч позиції, викладеної відповідачем у відзиві на позов, є абсолютно обґрунтованою та доведеною позиція позивачки як іпотекодавця, заснована на нормах ст. 17 Закону України “Про іпотеку” у редакції, чинній на час позасудового звернення стягнення, згідно якої іпотека припиняється у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, а висновки відповідача про ніби-то намагання позивачки уникнути свого обов`язку з виконання кредитного зобов`язання та начеб-то створення перешкод для нового кредитора як іпотекодавця, який так і не підтвердив цей статус, є не тільки хибними, а повністю безпорадними та проявом систематичного переслідування позивачки за припиненою іпотекою. Відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.

22.12.2026 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника відповідача через підсистему «Електронний Суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №84997), у яких відповідач вказав, що правова позиція на якій ґрунтується позовна заява у даній справі фактично зводиться до незгоди ОСОБА_1 та інших членів її родини з тим, що у ТОВ «ІСАГІС» наявна можливість звернути стягнення на майно, що є предметом іпотечного договору, який в свою чергу, є забезпеченням зобов`язання за кредитним договором.

Відповідач вважає, що правова позиція позивача ґрунтується на застарілій судовій практиці та не містить жодних доказів, які б вказували на можливість задоволення відповідної позовної заяви.

При цьому, відповідач вказав, ОСОБА_1 та інші члени її родини своїми діями створюють постійні безпідставні судові спори. Заперечення на відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.

08.01.2026 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника позивача через підсистему «Електронний Суд» надійшли додаткові пояснення у справі (вх. №1017) у яких позивач просить суд при вирішенні справи прийняти до уваги відсутність доказів оплати за купівлю майнових прав за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року з боку ТОВ “ІСАГІС”, що виключає його статус нового кредитора взагалі, а також надати оцінку перекрученням фактичних обставин, замовчуванням власних дій, що є предметом даного спору з боку ТОВ “ІСАГІС”, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Письмові пояснення долучено судом до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, за доводами письмових пояснень, позивачка зауважила, що відсутність доказів оплати за договором купівлі-продажу майнових прав за кредитною справою позичальника ОСОБА_2 взагалі виключають будь-які правові взаємовідносини між позивачкою і відповідачем.

Разом з тим, посилаючись на неправомірність будь-яких вимог з боку відповідача щодо погашення заборгованості позивачкою, остання вказала, що метою відповідача у даному разі є психологічний тиск на позивачку та нескінченні переслідування останньої без правового підґрунтя.

22.01.2026 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника відповідача через підсистему «Електронний Суд» надійшли заперечення (вх. №4266), у яких відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ІСАГІС» про визнання відсутнім права вимоги та стягнення моральної шкоди – відмовити у повному обсязі. Письмові заперечення долучені судом до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, за доводами вказаних вище заперечень, відповідач вкотре наголосив, що позовна заява ОСОБА_1 є абсолютно безпідставною, не містить жодного належного обґрунтування реальності порушеного права позивачки, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Так, посилаючись на обставини наявних між позивачем та членами її родини та Банком правовідносин у сфері кредитування та забезпечення зобов`язань за договором, відповідач вказав, що 15.02.2019 року між ПАТ «Дельта Банк» з однієї сторони та ТОВ «ІСАГІС» з іншої, укладено договір купівлі-продажу майнових прав №1163/К, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» передає, а ТОВ «ІСАГІС» приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникати у майбутньому та які включають: право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів (надалі - Боржники), які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у Додатку №1 до Договору; право оскаржувати недійсність або припинення Прав вимоги, а також припинення/ліквідацію будь-якого з боржників у судовому та позасудовому порядку; право звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності передбачені законодавством та Укладеними договорами, в межах прав та повноважень власника Прав вимоги та/або кредитора за Правами вимоги, які Боржників, органів нотаріату, правонаступників/спадкоємців Боржників тощо; включаючи, але не обмежуючи право власності на Права вимоги, а також інші права кредитора за Правами вимоги, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у разі скасування рішень про їх недійсність чи припинення або у разі скасування припинення/ліквідації боржника на підставі цього договору; право набути у власність гроші та/або майно на підставах наведених у додатку №1 або отримати грошові кошти/відшкодування недійсності/нікчемності Укладених договорів тощо; у Додатку №1 до зазначеного Договору наводиться перелік договорів за якими право інші права, пов`язані або які випливають із Прав вимоги переходить до ТОВ «ІСАГІС», а саме: Кредитний договір №6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, Іпотечний договір від 23.03.2007 року, Договір поруки №6-87/ПК-03/07-П від 23.03.2007.

Перед цим, як зазначено відповідачем, 24.01.2019 року відбувся електронний аукціон щодо лоту F11GL38153 – права вимоги за кредитним договором № 6-87/ПК-03/07-П від 23.03.2007 року, переможцем якого було визнано ТОВ «ІСАГІС».

Відтак, як вважає відповідач, станом на сьогоднішній день кредитором у зобов`язані, в якому боржником виступає серед інших й позивачка є саме ТОВ «ІСАГІС».

При цьому, за доводами відповідача, ОСОБА_1 разом з іншими боржниками за кредитним договором №6-87/ПС-03/07 грошове зобов`язання виконано так і не було, що створило для нового кредитора підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок, розташований у АДРЕСА_2 .

На переконання відповідача, отримане ОСОБА_1 повідомлення – вимога містила виключно ті положення, які передбачає ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а відтак, законна вимога кредитора, який прагне до відновлення свого порушеного права, яке викликане ігноруванням виниклої у боржника заборгованості не може вважатися «психологічним тиском», а небажання ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на погашення наявної у неї заборгованості не є підставою для відшкодування

останній моральної шкоди.

Ухвалою Хаджибейського районного суду суду міста Одеси від 22.01.2026 року підготовче провадження у справі №521/18223/25 було закрите, призначено справу до судового розгляду по суті позовних вимог.

27.03.2026 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника позивача у даній справі через підсистему «Електронний Суд» надійшли додаткові письмові пояснення (вх. №21009), у яких позивач, посилаючись на обставини підставності позовних вимоги, зазначені нею у низці процесуальних заяв по суті спору, просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Письмові пояснення судом долучено до матеріалів цивільної справи.

01.04.2026 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника позивача у даній справі через підсистему «Електронний Суд» надійшла заява про розподіл судових витрат у даній справі, за вимогами якої позивач, у випадку задоволення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 4239 грн. 20 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 84000 грн. Заяву судом долучено до матеріалів цивільної справи.

Також, 02.04.2026 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника відповідача через підсистему «Електронний Суд» надійшла промова в судових дебатах (вх. №22456).

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з мотивів, викладених письмово у низці заяв по суті спору, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо позовних вимог з мотивів, викладених нею у відзиві на позов, інших заявах по суті спору. Просила суд відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, заслухавши позиції учасників справи, які з`явилися до судового засідання, суд зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Ісагіс» про визнання відсутнім права вимоги та стягнення моральної шкоди не потребують задоволення, враховуючи таке.

Фактичні обставини, встановлені судом.

23.03.2007 року між ТОВ “Український промисловий банк” (правонаступником якого є ПАТ “Дельта Банк”) та ОСОБА_2 був укладений договір про надання кредиту № 6-87/ПС-03/07, за умовами якого ТОВ “Український промисловий банк” (правонаступником якого є ПАТ “Дельта Банк”) надав на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності, а ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 32 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,6 % на рік, з кінцевим терміном повернення до 22.03.2017 року.

Додатковою угодою № 1/87 від 15.04.2008 року внесені зміни та доповнення до Кредитного договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 між ТОВ “Український промисловий банк” (правонаступником якого є ПАТ “Дельта Банк”) та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , які виступили майновим поручителем ОСОБА_2 , 23.03.2007 року був укладений договір іпотеки № б/н, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_2 , та складається в цілому з одного житлового будинку, зазначеного в схематичному плані літерою “А”, житловою площею 50,2 кв.м., та надвірних споруд: “Б” - літня кухня, “Г” - сарай, “Е” - гараж, “Ж” - навіс, “І” - мостіння, № 1 огорожа, розташованих на земельній ділянці площею 267 кв.м. за фактичним користуванням, та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 10.05.2006 року за реєстром № 3-874, зареєстрованого 23.05.2006 року Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості” в реєстрі прав власності на нерухоме майно, номер запису: 40913 в книзі: 276-64, реєстраційний номер: 12727845.

Також, у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 між ТОВ “Український промисловий банк” (правонаступником якого є ПАТ “Дельта Банк”) та ОСОБА_1 23.03.2007 року був укладений договір поруки № 6-87/ПК-03/07-П, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалась солідарно з ОСОБА_2 відповідати за належне виконання зобов`язань за Кредитним договором № -87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 30.07.2014 року у справі №522/2073/14-ц позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено у повному обсязі; стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором №6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року з урахуванням процентів та штрафних санкцій у загальному розмірі 51783,69 гривень; звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 23.03.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В., під реєстраційним №3872, у зв`язку із порушенням основного зобов`язання за кредитним договором №6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року – у вигляді будинку АДРЕСА_2 , вартістю 297950,00 гривень, що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на праві приватної власності.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23.12.2014 року у справі №522/2073/14-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30.07.2014 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 10.05.2006 року, за реєстровим номером № 3-874, у зв`язку з порушенням основного зобов`язання за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, у вигляді житлового будинку АДРЕСА_2 , вартістю 297 950 гривень, що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на праві приватної власності, та стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором скасоване; в цій частині ухвалене нове рішення; в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено; в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення по кредитному договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року відмовлено; в решті рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30.07.2014 року залишено без змін.

Вказане вище рішення Апеляційного суду Одеської області набрало законної сили 23.12.2014 року.

Зокрема, вказаним вище рішенням Апеляційного суду Одеської області встановлено наступні обставини.

Так, під час розгляду вказаної вище справи колегія суддів погодилася з доводами представника позивача, що Додатковою угодою № 1/87 від 15.04.2008 року внесені зміни та доповнення до Кредитного договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, якими встановлено нові умови щодо збільшення розміру основного зобов`язання та плати за користування ним без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. А саме, додатковою угодою № 1/87, укладеною між кредитором і боржником 15.04.2008 року, було внесено зміни до Кредитного договору № 6-87/ПС-03/07, укладеного 23.03.2007 року, зокрема п.1.1, п.1.11, п.1.12 Статті 1 Договору викладені в наступній редакції: “п.1.1 – Сума кредиту – 39 000 доларів США. п.1.11 Комісія за проведення розрахунків по прострочених платежах – 50 гривень за кожний факт простроченого платежу. п.1.12 Позичальник зобов`язаний сплачувати платежі за цім Договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим Договором та Графіком платежів щодо погашення суми Кредиту, процентів за користування ним, комісій Банку, сукупних послуг, які надаються позичальнику у зв`язку із наданням цього Договору, а також інших фінансових зобов`язань позичальника, які виникають у зв`язку з укладанням цього Договору (надалі – “Графік платежів за договором”), який є невід`ємною частиною Договору (Додаток №1) та вступає в дію з моменту підписання цього Додаткового договору”.

Отже, як встановила колегія суддів Апеляційного суду Одеської області, збільшена сума основного зобов`язання з 32 000 доларів США до 39 000 доларів США, проценти за користуванням кредиту, комісія Банку та інші платежі з 15.04.2008 року розраховуються з урахуванням збільшення суми основного зобов`язання, відповідно до умов Додаткової угоди № 1/87 до Кредитного договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року. У зобов`язаннях, в яких приймає участь поручитель ОСОБА_1 , збільшений обсяг основного зобов`язання та плати за користування ним, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Таким чином, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що встановлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру основного зобов`язання та плати за користування ним, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього. Отже, у справі, яка переглядається, установивши, що Кредитним договором, з умовами якого погодився поручитель, була встановлена сума основного зобов`язання, а додатковою угодою до Кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, встановлено нові умови щодо збільшення розміру основного зобов`язання та плати за користування ним, тобто змінено зобов`язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, суд першої інстанції помилково не застосував приписи частини першої статті 559 ЦК України та дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором.

Щодо наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. а саме: на житловий будинок АДРЕСА_2 , судова колегія вказала, що у зв`язку з тим, що 7 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до п. 1.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 52,0 кв.м, житловою площею 32,3 кв.м, використовується як місце постійного проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , іншого нерухомого майна у майнового поручителя немає, що вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 24746280, № 24745542, згоди іпотекодавця на його відчуження немає, а тому під час дії цього закону вказаний будинок не може бути примусово відчужений. Викладені обставини дають підстави для висновку, що до виниклих між сторонами правовідносин підлягає застосуванню Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Також судом встановлено, що рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 24.02.2025 року у справі №521/17473/23, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07.08.2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Державний реєстратор комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнерова Римма Вячеславівна про скасування рішення про державну реєстрацію прав задоволено; скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція державної реєстрації Кушнерової Римми Вячеславівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46740467 від 06.05.2019р., про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісагіс" на житловий будинок, об?єкт житлової нерухомості загальною площею 73,2 кв.м, житлова площа 50,2 кв.м, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1823561551101, за адресою: АДРЕСА_2 ; поновлено за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на житловий будинок загальною площею 73,2 кв.м, житлова площа 50,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Наразі справа переглядається Верховним Судом, про що свідчить відповідна ухвала про відкриття касаційного провадження від 17.11.2025 року.

Також судом встановлено, що 24.01.2019 року відбувся відкритий електронний аукціон (торги) з продажу прав вимоги АТ «ДельтаБанк» за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07від 23 березня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2 , у забезпеченні за яким перебуває житловий будинок по АДРЕСА_2 , переможцем якого визначено ТОВ «Ісагіс», що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-EA-2018-12-05-000016-b від 24 січня 2019 року.

На підставі протоколу електронного аукціону №UA-EA-2018-12-05-000016-b від 24 січня 2019 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Ісагіс» укладено договір про купівлю-продаж майнових прав №1163/К від 15 лютого 2019 року, за умовами якого АТ «Дельта Банк» передав (відступив) у власність ТОВ «Ісагіс» належні Банку майнові права, які включають, зокрема право вимоги до боржника, майнових та фінансових поручителів за кредитним договором та похідними від нього Іпотечного договору та договору поруки, що вбачається з додатку №1 до договору №1163/К від 15 лютого 2019 року.

Відповідно до Акта приймання – передачі кредитної справи №6-87/ПС-03/07від 23 березня 2007 року, ПАТ «Дельта Банк» передало перелік документів, як новому кредитору ТОВ «Ісагіс» відповідно до договору №1163/К від 15 лютого 2019 року: кредитний договір №6-87/ПС-03/07від 23 березня 2007 року; додатковий договір № 1/87 до Кредитного договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року; Іпотечний договір; Додатковий договір № 1/87 до Іпотечного договору від 23.03.2007 року; договір поруки №6-87/ПК-03/07-П; наглядова справа; судова справа; кредитна справа.

З повідомлення – вимоги (в порядку Закону України «Про іпотеку») від 19.09.2025 року вих. №19/09, скерованої ТОВ «Ісагіс» на адресу ОСОБА_1 , вбачається, що Новий кредитор, посилаючись на умови Кредитного договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, Іпотечного договору від 23.03.2007 року, вказав, що до нього, як до Нового кредитора від ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, зокрема за договорами: кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, Іпотечним договором від 23.03.2007 року, договором поруки № 6-87/ПК-03/07-П від 23 березня 2007 року.

Як зазначено ТОВ «Ісагіс», на час скерування відповідної вимоги, оплата за кредитним договором не здійснюється, заборгованість становить 388570 грн. 21 коп., яка включає в себе поточну заборгованість, пеню, штраф.

Щодо підстав звернення стягнення на предмет іпотеки, ТОВ «Ісагіс» зазначив, що відповідно до умов п. 4.1., 4.2. Іпотечного договору від 23.03.2007 року та у відповідності до норм ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки, письмово попередивши Іпотекодавця про порушення вимог договору та про звернення заборгованості на предмет іпотеки. Наголосив, що ОСОБА_1 , яка є поручителем за договором поруки по кредитному договору зобов`язання не виконала та заборгованість у розмірі 388570 грн. 21 коп. не повернула, з огляду на що, Іпотекодержатель набув права звернення на предмет іпотеки в тому числі і у позасудовому порядку. Водночас, Товариство пропонує сплатити заборгованість у вказаному вище розмірі у строк, що не перевищує 30 днів з моменту отримання вимоги. Вказану вимогу направлено на адресу позивачки 19.09.2025 року поштовим повідомленням.

В цей же день, 19.09.2025 року за вих. №19/09 ТОВ «Ісагіс» звернулося до ОСОБА_1 із повідомленням – вимогою щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому, посилаючись на умови Кредитного договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, Іпотечного договору від 23.03.2007 року, вказало, що до нього, як до Нового кредитора від ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, зокрема за договорами: кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, Іпотечним договором від 23.03.2007 року, договором поруки № 6-87/ПК-03/07-П від 23 березня 2007 року.

Як зазначено ТОВ «Ісагіс», на час скерування відповідної вимоги, оплата за кредитним договором не здійснюється, заборгованість становить 388570 грн. 21 коп., яка включає в себе поточну заборгованість, заборгованість за відсотками, пеню, штраф. При цьому, у даному разі, ТОВ «Ісагіс» зверталося до ОСОБА_1 як до поручителя за грошовими зобов`язаннями основного позичальника – ОСОБА_2 та вимагало сплати боргу у розмірі 388570 грн. 21 коп. у 30-денний строк з моменту отримання вказаної вимоги, яку також було скеровано 19.09.2025 року поштовим повідомленням на адресу позивачки.

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали цивільної справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання відсутнім права вимоги до позивача з боку відповідача, стягнення моральної шкоди.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права під час вирішення справи по суті позовних вимог.

Щодо способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 року у справі № 567/3/22).

Суб`єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов`язана сторона. Суб`єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов`язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави.

Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв`язку з поняттям суб`єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об`єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб`єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як «суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому».

Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 зазначив, що і суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом». Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Як зазначено у постанові Великої Палати від 19.10.2022 року у справі №910/14224/20 одним з таких законних інтересів є інтерес до правової визначеності у відносинах у суспільстві для знання та розуміння своїх прав й обов`язків, а також передбачуваності наслідків своїх дій чи бездіяльності.

Якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Із наведеного вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19).

Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.

Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим)обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.

Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 21.11.2012 року у справі № 6-134цс12 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц.

Проте, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Зокрема, неефективними є такі способи захисту права чи законного інтересу, як визнання права вимоги виконання зобов`язання від відповідача або визнання наявності договірного обов`язку відповідача, оскільки такі способи не ведуть до виконання боржником свого зобов`язання, у тому числі в примусовому порядку, та отримання кредитором належного на виконання зобов`язання. У цьому випадку в позивача виникне потреба повторного звернення до суду.

Також Великою Палатою Верховного Суду ураховано, що наведені вище способи захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань будуть належними лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

Зокрема, у таких випадках: кредитор у правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право в межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

У даній справі, яка наразі розглядається судом, позивач, зокрема, звернулася до суду із позовними вимогами про визнання відсутнім права вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісагіс” до ОСОБА_1 за договором поруки № 6-87/ПК-03/07-П від 23.03.2007 року.

Водночас, як встановлено судом у даній справі, а саме з рішення Апеляційного суду Одеської області від 23.12.2014 року у справі №522/2073/14-ц, яким апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30.07.2014 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 10.05.2006 року, за реєстровим номером № 3-874, у зв`язку з порушенням основного зобов`язання за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року, у вигляді житлового будинку АДРЕСА_2 , вартістю 297 950 гривень, що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на праві приватної власності, та стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором скасоване; в цій частині ухвалене нове рішення; в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено; в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення по кредитному договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року відмовлено; в решті рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30.07.2014 року залишено без змін, - судом апеляційної інстанції встановлено, що у ОСОБА_1 в силу вимог ст. 559 ЦК України не виник обов`язок як поручителя по грошовим зобов`язанням ОСОБА_2 , оскільки обсяг основного зобов`язання та плати за користування ним було збільшено без згоди поручителя.

Таким чином, у даному разі, судом встановлено, що первісним Кредитором уже раніше було ініційовано судовий процес щодо стягнення, зокрема, з позивача у даній справі заборгованості як з поручителя по кредитним зобов`язанням та такий спір суд уже вирішив – у задоволенні вимог до поручителя про стягнення заборгованості – відмовлено.

Відтак, оскільки рішення Апеляційного суду Одеської області у справі №№522/2073/14-ц набрало законної сили, та з позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.10.2022 року у справі №910/14224/20, у задоволенні позовної вимоги позивача про відсутнім права вимоги відповідача за договором поруки слід відмовити, з огляду на обрання нею в цій частині невірного способу захисту порушеного права.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови ВП ВС від 29.09.2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20).

Відтак, у даній справі, вирішуючи спір по суті позовних вимог в частині вимоги позивачки про визнання відсутнім права вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісагіс” до ОСОБА_1 за договором поруки № 6-87/ПК-03/07-П від 23.03.2007 року суд відмовляє у її задоволенні з мотивів обрання неефективного способу захисту порушеного права.

Щодо позовної вимоги про визнання відсутнім права вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісагіс” до ОСОБА_1 за іпотечним договором від 23.03.2007 року, реєстр. № 3872, через припинення іпотеки по факту звернення стягнення на іпотечне майно 06.05.2019 року, суд зазначає таке.

По – перше, як встановлено судом, позивачка звернулася у даному разі не за захистом свого права на припинення зобов`язання, а за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за Іпотечним договором від 23.03.2007 року.

Відтак, суд вважає, що заявлена позивачкою позовна вимога в цій частині відповідає належному способу захисту її порушеного права, оскільки саме в такий спосіб позивач має можливість позбутися правової невизначеності щодо її прав і обов`язків у відносинах із відповідачем, зокрема, пов`язаних із його відповідними діями (скеруванням вимоги в порядку ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Судом встановлено, що обґрунтовуючи вказану вище вимогу, насамперед, позивачка посилається на те, що у відповідача взагалі не виникло право вимоги до неї у зв`язку із відсутністю належних доказів переходу таких правомочностей від первісного кредитора ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Ісагіс».

З приводу зазначеного, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Судом, при розгляді справи також приймаються до уваги висновки зроблені Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року (справа № 6-979цс15), згідно яких боржник, що отримав повідомлення про передачу прав вимоги за договором не звільняється обов`язку погашення заборгованості, повідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов`язку щодо погашення заборгованості.

Так, у даній справі судом встановлено, що 24.01.2019 року відбувся відкритий електронний аукціон (торги) з продажу прав вимоги АТ «ДельтаБанк» за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23 березня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2 , у забезпеченні за яким перебуває житловий будинок по АДРЕСА_2 , переможцем якого визначено ТОВ «Ісагіс», що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-EA-2018-12-05-000016-b від 24 січня 2019 року. Зокрема, за вказаним аукціоном, відповідач сплатив перший внесок (гарантійний внесок) у розмірі14439 грн. 02 коп., ціна продажу лоту складає 60643 грн. 88 коп.

На підставі протоколу електронного аукціону №UA-EA-2018-12-05-000016-b від 24 січня 2019 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Ісагіс» укладено договір про купівлю-продаж майнових прав №1163/К від 15 лютого 2019 року, за умовами якого АТ «Дельта Банк» передав (відступив) у власність ТОВ «Ісагіс» належні Банку майнові права, які включають, зокрема право вимоги до боржника, майнових та фінансових поручителів за кредитним договором та похідними від нього Іпотечного договору та договору поруки, що вбачається з додатку №1 до договору №1163/К від 15 лютого 2019 року.

Відповідно до Акта приймання – передачі кредитної справи №6-87/ПС-03/07від 23 березня 2007 року, ПАТ «Дельта Банк» передало перелік документів, як новому кредитору ТОВ «Ісагіс» відповідно до договору №1163/К від 15 лютого 2019 року: кредитний договір №6-87/ПС-03/07від 23 березня 2007 року; додатковий договір № 1/87 до Кредитного договору № 6-87/ПС-03/07 від 23.03.2007 року; Іпотечний договір; Додатковий договір № 1/87 до Іпотечного договору від 23.03.2007 року; договір поруки №6-87/ПК-03/07-П; наглядова справа; судова справа; кредитна справа.

Більш того, судом також встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зверталися з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Державний реєстратор комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнерова Римма Вячеславівна про скасування рішення про державну реєстрацію прав в рамках справи № 521/17473/23, в якій не оспорювали жодним чином і факт електронного аукціону від 24 січня 2019 року з продажу прав вимоги АТ «ДельтаБанк» за Кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23 березня 2007року, і факт укладення договору про купівлю-продаж майнових прав №1163/К від 15 лютого 2019 року, за умовами якого АТ «Дельта Банк» передав (відступив) у власність ТОВ «Ісагіс» належні Банку майнові права, які включають, зокрема право вимоги до боржника, майнових та фінансових поручителів за Кредитним договором та похідними від нього Іпотечного договору та договору поруки.

При цьому, як встановлено судом, під час розгляду справи № 521/17473/23 судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено та не заперечено позивачкою у даній справі, що відповідно до укладених договорів до ТОВ «Ісагіс» перейшли права вимоги та інші майнові права, зокрема, за Кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23 березня 2007 року, а також договорами, що забезпечували виконання зобов`язань за такими кредитними договорами, зокрема за договором іпотеки № б/н від 23 березня 2007 року.

Враховуючи досліджені в судовому засіданні письмові докази на підтвердження факту переходу прав вимоги до боржників від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Ісагіс» за договором №1163/К від 15 лютого 2019 року, який укладений на підставі електронного протоколу, який жодним судовим рішенням не визнано недійсним в цілому або в частині, який не є припиненим, посилання позивача на відсутність у відповідача права вимоги взагалі за кредитним договором №6-87/ПС-03/07 від 23 березня 2007 року та супроводжуючими його правочинами в частині забезпечення зобов`язань, суд не приймає до уваги, з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність у даному випадку належними та допустимими доказами, а також суперечливу поведінку позивача з цього питання, виражену під час низки ініційованих нею судових спорів.

Щодо суті вимог про відсутність вимоги відповідача за іпотечним договором до позивача, суд зазначає таке.

Так, обґрунтовуючи вказану вище позовну вимогу, позивач вказала, що відповідач у даній справі не є іпотекодержателем нерухомого майна, оскільки 06.05.2019 року державним реєстратором КП “Агенція державної реєстрації” Кушнеровою Р.В. було прийнято рішення про реєстрацію права власності ТОВ “Ісагіс” на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , через позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, яке в подальшому, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/17473/23 від 24.02.2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07.08.2025 року, було скасовано та поновлено право власності іпотекодавців, а норми Закону України “Про іпотеку” не мають зворотної дії в часі та не поновлюють припинену іпотеку. Відтак, враховуючи те, що позивачка не укладала новий договір іпотеки на спірне майно, вимоги відповідача як іпотекодержателя за припиненим 06.05.2019 року договором іпотеки є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

У ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою та іпотекою.

У постанові Верховного Суду від 04.04.2024 року у справі №200/758/19 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язків відповідачів сплатити заборгованість. Саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє кредитного договору, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

У ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

За змістом ст. 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст. 598 ЦК України).

Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, іпотека - це обтяження майна. Статус іпотекодавця означає, що саме ця особа є носієм прав та обов`язків за іпотечним договором.

Відповідно до ст. 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У даній справі судом встановлено, що укладаючи Іпотечний договір 23.03.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , які виступили в якості майнових поручителів в інтересах ОСОБА_2 , де предметом Іпотечного договору є житловий будинок АДРЕСА_2 . Вказана Іпотека забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитним договором № 6-87/ПС-03/07 від 23 березня 2007року.

Так, п. 4.1 Іпотечного договору сторони між собою погодили, що Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у наступних випадках: якщо у момент настання строку виконання Основного зобов`язання за Кредитним договором воно не було виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу, кредиту) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлені Кредитним договором строки; якщо у триденний строк після загибелі, пошкодження чи втрати Предмета іпотеки Іпотекодавці не здійснять його заміну у відповідності до п.3.1.8 цього Договору; порушення Іпотекодавцями (Позичальником) обов`язків за цим та/або Кредитним договором та невиконання вимоги Іпотекодержателя про дострокове виконання Основного зобов`язання; якщо інша, ніж Іпотекодержатель, особа набула право стягнення на Предмет іпотеки.

Пунктом 4.2. вказаного договору передбачено, що у випадку порушення Іпотекодавцями обов`язків за Кредитним договором, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцям та позичальникам письмову вимогу про усунення порушення.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог Іпотекодержателя, передбаченим п. 4.4. цього договору (п. 4.3. договору).

Пункт 4.4. Іпотечного договору передбачає, що у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на Предмет іпотеки, передбачених п.4.1 цього договору, Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів: 4.4.1. шляхом набуття права власності на предмет іпотеки Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу. У випадку прийняття Іпотекодержателем предмету іпотеки у власність це застереження вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя і цей Іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки; 4.4.2. шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Іпотекодержатель зобов`язаний за 30 (Тридцять) днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити Іпотекодавців та всіх осіб, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між Іпотекодавцями і Іпотекодержателем або на підставі незалежної експертної оцінки предмета іпотеки. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цього договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на предмет іпотеки.

Таким чином, як встановлено судом у даній справі, сторони, укладаючи Іпотечний договір, погодили іпотечне застереження, а саме: визначили у договорі іпотеки обидва передбачені ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» способи задоволення вимог іпотекодержателя: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем; звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі.

При цьому, суд зауважує, що вказане вище, погоджене іпотечне застереження не визнано судом недійсним в цілому або в його частині, на час розгляду даної справи, не припинене, є діючим. Клопотання позивачем про зупинення розгляду даної справи до вирішення спору в іншій справі, який був би пов`язаний із предметом даної справи – не заявлялося.

Насамперед, як встановлено судом, доводи заявника, викладені нею у позові щодо відсутності права вимоги у відповідача за Іпотечним договором зводяться до того, що відповідач у даній справі не є іпотекодержателем нерухомого майна, оскільки 06.05.2019 року державним реєстратором КП “Агенція державної реєстрації” Кушнеровою Р.В. було прийнято рішення про реєстрацію права власності ТОВ “Ісагіс” на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , через позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, яке в подальшому, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/17473/23 від 24.02.2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07.08.2025 року, було скасовано та поновлено право власності іпотекодавців, а норми Закону України “Про іпотеку” не мають зворотної дії в часі та не поновлюють припинену іпотеку.

Тобто, як визначено позивачем, іпотека є припиненою, оскільки Іпотекодержателем набуто право власності на предмет іпотеки, а відтак, відповідне право вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та, задоволення вимог шляхом стягнення предмету іпотеки у позасудовому порядку, до позивача у даному разі – відсутнє.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями позивача, враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовідносини, що виникають між сторонами на підставі зобов`язання, безпосередньо складаються із двох частин, а саме: обов`язку вчинити певну дію; права вимагати вчинення цієї дії.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його належному виконанні відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Водночас зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати, а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.

Окремим видом застави є іпотека (ст. 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.

За змістом ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом з боржником і треті особи.

За умовами п. 6.2. Іпотечного договору, він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою за цим договором.

У разі часткового виконання зобов`язань за кредитним договором, іпотека зберігається в початковому вигляді. Сторони домовилися про накладення на предмет іпотеки заборони відчуження до повного виконання основного зобов`язання.

Судом встановлено, що до вказаного вище Іпотечного договору будь-які зміни його умов сторонами не вносилися, останній будь-яким судом в цілому або в частині не визнавався, не є припиненим в силу закінчення його строку.

Відтак, у даному разі, суд виснує про те, що позиція позивача про відсутність у відповідача права вимоги за Іпотечним договором є хибною, оскільки, враховуючи правомірність переходу прав вимоги від первісного Кредитора до ТОВ «Ісагіс» за правовідносинами, які виникли, зокрема, між позивачем та відповідачем, а також принцип свободи договору, визначений ст. 6 та 627 ЦК України, відповідач, як фактичний Іпотекодержатель, не позбавлений права звернення з відповідною вимогою в поряду вимог Закону України «Про Іпотеку» та вимог відповідного договору до учасника зобов`язальних правовідносин з метою захисту власного порушеного права, з огляду на що, у задоволенні позовної вимоги позивача про визнання відсутнім права вимоги відповідача до неї щодо іпотечних зобов`язань слід також відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

Тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2022 року у справі № 569/20510/19).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 року в справі № 214/7462/20).

Суд, розглянувши позовні вимоги позивача в цій частині зазначає, що у даній справі суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Ісагіс» моральної шкоди у розмірі 100000 належить відмовити, оскільки позивачкою не лише не доведено належними та допустимими доказами завдання їй саме діями відповідача щодо надсилання відповідних вимог - моральної шкоди, а і самого факту заподіяння моральної шкоди, оскільки питання щодо наявних між сторонами спірних правовідносин виникло у позивачки фактично ще у 2014 році, а надана позивачкою довідка від 14.03.2025 року №24 щодо психологічної диагностики складена Фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 , у даному разі не може розцінюватися судом як належний та допустимий доказ спричинення позивачці моральної шкоди, оскільки таким доказом, зокрема, може бути висновок судової психологічної експертизи, комплексної судової психолого – психіатричної експертизи тощо.

З огляду на наведене, враховуючи те, що факту незаконності дій відповідача відносно позивача, які полягають, на переконання позивача у безпідставному здійсненні відповідних дій в судовому засіданні судом під час розгляду не встановлено, а також те, що на підтвердження позовних вимог в цій частині позивачем не доведено спричинення останній моральної шкоди у нарахованому нею розмірі, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди також задоволення не потребують.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України)

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Виходячи з вищевикладеного, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Ісагіс», з огляду на що, у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-83, 89, 141, 259, 263-268, 273, 354, 355 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» (65049, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 16/6, ЄДРПОУ:38915140) про визнання відсутнім права вимоги та відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та проголошено в судовому засіданні 02.04.2026 року.

Повний текст рішення суду складено та підписано 02.04.2026 року.

Суддя: Н.О. Шевчук