Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №344/10477/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/10477/25

Провадження № 22-ц/4808/289/26

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої (судді-доповідача) Максюти І.О.

суддів: Баркова В.М., Луганської В.М.,

секретаря Кузнєцова В.В.,

з участю позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Соболик О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, подану адвокатом Романенком Євгеном Олександровичем в інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2025 року, ухвалене суддею Пастернак І.А. в м. Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації проти України.

Зазначала, що з початку повномасштабного вторгнення її син ОСОБА_2 добровільно став на захист Батьківщини, а 17 жовтня 2022 року уклав контракт добровольця територіальної оборони з Добровольчим формуванням № 1 територіальної громади м. Харкова «Хартія». Наказом командира від 08 листопада 2022 року № 224 його призначено на посаду стрільця.

ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання у складі підрозділу ДФТГ «Хартія» в м. Бахмут Донецької області ОСОБА_2 загинув внаслідок мінометного обстрілу з боку військ рф, отримавши поранення, несумісні з життям, що підтверджується довідкою військової частини. Обставини загибелі пов`язані з безпосередньою участю у бойових діях.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що втрата сина спричинила для позивачки тяжкі та незворотні моральні страждання, що проявляються у глибокій душевній травмі, психологічному виснаженні та погіршенні стану здоров`я, що підтверджується медичними документами.

Просила стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000 000 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації, задоволено частково.

Стягнуто з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у розмірі 5 000 000 грн.

Стягнуто з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 757 грн за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Романенко Є.О. подав апеляційну скаргу.

Вважає, що суд першої інстанції неповно оцінив обсяг і характер моральних страждань позивачки, у зв`язку з чим позов задоволено частково. Суд формально дослідив докази та не надав належну оцінку обставинам справи.

Зазначає, що втрата сина є безповоротною, а первинний психоемоційний стан позивачки не підлягає відновленню. Пережиті страждання є тривалими, прогресуючими та негативно впливають на стан її здоров`я.

З урахуванням підходів, сформованих практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право визначити суму компенсації немайнової шкоди, яку вважає справедливою, зокрема як єдину суму або окремо щодо кожного порушення.

Розмір моральної шкоди визначається з огляду на характер і обсяг фізичних та душевних страждань, тривалість і незворотність немайнових втрат, стан здоров`я потерпілої, істотність змін у її життєвих зв`язках та з дотриманням засад розумності, виваженості й справедливості.

Вважає, що моральна шкода не підлягає повному відшкодуванню, оскільки відсутні об`єктивні критерії її точного майнового виміру. Будь-яка компенсація має умовний характер і не може бути еквівалентною реальним душевним стражданням, однак її розмір повинен бути співмірним завданій шкоді.

З огляду на правову природу інституту відшкодування моральної шкоди, визначення розміру компенсації має ґрунтуватися на засадах справедливості, розумності та добросовісності.

Вважає, що судом помилково визначено суму відшкодування за завдану моральну шкоду у розмірі лише 5 000 000 грн, внаслідок чого рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

ОСОБА_1 подала доповнення до апеляційної скарги.

Зазначає, що до суду першої інстанції нею було подано у достатній кількості належні та достовірні докази на підтвердження заподіяної їй моральної шкоди, зокрема листки непрацездатності. Так, у 2023 року через погіршення стану здоров`я, вона перебувала на лікарняному 58 днів, а в 2024 – 106 днів. Така динаміка свідчить про явне погіршення її стану здоров`я, необхідність проведення численних медичних обстежень, а її хронічне виснаження лише загострюється.

Вважає, що суд не здійснив змістовної оцінки доказів в контексті визначення розміру компенсації, не встановив інтенсивність/повторюваність загострень, неспіввідносність тривалості втрати працездатності та лікування з висновком про справедливість відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції необґрунтовано безпідставно зменшив розмір заявленого відшкодування зі 100 000 000 грн до 5 000 000 грн за відсутності будь-яких контраргументів.

Вважає, що 5 000 000 грн у сучасних економічних умовах не покриває витрат на по життєве лікування хвороб, які отримала позивачка, сума відшкодування є явно заниженою та не відповідає засадам розумності та справедливості.

Судом першої інстанції не застосовано практику Європейського суду з прав людини.

Позиція інших учасників справи

Відповідачем не подано відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

В судовому засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 та її представник Соболик О.В. підтримали доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вислухавши доповідь судді, пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам в частині розміру відшкодування моральної шкоди не відповідає.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т.1 а.с.163).

Згідно з довідкою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича від 04.07.2025 р. №5/44-1879-25 ОСОБА_2 дійсно навчався у Чернівецькому університеті імені Юрія Федьковича. Зарахований з 01.09.2021 р., наказом №818-ст від 09.08.021 р. здобувачем 1 курсу факультету іноземних мов першого (бакалаврського) рівня вищої освіти денної форми здобуття освіти за державним замовленням. ОСОБА_2 надана академічна відпустка за сімейними обставинами з 30.05.2022 р. по 29.05.2023 р. наказом №606-ст від 02.06.2022 р.. ОСОБА_4 відрахований з університету з 15.01.2023 р. наказом №241-ст від 03.02.2023 у зв`язку зі смертю (т.1 а.с.133-137).

Витягом з Указу Президента України №148/2023 від 14.03.2023 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) ОСОБА_2 – добровольця, учасника бойових дій, який загинув під час виконання бойового завдання в с. Опитне Бахмутського району, захищаючи незалежність України від збройної агресії російської федерації (т.1 а.с.138).

Згідно з витягом з наказу командира добровольчого формування №1 «Хартія» територіальної громади м. Харків №224 від 08.11.2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклав контракт добровольця територіальної оборони та зарахований з 17.02.2022 року членом добровольчого формування № НОМЕР_2 «Хартія» територіальної громади міста Харкова (т.1 а.с.13) контракт та посвідчення добровольця територіальної оборони додаються (т.1 а.с.14-15, 16).

Довідкою військової частини НОМЕР_3 від 19.12.2023 №1314/ОТУ/1/6093 підтверджено, що ОСОБА_2 дійсно брав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в населеному пункті Бамут Бахмутського району Донецької області (т.1 а.с.17 зворот, 140).

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 17.01.2023 р. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Бахмут Бахмутський район Донецька область Україна від вибухової травми під час бойових дій (т.1 а.с.20).

Довідкою військової частини НОМЕР_4 від 06.10.2023 р. №3/53/2986 підтверджено, що доброволець ДФТГ «Хартія» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 одержав мінно-вибухову травму за безпосередньої участі добровольця у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань (бойове розпорядження оперативно-тактичного угрупування «Соледар» «1314/4/9/790т/ОКП) у складі підрозділу ДФТГ «Хартія» в м. Бахмут Донецької області близько 15:00 15.01.2023 року потрапив під мінометний обстріл з боку військ російської федерації та отримав поранення несумісні з життям. Доброволець під час події перебував у засобах індивідуального бронезахисту – бронежилет та кевларовий шолом. Під час огляду ознак алкогольного чи наркотичного сп`яніння не виявлено (т.1 а.с.17).

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 17.01.2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 18 років, про що 17.01.2023 року складено відповідний актовий запис №665, місце смерті Україна Донецька область Бахмутський район м. Бахмут (т.1 а.с.25).

Згідно з витягом із сайту «Суспільне Івано-Франківськ» в Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку 18-річому полеглому воїну ОСОБА_5 . Мати полеглого воїна ОСОБА_6 каже син не дожив 3 дні до свого 19-річчя (т.1 а.с.26-28).

Згідно з витягом із сайту «Суспільне Івано-Франківськ» у Івано-Франківську презентували фотовиставку «Янголи спорту» ОСОБА_7 — батько загиблого воїна Тараса зазначає: «Син загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 при обороні селища Опитне, поблизу Бахмута. Чоловік розповідає, його син з дитинства займався зендокай карате. З 24 лютого 2022 волонтерив у «Просвіті». В серпні записався у добровольчий підрозділ « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». (т.1 а.с.29-33).

Згідно з витягом із сайту «Репортер» Івано-Франківське онлайн-видання «18-річний Тарас Стахів вчився на перекладача. З початку вторгнення відчув поклик боронити країну від російської навали. Його не зупинили ні вік, ні проблеми зі здоров`ям. Потай від батьків він вступив до добровольчого формування « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». А коли треба було їхати на бойове завдання, зголосився сам. Він «горів» цим. Був захоплений тим, що захищає державу. Казав, що не допустить мо***лів сюди. Він говорив: «Ми не обираємо час, в якому живемо, але ми можемо його змінити», — переповідає слова сина ОСОБА_7 » (т.1 а.с.34-43).

Департаментом військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ БО «Фундація архистратига Михаїла» 22.05.2024 р. опубліковано лист матері ОСОБА_1 до свого полеглого сина солдата ОСОБА_2 «… Минув рік, але досі моє серце відмовляється прийняти ту лиху чорну звістку про те, що тебе вже немає. Мій світ змінився. Ні, правильніше сказати – розділився. Тепер я живу у двох світах: один світ – це буденна рутина, де я виконую роль примари, а в другому світу ти. І там, на жаль, є тільки безмежний біль, смуток, відчай, сльози, усвідомлення неможливості тебе повернути назад, сюди, на грішну землю…» (т.1 а.с.21-22).

До матеріалів справи надано листи непрацездатності ОСОБА_1 , відповідно до яких у період з 15.02.2023 по 20.02.2023, з 21.02.2023 по 24.02.2023, з 06.11.2023 по 09.11.2023, з 10.11.2023 по 17.11.2023, з 18.11.2023 по 24.11.2023, з 25.11.2023 по 28.11.2023, з 29.11.2023 по 01.12.2023, з 15.05.2024 по 17.05.2024, з 18.05.2024 по 21.05.2024, 05.06.2024 по 10.06.2024, з 11.06.2024 по 14.06.2024, з 03.09.2024 по 06.09.2024, з 07.09.2024 по 11.09.2024, з 12.09.2024 по 18.09.2024, з 19.09.2024 по 27.09.2024, з 28.09.2024 по 04.10.2024, з 05.10.2024 по 08.10.2024, з 09.10.2024 по 13.10.2024, з 14.10.2024 по 15.10.2024, з 16.10.2024 по 22.10.2024, з 23.10.2024 по 28.10.2024, з 29.10.2024 по 01.11.2024, з 04.11.2024 по 08.11.2024, з 09.11.2024 по 13.11.2024, 14.11.2024 по 15.11.2024, 18.11.2024 по 22.11.2024, з 23.11.2024 по 27.11.2024, з 28.11.2024 по 29.11.2024, з 02.12.2024 по 06.12.2024 – захворювання або травма загального характеру (т.1 а.с.52-80).

Крім того суду надано виписки ОСОБА_1 з медичної карти стаціонарного хворого №17223/24, №1498, №27453/2024, №6328, №30157/2023 та інші медичні документи (т.1 а.с.81-132).

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на території України, у зв`язку з чим Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який на підставі Указів Президента України неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

2 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

При цьому, суд, вирішуючи питання судового імунітету іноземної держави (рф) в рамках цього судового провадження застосовує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21 ), в якій Верховним Судом зазначено наступне:

«Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України № 2188-IX від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії рф вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент ухвалення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування російською федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія рф проти України є серйозним порушенням рф своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, особа звернулася до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії рф на території України.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).

Юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.

Суд касаційної інстанції також звернув увагу в інших подібних справах на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому не одноразово продовжувався.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства рф в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Верховний Суд у подібних справах вже встановлював підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням рф збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з рф.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Слід виходити з того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21)».

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт завдання їй моральної шкоди винними (умисними) незаконними діями рф, пов`язаними з її збройною агресією щодо України, причинний зв`язок між такими діями та завданою шкодою, однак вважав частково обґрунтованим заявлений до відшкодування розмір моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн, який, на думку місцевого суду, є справедливим для відновлення порушеного особистого немайнового права позивача.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром грошової компенсації моральної шкоди.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:

(1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;

(2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Наприклад, в Італії в судовій практиці застосовуються різноманітні критерії для компенсації немайнової шкоди втілені у відповідних таблицях (наприклад, таблиці суду м. Риму (https://www.tribunale.roma.it/allegatinews/A_24405.pdf)).

Найбільш «авторитетним» вважаються Міланські таблиці (https://tribunale-milano.giustizia.it/cmsresources/cms/documents/Tabelle_milanesi_Danno_non_patrimoniale_ed._2021_2.pdf), які передбачають єдину систему розрахунку компенсації немайнової шкоди, що включає в себе як біологічну, так і іншу немайнову шкоду, зокрема, моральну.

Касаційний суд підкреслює, що в українській судовій практиці не застосовуються певні таблиці для визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди.

Тому при визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати те, що:

дійсно внаслідок військової агресії рф проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;

законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);

розмір грошової компенсації моральної шкоди завданий особі внаслідок військової агресії рф проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;

такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії рф проти України тощо.

Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.

Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).

Схожі висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22.

У справі, що переглядається, позивач ОСОБА_1 , обґрунтовуючи завдану їй моральну шкоду на суму 100 000 000 грн, посилається на те, що після загибелі сина, її життя стало іншим, вона постійно відчуває нестерпний біль, відчай, занепад і відчуття неможливості щось змінити, відмовляється приймати факт смерті сина, з 15 січня 2023 року глибока душевна біль не вщухає, втрата сина спричинила втрату значної частки себе. Зазначає, що цей стан є незмінним, безповоротнім, життя для неї вже не зміниться. Біль від втрати сина не вщухає і її не можна передати словами, не можна виразити і оцінити в майновому вимірі. Ніякі матеріальні блага, у тому числі стягнення моральної шкоди, їй вже не повернуть сина. Вона пережила і продовжує переживати весь спектр сильних негативних емоцій, як мати, яка втратила своє дитя. Моральні страждання прогресують, оскільки війна триває і її сина вже не повернути, в зв`язку з чим її психіка є виснаженою і вона почуває себе психотравмованою. На фоні моральних страждань посилилися фізичні недуги та хвороби, що підтверджується медичними документами.

Суд апеляційної інстанції інстанції бере до уваги висновок спеціаліста-психолога ОСОБА_8 за результатами психологічного дослідження, складений 19.01.2026 року, яким встановлено таке:

«1. Ситуація, пов`язана із загибеллю сина ОСОБА_2 унаслідок збройної агресії російської федерації проти України, є беззаперечно психотравмуючою для матері ОСОБА_1 , оскільки смерть дитини є однією з найтяжчих форм психологічної травми, що призводить до руйнування базових життєвих опор, відчуття безпеки, сенсу життя та майбутнього. 2. Глибина, інтенсивність та тривалість психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 є надзвичайними та патологічними, оскільки травматичний фактор має незворотний характер (втрата дитини) і не може бути компенсований або «пережитий» з плином часу. Психоемоційний стан характеризується проявами ускладненого горювання (розладом тривалого горя), що несе за собою важку симптоматику у вигляді порушення ідентичності матері, сильною тугою та постійною зосередженістю думок про загиблого сина, що також порушує ї концентрацію уваги і пам`яті, втратою сенсів її життя, виражений емоційний біль, що проявляється почуттями розпачу, безсилля та внутрішньої порожнечі, порушенням сну та постійною внутрішньою напругою, що веде до зниження життєвої активності жінки, її соціального та професійного функціонування. Виявлені симптоми мають тривалий характер та відповідають критеріям розладу тривалого горя згідно з DSM-5 (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fifth Edition) - міжнародно визнаного класифікатора психічних розладів, затвердженого Американською психіатричною асоціацією, який використовується у клінічній та судово-психологічній практиці. 3. За обставин, які були предметом дослідження, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, що проявляється не лише у глибоких душевних стражданнях, а й у соматизації психічної травми, тобто переході психоемоційного стресу у фізичні порушення здоров`я, зниження працездатності та загальне виснаження організму. 4. Встановлено прямий причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією російської федерації проти України, загибеллю сина заявниці та розвитком у ОСОБА_1 тяжкого і тривалого психотравмуючого стану, що призвів до стійких негативних змін як у психічному, так і у фізичному стані здоров`я. Інших незалежних чинників, які могли б зумовити такий рівень психоемоційного та психосоматичного виснаження, у ході дослідження не встановлено. 5. Особливістю даної психотравмуючої ситуації є те, що джерело травми не припинило своєї дії, оскільки збройна агресія російської федерації триває, що зумовлює постійну ретравматизацію заявниці та унеможливлює стабілізацію її психологічного стану. Таким чином, моральна шкода має триваючий, динамічний та прогресуючий характер. 6. Визначений ОСОБА_1 розмір морального відшкодування у сумі 100 000 000 (сто мільйонів) гривень є психологічно обґрунтованим та адекватним глибині, інтенсивності та незворотності завданих страждань. Зазначена сума не є «оцінкою життя», а виконує функцію символічної та компенсаторної міри, яка відповідає масштабам психотравмуючої ситуації та може розглядатися як мінімально достатня для часткового відновлення порушеного психологічного балансу і забезпечення тривалої психологічної та медичної підтримки. На підставі проведеного психологічного дослідження вбачається, що моральна шкода, завдана ОСОБА_1 у зв`язку із загибеллю її сина внаслідок збройної агресії російської федерації, має надзвичайний, незворотний та триваючий характер. Психотравмуючий вплив не обмежується моментом втрати, а продовжується в часі, що зумовлює стійкі порушення емоційного стану та психосоматичні наслідки. З огляду на інтенсивність і тривалість страждань, а також відсутність можливості повного психологічного відновлення, заявлений розмір морального відшкодування у сумі 100000000 (сто мільйонів) гривень є обгрунтованим, співмірним та психологічно виправданим і розглядається як мінімально адекватний для можливого часткового відновлення морального (психологічного) здоров`я.»

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що місцевий суд не дав належної оцінки моральним стражданням позивачки, не врахував, що первинний стан позивачки до вбивства її сина, не буде відновлений вже ніколи, не взяв до уваги той обсяг пережитих страждань, які продовжують тривати та руйнівно впливають на психоемоційний стан позивачки та стан її здоров`я загалом, тому помилково визначив суму відшкодування за завдану моральну шкоду у розмірі лише 5 000 000 грн.

Вказаний розмір відшкодування моральної шкоди є очевидно недостатнім.

Судом першої інстанції не враховано, що законодавством України передбачено обов`язок держави України у разі загибелі військовослужбовця, що сталася під час дії воєнного стану, виплатити його родині одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 гривень (ст.16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Якщо 15 000 000 гривень допомоги виплачує держава, яка не несе відповідальності за смерть військовослужбовця, то наскільки більший розмір відшкодування повинна нести держава агресор, яка винна у загибелі військовослужбовця.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка довела факт завдання їй моральної шкодивинними (умисними) незаконними діями рф, пов`язаними з її збройною агресією щодо України, причинний зв`язок між такими діями та завданою шкодою, розмір компенсації якої є еквівалентний грошовій сумі у розмірі 100 000 000 грн.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Вищезазначене залишилось поза увагою суду першої інстанції, висновки якого невідповідають викладеним у рішенні обставинам справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо судових витрат

Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (тобто 15140 грн, оскільки 2025 році, коли подано позов у цій справі, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 3028 грн).

Отже, за подання позову позивачка мала сплатити 15140 грн збору, а подання апеляційної скарги 24224 грн судового збору.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, а позивачку звільнено від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави Україна необхідно стягнути вказані суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Задовольнити апеляційну скаргу, подану адвокатом Романенком Євгеном Олександровичем в інтересах ОСОБА_1 .

Скасувати заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації, задовольнити.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у розмірі 100 000 000 (сто мільйонів) гривень.

Стягнути з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 15140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень за подання позову про відшкодування моральної шкоди та 24224 (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири) гривні за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: В.М. Барков

В.М. Луганська

Повний текст постанови складено 01 квітня 2026 року.