Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №345/4069/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/4069/25

Провадження № 22-ц/4808/457/26

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Калініна Сергія Костянтиновича на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 грудня 2025 року, ухвалене суддею Онушканичем В.В. в м. Калуш, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 28.04.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладений кредитний договір №101675890, згідно з умовами якого відповідачу були надані грошові кошти у розмірі 15000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач не виконала умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 42889,75 грн, з яких: 13691,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту, 26348,75 грн – заборгованість за сумою відсотків, 2850,00 грн – заборгованість за комісією.

19.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги №75-МЛ/Т, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №101675890, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача 42889,75 грн заборгованості за кредитним договором №101675890 від 28.04.2021 року, 2422,40 грн сплаченого судового збору та 7000,00 грн витрат за надання правничої допомоги.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 38 807,56 грн заборгованості за кредитним договором №101675890 від 28.04.2021 року, 2192,00 грн судового збору та 2000,00 грн витрат за надання правничої допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Калінін С.К. подав апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення.

Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи та посилання на норми чинного законодавства, що зазначені у відзиві на позовну заяву.

Стверджує, що матеріалами справи не підтверджено укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору № 101675890 від 28.04.2021, погодження ними умов кредитування. Відповідачка заперечує факт укладення вказаного кредитного договору. З наданих позивачем доказів неможливо дослідити електронну складову їх укладення, а саме: цілісність накладення електронних підписів у кредитному договорі, шлях та метод ідентифікації ОСОБА_1 в інформаційній телекомунікаційній системі кредитора при укладенні кредитного договору.

З пункту 10 кредитного договору вбачається відсутність електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Графік розрахунків, що є додатком № 1 до кредитного договору № 101675890 від 28.04.2021 року також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Анкета-заява на кредит № 101675890 від 28.04.2021 року також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.

Вказує, що кредитний договір є нікчемним, оскільки не підписаний відповідачем.

З огляду на викладене, вважає, що позивач не надав доказів укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття (акцепту) умов договору, а надані докази є неналежними, недопустимими і недостовірними у розумінні ст. ст. 77, 78, 79, 100 ЦПК України.

Таким чином, враховуючи те, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а договір №101675890 від 28.04.2021 року не є укладеним, відсутні підстави вважати, що позивач набув права вимоги на підставі укладеного між ним та ТОВ «МІЛОАН» договору відступлення право вимоги № 75-МЛ/Т від 19.08.2021 року до ОСОБА_1 . При цьому, посилається на правову позицію, що викладена у постанові Чернігівського апеляційного суду від 30.07.2025 року у справі № 748/5290/24.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в розмірі 6 500,00 грн. та витрати за надання професійної правничої допомоги в апеляційному суді в розмірі 4 500,00 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн.

Позиція інших учасників справи

Позивач не скористався своїм право подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до частини першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 28.04.2021 року укладено договір про споживчий кредит №101675890 в електронній формі, згідно з умовами якого позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором на строк, визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п.1.2 договору сума кредиту становить 15000,00 грн.

Відповідно до п.6.1 договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. У п.6.4 договору передбачено, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку із чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

З долученої до матеріалів справи копії платіжного доручення №27154541 від 28.04.2021 року вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на вказану нею платіжну картку № НОМЕР_1 *40 15000,00 грн, що відповідало положенням п.1.2 кредитного договору.

Також за клопотанням представника позивача ухвалою Калуського міськрайонного суду від 09.09.2025 року витребувано в АТ КБ "Приватбанк" інформацію щодо перерахування 28.04.2021 року первинним кредитором ТОВ «Мілоан» на рахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) коштів у сумі 15000,00 грн згідно платіжного доручення №27154541.

Згідно інформації, наданої АТ КБ «Приватбанк», на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 , на яку 28.04.2021 року здійснено переказ коштів у розмірі 15 000,00 грн (суму, яка вказана у п.1.2 договору про споживчий кредит №101675890 від 28.04.2021 року).

Вищевказані докази у свій сукупності підтверджують факт переказу ТОВ «Мілоан» на належну відповідачці карту № НОМЕР_3 , яка емітована АТ КБ «Приватбанк», коштів у розмірі 15000,00 грн.

Суд першої інстанції встановив, що акцепт договору позичальником здійснено у формі одноразового ідентифікатора V67198, що підтверджує факт підписання відповідачем вказаного договору. Таким чином, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами даного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений, а тому суд дійшов висновку про наявність волевиявлення з боку відповідача на укладення кредитного договору в електронній формі.

19.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №75-МЛ/Т, за умовами якого позивачу передані права вимоги грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.

З витягу із Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог №75-МЛ/Т від 19.08.2021 року вбачається, що ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором №101675890 від 28.04.2021 року.

Таким чином, ТОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги по кредитному договору №101675890 від 28.04.2021 року.

Згідно з розрахунком заборгованості відповідачка має заборгованість за кредитним договором в розмірі 42889,75 грн, з яких: 13691,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту, 26348,75 грн – заборгованість за сумою відсотків, 2850,00 грн – заборгованість за комісією.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що договір про споживчий кредит №101675890 від 28.04.2021 року укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд дійшов висновку, що укладення вищевказаного договору №101675890 від 28.04.2021 року узгоджується зі ст.ст. 6 , 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». А відтак суд не взяв до уваги доводи представника відповідача про те, що відповідач не підписував кредитний договір, оскільки законом передбачено можливість підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором, який був направлений відповідачу, шляхом надсилання повідомлення на адресу її електронної пошти, який вказувався нею при реєстрації. При цьому, законом не визначено обов`язковість підписання електронного правочину електронним цифровим підписом.

Суд дійшов висновку, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за комісією у розмірі 2850,00 грн, обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 13691,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 25116,56 грн заборгованості за нарахованими відсотками.

Однак повністю погодитись з такими висновками місцевого суду апеляційний суд не може з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За положеннями частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Отже із аналізу вищезазначених норм матеріального права слід дійти висновку, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

З копії кредитного договору, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що вказаний договір не містить підпису відповідачки ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, тобто за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Графік розрахунків, що є додатком № 1 до кредитного договору № 101675890 від 28.04.2021 року також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, як і анкета-заява на кредит № 101675890 від 28.04.2021 року.

При цьому, довідка від 12.06.2025 року, видана ТОВ «Мілоан» не підтверджує факту підписання кредитного договору відповідачем із застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором, так як з неї вбачається, що ОСОБА_1 було ідентифіковано ТОВ «Мілоан» та те, що їй було надіслано одноразовий ідентифікатор V67198, оскільки у самому договорі чи додатках до нього не міститься інформації про те, що його підписано за допомогою зазначеного ідентифікатора.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що договір про споживчий кредит №101675890 від 28.04.2021 року не містить електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачки.

Вищевказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів того юридичного факту, що відповідачка ОСОБА_1 виявила волю на укладення кредитного договору№ 101675890 від 28.04.2021 року, заборгованість за яким є предметом розгляду судом цієї справи. Матеріалами справи не підтверджено укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору № 101675890 від 28.04.2021 року, а, отже, і погодження сторонами договору умов кредитування.

Відповідачка заперечує факт укладення вказаного кредитного договору.

Таким чином, місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що 28.04.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №101675890 в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Таким чином, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Таким чином, враховуючи те, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а кредитний договір № 101675890 від 28.04.2021 року є нікчемним, відсутні підстави вважати, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набув права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на суму заборгованості 42889,75 грн на підставі укладеного між позивачем та ТОВ «Мілоан» 19.08.2021 року договору відступлення прав вимоги №75-МЛ/Т.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому, колегія суддів уважає встановленим факт перерахування ТОВ «Мілоан» грошових коштів у сумі 15000 грн на картковий рахунок відповідачки. Вказану суму коштів відповідачка має повернути позивачу, який є правонаступником ТОВ «Мілоан» на підставі договору відступлення прав вимоги №75-МЛ/Т.

Позивачем же не надано належних та допустимих доказів сплати будь-яких коштів відповідачкою на користь ТОВ «Мілоан» на виконання недійсного кредитного договору.

Так, належними доказами, які підтверджуватимуть оплату можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Вищевикладена позиція стосовно необхідності дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості знаходить відображення у Постанові Верховного Суду (у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-ц. В Постанові Верховний Суд зауважив, що: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.». Отже, як вбачається із сталої судової практики Верховного суду, належними та допустимими доказами, які б могли підтвердити отримання та повернення відповідачем коштів є первинні документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які встановлюють розмір заборгованості. Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, що є предметом дослідження у цій справі, сторона відповідача зазначає, що такий сам по собі розрахунок не є безспірним доказом наявності заборгованості, оскільки такий документ складений одноособово стороною позивача, та не є первинним документом, який би підтверджував умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зміст зазначеного доказу повністю залежить від волевиявлення кредитора або його правонаступника. Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи поверталися в дійсності кошти відповідачем. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.

Позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» долучено до позовної заяви відомості про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору за підписом ТОВ «Мілоан», із яких вбачається сплата відповідачкою коштів на погашення тіла кредиту, сплата комісії за пролонгацію та процентів у загальному розмірі 10458 грн.

Водночас, відповідачка в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі стверджує, що зазначені відомості про щоденні нарахування та погашення, не є первинними документами, які підтверджують користування кредитом та сплату коштів, в даному випадку комісії, з якою умовами договору пов`язано продовження дії договору. Вказані відомості з зазначенням конкретних розмірів заборгованості, сплачених сум є документами, що створені самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, фактично є твердженням позивача, яке не може бути доказом наявності як самої заборгованості так і здійснених виплат відповідача по поверненню кредиту та сплаті комісій. За таких обставин, суд не може покласти в основу судового рішення твердження позивача про те, що відповідачка здійснювала дії, необхідні для продовження строку кредитування на пільгових умовах, зокрема, сплачувала за це комісію, а у подальшому договір продовжувався автоматично і проценти нараховувались за стандартною процентною ставкою.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених судом, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з інших підстав та стягнення з відповідачки в користь позивача грошових коштів, сплачених на виконання недійсного правочину, у розмірі 15000 грн.

Щодо судових витрат

Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Так, за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а також 7000 грн витрат за надання правничої допомоги.

Позовні вимоги судом апеляційної інстанції задоволено на 35% (15000 грн/42889,75 грн), тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню частково судовий збір, сплачений за подання позову, в розмірі 847,84 грн судового збору (2422,40*35%) та 2450 грн витрат за надання правничої допомоги (7000*35%), що разом складає 3297,84 грн.

Відповідачка понесла такі судові витрати під час розгляду справи: 3633 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 6500 грн витрат за надання правничої допомоги у суді першої інстанції та 4500 грн витрат за надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

Апеляційну скаргу відповідачки задоволено на 65% (100% - 35%), тому з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню 2361,45 грн судового збору (3633*65%), 4225 грн витрат за надання правничої допомоги у суді першої інстанції (6500*65%) та 2925 грн витрат за надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції (4500*65%), що разом складає 9511,45 грн.

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Колегія суддів апеляційного суду вважає доцільним застосувати цю норму процесуального права, зобов`язавши позивача сплатити відповідачці 6213,61 грн судових витрат (9511,45 грн – 3297,84 грн = 6213,61)

Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції

Згідно вимог пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, проте у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, воно може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Калініна Сергія Костянтиновича задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» грошові кошти, сплачені на виконання недійсного правочину, у розмірі 15000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 6213 грн 61 коп. понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.М. Барков