Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №341/2129/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 341/2129/24

Провадження № 22-ц/4808/174/26

Головуючий у 1 інстанції КУЦЕНКО М. О.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Баркова В.М.,

секретаря Панасюк О.В.,

з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, адвоката Облещук О.П., позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Раврика І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Раврик Ігор Дмитрович, до Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Облещук Ольга Петрівна, на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Куценком М.О.06 травня 2025 року в м. Галич Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його знайомий ОСОБА_4 . За життя останній склав заповіт, яким заповів ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9451 га. Позивач є єдиним спадкоємцем за цим заповітом. Хоча померлий не був родичем позивача, між ними склалися добрі стосунки.

Позивач не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк, оскільки не знав про існування заповіту.

08 лютого 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Галицької державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Позивач зазначив, що фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на спадкування, тому просив суд визнати причину пропуску строку із заявою про прийняття спадщини поважною та визначити йому додатковий строк тривалістю чотири місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволено.

Суд визнав поважною причину пропуску звернення ОСОБА_2 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 та визначив йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини строком в чотири місяці з дати набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Апелянт ОСОБА_3 , є особою, що не брала участь у даній справі, але суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та обов`язки, тому він подав апеляційну скаргу.

Вважає рішення суду необґрунтованим, незаконним та таким, що ухвалене без з`ясування обставин справи, які мають значення для вирішення спору.

Так, у листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу Данилюка Олексія Орестовича про визнання недійсним і скасування свідоцтва про право на спадщину серії НТН №318429 від 09.09.2024 року, а також про визнання права власності на земельну ділянку. Після ознайомлення з матеріалами цієї справи апелянт дізнався про існування справи №341/2129/24 за позовом ОСОБА_2 до Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, рішення у якій було ухвалене Галицьким районним судом Івано-Франківської області 06 травня 2025 року.

Апелянт зазначив, що успадкував спірну земельну ділянку ще до відкриття провадження у справі №341/2129/24. На його думку, ОСОБА_2 , зловживаючи процесуальними правами, визначив відповідачем у зазначеній справі Бурштинську міську раду, хоча належним відповідачем мав бути саме ОСОБА_3 , як особа, права якої безпосередньо зачіпаються.

Звернув увагу суду, що протягом 16 років із дня відкриття спадщини, тобто з 31 серпня 2008 року після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_2 не звертався до нотаріуса або іншої уповноваженої особи із заявою про прийняття спадщини. Лише у лютому 2024 року він подав відповідну заяву, однак отримав відмову через пропуск встановленого законом шестимісячного строку.

Наголошує на тому, що на час відкриття спадщини ОСОБА_2 не проживав разом зі спадкодавцем, а отже, для прийняття спадщини був зобов`язаний подати заяву нотаріусу. При цьому неподання такої заяви незалежно від причин, не може вважатися поважною підставою для визначення додаткового строку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 року у справі №330/761/21.

Апелянт вважає, що ОСОБА_2 було відомо про існування заповіту, складеного ОСОБА_4 на його користь. На це, зокрема, вказує подана ним до суду копія заповіту та зазначення про наявність у нього оригіналу цього документа. Водночас позивач не пояснив, за яких саме обставин йому стало відомо про цей заповіт.

ОСОБА_2 протягом тривалого часу фактично розпоряджався спірною земельною ділянкою, зокрема здавав її в оренду, не маючи на це належних правових підстав. Ці обставини не були повідомлені суду першої інстанції та, відповідно, не досліджувалися.

Натомість його батько ОСОБА_5 , як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_4 , вчинив усі необхідні дії для прийняття спадщини відповідно до вимог статті 1223 ЦК України. У подальшому, 09 вересня 2024 року, спірна земельна ділянка була оформлена у спадщину йому ( ОСОБА_3 ).

З огляду на викладене, апелянт зазначає, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку лише у жовтні 2024 року, тобто вже після успадкування спірної земельної ділянки ним ( ОСОБА_3 ).

Враховуючи наведене апелянт просить скасувати рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позиція інших учасників справи

Бурштинською міською радою подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , у якому зазначено, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому твердженні про наявність у нього права власності на земельну ділянку площею 0,9451 га. Водночас фактично його спадкодавець ОСОБА_5 ніколи не був власником цієї земельної ділянки.

Спірна земельна ділянка площею 0,9451 га, відповідно до заповіту ОСОБА_4 не входила до складу спадщини ОСОБА_5 . Натомість ОСОБА_4 за життя розпорядився належною йому земельною ділянкою шляхом складання заповіту на користь ОСОБА_2 . Відтак свідоцтво про право на спадщину не могло бути видане ОСОБА_3 після смерті його батька. З огляду на це, відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України, таке свідоцтво підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, якщо встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.

ОСОБА_4 склав два окремі заповіти щодо різного нерухомого майна, які стосуються домоволодіння та земельної ділянки 0,1071 га, що успадковується ОСОБА_5 , та земельної ділянки 0,9451 га, що успадковується ОСОБА_2 . Таким чином, воля спадкодавця була чітко виражена у заповіті, в якому зазначено, кому із спадкоємців яке майно належатиме після успадкування. Свідоцтва про право на спадщину, які видані ОСОБА_5 за життя, стосувалися: домоволодіння, прибудинкової земельної ділянки площею 0,1071 га. ОСОБА_5 не мав жодних правових підстав для набуття права власності чи іншого речового права на земельну ділянку площею 0,9451 га.

Оскільки ОСОБА_5 не набув права власності на земельну ділянку площею 0,9451 га ані за заповітом, ані за законом, зазначена земельна ділянка не могла входити до складу спадщини після його смерті. Крім того, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не можуть вважатися добросовісними набувачами, оскільки вони не могли не знати про існування заповіту, яким земельну ділянку площею 0,9451 га передано у спадщину ОСОБА_2 . Водночас їм також мало бути відомо, що складені на їхню користь заповіти стосуються іншого майна спадкодавця.

ОСОБА_3 не надав належних і допустимих доказів того, що його батько належав до будь-якої черги спадкоємців за законом, що могло б надавати йому право на спадкування спірного майна всупереч волі спадкодавця ОСОБА_4 .

Факт видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на користь ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 0,9451 га сам по собі не свідчить про правомірність набуття ним спадкових прав та є наслідком помилкової нотаріальної дії. Нотаріус при оформленні спадщини зобов`язаний витребувати та перевірити наявність усіх заповітів спадкодавця щодо його майна, що дало б можливість встановити, що різні об`єкти спадщини можуть бути передані у спадщину різним спадкоємцям.

Позов ОСОБА_2 , поданий до Галицького районного суду Івано-Франківської області, стосувався саме тієї земельної ділянки, яка відповідно до волевиявлення спадкодавця підлягала передачі ОСОБА_2 . Зокрема, розпорядження, оформлене заповітом на підставі державного акта серії ІФ №020543, стосувалося конкретної земельної ділянки площею 0,9451 га, яка не могла бути успадкована іншими особами.

У зв`язку з цим належним відповідачем у справі обґрунтовано визначено Бурштинську міську раду відповідно до частини першої статті 1277 Цивільного кодексу України.

Водночас апелянт не набув права власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, а видане на його ім`я свідоцтво про право на спадщину не підтверджує наявності в нього законних спадкових прав на це майно.

Враховуючи наведене, відповідач просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області - без змін.

Позивач ОСОБА_2 правом на подання відзиву не скористався, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

ОСОБА_3 подав відповідь на відзив, звернув увагу суду на те, що в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на спадщину серії НТН №318429 від 09.09.2024 року, виданого на його ім`я як правонаступника ОСОБА_5 , щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,9451 га. Зазначене свідоцтво, на його думку, є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності у нього. У зв`язку з цим твердження Бурштинської міської ради про відсутність у нього права власності на спірну земельну ділянку він вважає безпідставними.

Крім того, апелянт зазначає, що Бурштинська міська рада не врахувала положення частини третьої статті 1296 ЦК України, відповідно до якої відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. З огляду на те, що його батько - ОСОБА_5 - був спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 та у встановлений шестимісячний строк подав заяву про прийняття спадщини, видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину його правонаступнику є законною.

Апелянт також наголошує, що спадкоємець, який належним чином прийняв спадщину, вважається її власником з моменту відкриття спадщини, а свідоцтво про право на спадщину є документом, що підтверджує відповідне право. Водночас відсутність державної реєстрації права власності не позбавляє особу прав володіння та користування належним їй майном. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі №463/6829/21-ц.

У зв`язку з цим ОСОБА_3 вважає, що його батько набув право власності на спірну земельну ділянку з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а він, як спадкоємець, успадкував це право після смерті батька.

Окрім того, апелянт повторно зазначає, що ОСОБА_5 , будучи спадкоємцем за законом, вчинив усі необхідні дії для прийняття спадщини, зокрема своєчасно подав заяву про її прийняття, що відповідає вимогам статті 1223 ЦК України, згідно з якою у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за заповітом до спадкування залучаються спадкоємці за законом.

Апелянт вважає, що як власник спірної земельної ділянки він є єдиним належним відповідачем у цій справі, а ухвалення судом першої інстанції рішення без залучення належного відповідача є підставою для його скасування.

З урахуванням викладеного, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Представник особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_3 , адвокат Облещук О.П. у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала з підстав, наведених у апеляційній скарзі, просила цю скаргу задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Раврик І.Д. апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача Бурштинської міської ради у судове засідання не з`явився, однак у поданому відзиві просив розглядати справу без його участі.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника особи, що подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обгрунтованою, виходячи з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ІФ №020543, земельна ділянка площею 0,9451 га належала ОСОБА_4 (а.с.8).

ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 , виданим Виконкомом Бурштинської міської ради Галицького району Івано-Франківської області 01.09.2008 року (а.с 9); склав 2 заповіти один (складений і посвідчений 22.03.2007 року) виконавчим комітетом Бурштинської міської ради Галицького р-ну Івано-Франківської області на користь ОСОБА_2 , номер за реєстром 109 за яким належну йому земельну ділянку площею 0,9451 га, кадастровий номер 2621210300:02:001:0024 заповів ОСОБА_2 (а.с.7) та другий (складений і посвідчений 22.03.2007 року) виконавчим комітетом Бурштинської міської ради Галицького р-ну Івано-Франківської області на користь ОСОБА_5 , номер за реєстром 110 за яким земельну ділянку площею 0,1071 га, земельну частку /пай/ розміром 38, 8 га, а також грошові вклади зі процентами та грошовими компенсаціями заповів ОСОБА_5 (а.с.49).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.148). 28.09.2016 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_3 .

16.07.2024 року ОСОБА_3 подав приватному нотаріусу Івано-Франківського нотаріального округу Івано-Франківської області Данилюку О.О. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну земельну ділянку, яка належала ОСОБА_4 , спадкоємцем якого був ОСОБА_5

09.09.2024 року приватний нотаріус Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Данилюк О.О. склав свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо спірної земельної ділянки відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 є ОСОБА_3 . Спадщина на яку видано це свідоцтво складається із земельної ділянки, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,9451 га, кадастровий номер 2621210300:02:001:0024, яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ІФ №020543 від 17.02.2005 року, спадкоємцем якого був ОСОБА_5 , який спадщину фактично прийняв, але належним чином не оформив спадкових прав (а.с.185, 194).

Постановою нотаріуса ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки останній пропустив шестимісячний строк наданий для прийняття спадщини (а.с.10).

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ч. 1. ст. 17 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Верховний Суд від 20 листопада 2019 року в справі № 0917/443/2012 дійшов висновку, що право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 714/877/15 міститься правовий висновок за яким, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Системний аналіз положень ст.ст. 1216, 1217, 1220, 1268, 1258, 1259, 1270, 1296 ЦК України свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою29 ЦК України.

Позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19), від 20 грудня 2021 року у справі № 502/1603/18 (провадження № 61-10329св21), від 24 травня 2023 року у справі № 291/559/21 (провадження № 61-4425св23) та інших.

Наведене свідчить, що територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування може бути відповідачем у даній справі лише при відсутності інших спадкоємців за законом або за заповітом, які прийняли спадщину.

Доводи Бурштинської міської ради про те, що апелянт, який є правонаступником ОСОБА_5 не може бути власником спірної земельної ділянки спростовуються наявністю у нього свідоцтва про право на спадщину серії №НТН №318429 від 09.09.2024 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 , посилаючись на те, що встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України строк для звернення із заявою про прийняття спадщини він пропустив із поважної причини, відповідачем у цій справі зазначив Бурштинську міську раду.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно з частинами першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

Апеляційний суд встановив, що належним відповідачем у цій справі є ОСОБА_3 , який вчинив у встановленому законом порядку дії щодо прийняття спадщини, подав заяву про прийняття спадщини і не відмовився від спадщини у передбачений законом строк, а не Бурштинська міська рада, до якої може переходити спадкове майно у тому разі, коли спадщина не прийнята та може бути визнана відумерлою. Відповідачем у справі має бути спадкоємець, який прийняв спадщину.

Суд першої інстанції, неповно встановивши обставини справи (не витребував копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 ), розглянув справу за участю неналежного відповідача Бурштинської міської ради, хоча спір безпосередньо стосується прав та обов`язків ОСОБА_3 .

Таким чином, саме ОСОБА_3 є належним відповідачем у справі, оскільки рішення суду безпосередньо впливає на його право власності, а ухвалення судом першої інстанції рішення, яке безпосередньо впливає на його права та інтереси, є безумовною та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ЦПК України суд зобов`язаний залучити до участі у справі осіб, права яких можуть бути порушені судовим рішенням. Проте суд цього не зробив, що є істотним процесуальним порушенням.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції позбавлений права залучати співвідповідачів у справі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом допущені порушення норм процесуального права, рішення суду необхідно скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Керуючись ст.ст. 374,376,381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Облещук Ольга Петрівна.

Скасувати рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.М. Барков

Повний текст постанови складено 01 квітня 2026 року