Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №185/443/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1152/26 Справа № 185/443/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2025 року у складі судді Бондаренка

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.

У зв`язку з шкідливими і тяжкими умовами праці він отримав хронічні професійні захворювання, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 23 серпня 2007 року та актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 25 липня 2013 року.

25 вересня 2007 року первинно-повторно встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 50 %. 14 липня 2015 року повторно встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60 %. 02 серпня 2018 року повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60 %.

Вважає, що роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», що стало причиною отримання ним професійних захворювань, тому вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 25 липня 2013 року в розмірі 70000,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведені підстави та обставини для подальшого існування спору з приводу відшкодування моральної шкоди внаслідок отримання ним професійних захворювань на виробництві під час перебування у трудових відносинах у ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля», з врахуванням обставин встановлених рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року, який визначаючи розмір моральної шкоди виходив із загальної втрати професійної працездатності у розмірі 60 % за період з 22 червня 2005 року по 01 серпня 2018 року.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності, тобто 22 червня 2005 року, а тому наявні правові підстави для задоволення позову та скасування рішення суду. Крім того, вказує, що з позовом про відшкодування шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання за діагнозом дефартроз, який встановлено 22 червня 2005 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а з даним позовом звертається до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування шкоди спричиненої внаслідок професійних захворювання за діагнозом нейросенсорна приглухуватість, яка встановлена з 06 листопада 2013 року, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року у справі №186/285/25, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2025 року залишено без змін, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 25000,00 грн, без відрахування податків та інших обов`язкових платежів, вирішено питання щодо судових витрат.

Вказаними судовими рішення встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємствах вугільної промисловості, правонаступником яких на теперішній час є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» починаючи з 22 червня 1984 року.

20 травня 2024 року ОСОБА_1 був звільнений за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію.

Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 19 травня 2005 року, ОСОБА_1 захворів на професійні захворювання: двосторонній плече-лопатковий періартроз ПФ 2 ст., дефартроз ліктьових ПФ 1 ст. і колінних суглобів ПФ 1-2 ст.

Даним актом встановлені обставини виникнення хронічних професійних захворювань: важка фізична праця; роботи в умовах несприятливого мікроклімату, підземних умовах.

Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії ДНА-02 №06435, ОСОБА_1 первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності з 22 червня 2005 року.

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії ДНА-02 №021678 від 25 вересня 2007 року, ОСОБА_1 первинно-повторно встановлено третю групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності сукупно: 20% - ХОЗЛ (пиловий бронхіт, емфізема легень) - первинно; 30% - дефартрози - повторно, з 14 вересня 2007 року.

Згідно виписки з акту огляду МСЕК серії МСЕК-ДНА-01 №647747 від 14 жовтня 2008 року, ОСОБА_1 повторно встановлено третя групу інвалідності з 01 жовтня 2008 року по 01 жовтня 2010 року.

Випискою з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії ДНА-02 №027180 від 14 жовтня 2008 року підтверджується, що ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності сукупно: 30% - дефартрози повторно; 20% - ХОЗЛ (бронхіт, емфізема легень) повторно, з 19 серпня 2013 року по 01 вересня 2015 року.

Згідно виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії АБ №0007995 від 06 листопада 2013 року, ОСОБА_1 повторно-первинно встановлено третю групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності сукупно: 30% - ХОЗЛ повторно; 25% - дефартрози повторно; 5% - туговухість первинно.

Довідкою про результати визначення втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №014153 від 14 липня 2015 року підтверджується, що ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності сукупно: 30% - ХОЗЛ; 25% - дефартрози; 5% - туговухість, з 01 вересня 2015 року по 01 вересня 2018 року.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у надання медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №053228, ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності сукупно: 30% - ХОЗЛ; 25% - дефартрози; 5% - туговухість, з 01 серпня 2018 року безстроково.

Таким чином, при ухваленні рішення від 25 березня 2025 року, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2025 року, судом враховані докази надані позивачем щодо встановлення втрати працездатності внаслідок професійного захворювання з 22 червня 2005 року по 01 серпня 2018 року у загальному розмірі 60 %.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України. Зокрема, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Інститут преюдиції, закріплений у статті 82 ЦПК України, в першу чергу покликаний забезпечити реалізацію однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - пропорційність, складовою якої є процесуальна економія часу, завданням якої є ефективність судової процедури, що забезпечує, у свою чергу, ефективне здійснення правосуддя. Саме тому у разі, коли суд у іншій справі встановив певні обставини, які виклав у своєму судовому рішенні, що набрало законної сили, не вимагається повторне доказування цих обставин при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, якщо суд у іншій справі дійде висновку, що порядок встановлення відповідних преюдиційних обставин був невірний, мав певні недоліки - це не є підставою для їх ігнорування судом у іншій справі відповідно до умов статті 82 ЦПК України, якщо цей суд не має обґрунтованих підстав вважати, що безпосередньо самі встановлені обставини відповідають дійсності, встановлені у достатньому обсязі для розгляду іншої справи, який дозволяє прийняти судове рішення у цій іншій справі, яке буде законним та обґрунтованим.

Саме у зазначеному контексті Верховний Суд виклав свій правовий висновок у справі № 572/1507/16-ц щодо оцінки преюдиційних обставин відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (редакція ЦПК України, яка підлягала застосуванню у справі № 572/1507/16-ц відповідно до її встановлених обставин - відповідає змісту частини четвертої статті 82 ЦПК України у редакції, яка підлягає застосуванню у справі, що розглядається), вказуючи, що завданням інституту преюдиції є також сприяння єдності судової практики, що преюдиційні обставини є обов?язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно.

Також варто відрізняти встановлення обставин справи, її фактів, що може мати преюдиційне значення для інших справ, та правову оцінку судом цих обставин та фактів, яка призводить до відповідних висновків суду, що отримують своє відображення як у мотивувальній частині, так і у резолютивній частині судового рішення. Зокрема, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року у справі № 186/285/25, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2025 року, вирішено питання щодо відшкодування моральної шкоди завданої ушкодження здоров`я на виробництві саме за період з 22 червня 2005 року по 01 серпня 2018 року у загальному розмірі втрати професійної працездатності 60%.

Доводи апеляційної скарги про те, що право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності, тобто 22 червня 2005 року, а тому наявні підстави для задоволення позову та скасування рішення суду, є безпідставними, оскільки вказані доводи були предметом розгляду у справі №186/285/25, яке має преюдиційне значення в рамках даної справи.

Аргументи апеляційної скарги про те, що з позовом про відшкодування шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання за діагнозом дефартроз, який встановлено 22 червня 2005 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а з даним позовом звертається до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування шкоди спричиненої внаслідок професійних захворювання за діагнозом нейросенсорна приглухуватість, яка встановлена з 06 листопада 2013 року, на що суд першої інстанції уваги не звернув, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року у справі № 186/285/25, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2025 року, питання відшкодування моральної шкоди завданої ушкодження здоров`я на виробництві саме за період з 22 червня 2005 року по 01 серпня 2018 року з урахування загальної втрати професійної працездатності у розмірі 60%. вирішено.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 24 березня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 02 квітня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна