Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №186/703/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2277/26 Справа № 186/703/25 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко С. М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Шахтарської міської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Мар`їнської міської військової адміністрації Донецької області про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Шахтарської міської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Мар`їнської міської військової адміністрації Донецької області про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що 19 вересня 2020 року, між ним та ОСОБА_3 , було укладено шлюб, зареєстрований у виконавчому комітету Курахівської міської ради Марийського району Донецької області, про що зроблений актовий запис №55.

Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 2012 року його рідний старший брат ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (відповідач) проживали однією сім`єю без укладання шлюбу.

Від фактичних шлюбних відносин у них народилися двійнята: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24 лютого 2022 року з початку повномасштабної агресії росії проти України у березні 2022 року його брат пішов по контракту в лави ЗСУ. З серпня 2022 року його звільнили з лав ЗСУ через погіршення стану здоров`я. Через постійне зловживання спиртними напоями разом з цивільною дружиною ОСОБА_5 мав хворобу. З цієї причини вони не займалися виховуванням дітей. Постійно поліція виїжджала на їхню адресу де були сварки між ними та фізичне насильство. Відповідач постійно зникав з дому а діти залишалися в дома самі. До сім`ї навідувалися соціальні служби від сільської ради та вчителя з директором школи та проводили виховну роботу, оскільки вони не займалися вихованням дітей та не приймали участі в покупці необхідних шкільного приладдя: одяг, взуття, підручники та інше. Не відвідували гуртки, не займалися все стороннім розвитком дітей. Побутові умови були незадовільні, в домі для дітей не було створено умов: письмового столу, іграшок, освітлення, меблів та інше.

Його племінники знаходилися більшість часу у нього вдома, він, його дружина, та мати проживали разом в Єлизаветівці. За його адресою проживання, виховували дітей як рідних. У січні 2024 року він придбав чотирьох кімнатну квартиру по АДРЕСА_1 . З лютого 2024 року він вивіз дітей та дружину в м. Шахтарське із-за наближення фронту. А з вересня 2024 року він перевіз брата, його цивільну дружину та їх матір також у м. Шахтарське, та вони всі разом проживали у квартирі.

Брат позивача, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 40 років помер у лікарні м. Павлоград, Павлоградського району, Дніпропетровської області від хвороби.

Після поховання брата мати дітей (відповідач) проживає окремо від них, вона тимчасово влаштувалася на роботу але із-за постійного стану сп`яніння її звільнили. Діти на даний час проживають разом з ним та мають всі умови для виховання та духовного розвитку, вони оточені любов`ю та ласкою, вони мають дуже теплі стосунки, діти в них бачать рідних батьків. Він має намір та бажання стати опікуном своїх племінників.

Перешкод у спілкуванні дітьми з матір`ю не здійснює, натомість, мати не виконує в повній мірі своїх обов`язків по вихованню дитини, не дбає про всебічний духовний і моральний розвиток дітей, не слідкує за зовнішнім виглядом (чистотою одягу, тіла, охайністю). Були непоодинокі випадки коли серед ночі залишала дитину одну вдома та навіть на вулиці. У відповідача відсутнє бажання та можливість виховувати, забезпечувати та розвивати дітей.

На підставі усіх наявних обставин у сукупності, вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав максимально сприятиме інтересами дітей, забезпечуватиме їх гармонійне виховання, фізичний, духовний і моральний розвиток, становлення як особистості, що призведе до відчуття себе повноцінним членом суспільства, та дозволить розвивати здібності дітей.

Рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання у них народились діти – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане Петропавлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №479.

На час розгляду справи, малолітні ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають з рідним дядьком – позивачем ОСОБА_1 .

Родинні відносини між померлим ОСОБА_5 та ОСОБА_1 підтверджуються копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , яке видане 20.03.1984 року Новомихайлівською сільською радою Мар`їнського району Донецької області, та серії НОМЕР_3 , яке видане відділом РАЦС міста Вугледара Донецької області.

Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , яке видане 19.09.2020 року виконавчим комітетом Курахівської міської ради Мар`їнського району Донецької області, ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_10 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_11 змінила прізвище на ОСОБА_12 .

Від шлюбу у них народилась дитина – син ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , яке видане 23.03.2022 року Селидівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Харків).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №362939544 від 23.01.2024 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить чотирикімнатна квартира АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу №145, виданого 23.01.2024 року приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дидюком В.В.

Актом №125 про проживання, який виданий 22.01.2025 року головою ОСББ «Три Д» ОСОБА_14 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 , з 03.02.2024 року.

Довідкою №9, яка видана 04.02.2025 року т.в.о. директора ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» Сокуном О. підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 11.11.1985 року по 01.06.2022 року працював на ДП «Шахта ім. М.С. Сургая».

Відповідно до характеристики на ОСОБА_1 , яка видана т.в.о. директора ДП «Шахта ім М.С. Сургая» Сокуном О., ОСОБА_1 , працював машиністом гірничих виїмкових машин ДП «Шахта ім М.С. Сургая» з 14.04.2015 року. Відрізняється високим рівнем професіоналізму, відповідальним ставленням до роботи та здатністю ефективно працювати в колективі. Він має високі моральні якості, є прикладом для інших працівників. Дисциплінарних покарань не має.

Характеристикою на ОСОБА_1 , яка видана 22.01.2025 року головою ОСББ «Три Д» ОСОБА_14 підтверджується, що за час проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з сусідами підтримує доброзичливі відносини, в конфліктах помічений не був.

Згідно характеристики на учня 5 класу Єлизаветівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Мар`янської МВЦА Покровського району Донецької області ОСОБА_8 , 2013 року народження, дядько ОСОБА_1 і бабуся ОСОБА_16 разом піклуються про хлопця, тримають постійний зв`язок з класним керівником, але значну роль у вихованні дитини все ж таки виконує ОСОБА_1 , який бере на себе обов`язки щодо догляду, забезпечення безпеки та створення належних умов для розвитку дитини. Мати дитини ОСОБА_2 не виконує свої обов`язки щодо виховання сина та не забезпечує належних умов безпеки, що є критичним у воєнний час.

Згідно характеристики на учня 5 класу Єлизаветівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Мар`янської МВЦА Покровського району Донецької області ОСОБА_9 , 2013 року народження, дядько ОСОБА_1 і бабуся ОСОБА_16 разом піклуються про хлопця, тримають постійний зв`язок з класним керівником, але значну роль у вихованні дитини все ж таки виконує ОСОБА_1 , який бере на себе обов`язки щодо догляду, забезпечення безпеки та створення належних умов для розвитку дитини. Мати дитини ОСОБА_2 не виконує свої обов`язки щодо виховання сина та не забезпечує належних умов безпеки, що є критичним у воєнний час.

Актом обстеження умов проживання від 10.04.2025 року підтверджується, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Склад сім`ї: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Умови проживання: газо, водо, електропостачання підключено, необхідні меблі та побутова техніка в наявності, продукти харчування в наявності. Для виховання та розвитку дітей створено такі умови: є окрема кімната, спальне місце, постільна білизна, одяг за сезоном, стіл для навчання, безліч іграшок. Мати дітей ОСОБА_2 проживає окремо від своїх дітей ОСОБА_7 і ОСОБА_6 з грудня 2024 року у місті Шахтарське. 30 березня 2024 року ОСОБА_7 і ОСОБА_6 проживали разом з ОСОБА_15 . Мати дітей приїхала у м. Шахтарське у листопаді 2024 року. Зв`язок з дітьми підтримує, матеріальну допомогу на дітей не надає. Створено належні умови для проживання дітей.

Згідно висновку виконавчого комітету Шахтарської міської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача №2242/0/2-25 від 01.07.2025 року, враховуючи інтереси малолітніх дітей орган опіки та піклування виконавчого комітету Шахтарської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , щодо малолітніх ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Мар`їнської військової адміністрації Покровського району Донецької області №01.1-22/1452 від 12.09.2025 року, орган опіки та піклування Мар`їнської міської військової адміністрації немає можливості надати висновок про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що с. Єлизаветівка Мар`їнського міської територіальної громади Покровського району Донецької області є окупованою територією, де орган опіки та піклування Мар`їнської міської військової адміністрації не може здійснювати свої повноваження.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задоволенню не підлягають, оскільки відповідачка виконує свої батьківські обов`язки з урахуванням життєвих обставин в яких вона опинилась, а також в діях матері не вбачається свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року, у принципі 6 визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків; у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Статтю 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Частинами 2, 4 ст. 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати та батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Згідно п. 16 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

При розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав, є обов`язковою участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Зі змісту висновку виконавчого комітету Шахтарської міської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача №2242/0/2-25 від 01.07.2025 року, не містить однозначних обставин та обґрунтувань, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Причини такої поведінки відповідачки не з`ясовано, про необхідність змінити ставлення до виховання не попереджено.

Не містить зазначений висновок також обґрунтування в чому полягає повне та всебічне забезпечення прав та законних інтересів дитини, як наслідок позбавлення батьківських прав матері.

У доводах апеляційної скарги позивач зазначає про те, що відповідач життям дітей не цікавиться, участі у її житті не приймає, матеріальної допомоги не надає, не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток та їх навчанням, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять достатні докази того, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків..

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, тоді як позивачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно малолітніх дітей.

Врахувавши інтереси дітей, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, встановивши відсутність підтвердження винної поведінки відповідачки, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для позбавлення батьківських прав відповідачки щодо своїх дітей.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови задоволенні позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 24 березня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 02 квітня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

В.С. Городнича