Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №184/1845/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/140/26 Справа № 184/1845/24 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року у складі судді Томаш В.І.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що у березні 2024 року домовився з ОСОБА_1 про купівлю - продаж квартири АДРЕСА_1 . 12 березня 2024 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір завдатку, за яким він сплатив ОСОБА_1 завдаток в розмірі 2000 доларів США за об`єкт нерухомого майна, який сторони зобов`язалися укласти протягом 100 календарних днів.

Оскільки, 03 червня 2024 року ОСОБА_1 повернув йому частину суми завдатку в розмірі 8500,00 грн., та в добровільному порядку не вживає будь-яких заходів щодо повернення залишку суми завдатку, вимушений звернутися до суду та просити стягнути на свою користь 145030,00 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат.

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що 03 червня 2024 року він перерахував на картковий рахунок ОСОБА_2 8500,00 грн., що є половиною витрат на укладання договору купівлі-продажу та сплати обов`язкових платежів.

Зазначає, що 05 червня 2024 року було узгоджено дату укладання договору купівлі-продажу за участю нотаріуса, проте, з`явившись до нотаріуса, коли настав час провести відповідний розрахунок, ОСОБА_2 забрав свої документи та пішов в невідомому напрямку, через що укладання договору було скасовано.

Враховуючи, що ОСОБА_2 відмовився від укладання угоди, то і підстава отримання платежу в розмірі 8500,00 грн. відпала. Зазначає, що крім матеріальної, йому була завдана й моральна шкода, оскільки неотримання очікуваного результату негативно вплинуло на стан його здоров`я, у зв`язку з чим просив суд стягнути на свою користь 8500,00 грн. безпідставно отриманих коштів, та в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості в розмірі 68265,00 грн., що складається з залишку суми неповерненого завдатку відповідно до умов договору завдатку від 12 березня 2024 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для задоволення первісного позову, оскільки позивачем доведено неналежне виконання відповідачем зобов`язань, визначених пунктом 3.7 та 3.8 договору завдатку від 12 березня 2024 року. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені вимоги зустрічного позову, є безпідставними та недоведеними належними та допустимими доказами у справі.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував належним чином обставини, що мають значення для справи. Вказує, що договір завдатку не підтверджує факту отримання ним коштів, оскільки жодних розписок в підтвердження отримання цих коштів власноручно або друкованими засобами не складав та не підписував. Звертає увагу, що жодних коштів від ОСОБА_2 не отримував, а тому вимушений був звернутися до поліції з повідомленням про кримінальне правопорушення за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1,2 ст.190 КК України. В порушення положень ст. 193 ЦПК України, судом не здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони у справі домовилися про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , який отримав 12 березня 2013 року від ОСОБА_2 в якості завдатку грошові кошти у розмірі 2000 доларів США, який зобов язалися укласти протягом 100 календарних днів, однак договору купівлі-продажу не було укладено, у зв`язку із чим, 03 червня 2024 року ОСОБА_1 повернув ОСОБА_2 частину суми завдатку в розмірі 8500,00грн. Залишок неповерненого ОСОБА_1 завдатку, з урахуванням офіційного курсу української гривні по відношенню до долару США станом на 12 березня 2024 року, який становить 38,3825 грн. за 1 долар, складає 68265,00 грн.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 570 ЦК України передбачено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Згідно з положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно ставляться.

Положення ст. 571 ЦК України визначають, що якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною 3 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , між сторонами у справі укладено не було, дійшов обґрунтованого висновку, що передані ОСОБА_2 . ОСОБА_1 кошти у розмірі 2000,00 дол. США є авансом, а тому підлягають поверненню.

Вказані висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі № 461/5297/16-ц та від 19 лютого 2025 року у справі № 523/10249/20, в яких зроблено висновок, що якщо основний договір купівлі-продажу не був укладений, отримана сума у будь-якому випадку вважається авансом і підлягає поверненню, незалежно від того, з чиєї вини угода не відбулася.

Зазначені постанови Верховного Суду містять висновок про правильне застосування норм права, зокрема ст. 570 ЦПК України, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Так, Верховний Суд, досліджуючи різницю між завдатком та авансом вказав на те, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання. Отже можна дійти висновку про те, що ч. 2 ст. 570 ЦК України зобов`язує сторони договору, у випадку досягнення ними домовленості про сплату завдатку, як способу забезпечення виконання зобов`язання, вказувати в такому договорі статус такого забезпечення саме як завдаток, оскільки в іншому випадку сплачена боржником сума буде вважатися авансом

Крім того, слід звернути увагу, що належним доказом укладення договору, що містить умови про передачу коштів, є його письмова форма та підписи сторін. Особа, яка підписала договір і стверджує про його безгрошовість (тобто фактичне неотримання коштів), повинна самостійно надати суду беззаперечні докази цього факту. В іншому разі суд виходить із презумпції дійсності умов, зафіксованих у документі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення первісного позову, який підтверджений належними та допустимими доказами у справі та не спростований позивачем за зустрічним позовом.

Доводи апеляційної скарги про те, що факти викладені в позові не відповідають дійсності, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аргументи апеляційної скарги про те, що договір завдатку не підтверджує факт отримання грошових коштів, оскільки жодних розписок в підтвердження отримання коштів відповідач ні власноручно, а ні друкованим способом не складав та не підписував, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спростовуються умовами договору, зокрема п. 2.1 договору, за змістом якого, грошові кошти передаються особисто на руки одночасно з підписанням договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що жодних коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_2 не отримував, у зв`язку із чим звернувся до відділення поліції з повідомленням про кримінальне правопорушення за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1,2 ст.190 КК України є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять вироку про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч.1,2 ст. 190 КК України.

Посилання в апеляційній скарги на порушення судом першої інстанції положень ст. 193 ЦПК України щодо нездійснення переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки положеннями ЦПК України не передбачено розгляд малозначних справ в порядку загального позовного провадження.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 24 березня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 02 квітня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна