Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №183/12959/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/343/26 Справа № 183/12959/24 Суддя у 1-й інстанції - Фролова В. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргоюОСОБА_1

на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2025 року у складі судді Фролова В.О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМСІТІ» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 04 жовтня 2023 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «КОМСІТІ», працюючи на посаді слюсара аварійно-відновлювальних робіт.

Зазначає, що 16 липня 2024 року його було звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, за угодою сторін, проте остаточного розрахунку по заробітній платі у день звільнення за період з 01 липня 2024 року по 16 липня 2024 року, відповідачем не було проведено.

З урахуванням викладеного, вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та просити суд стягнути на свою користь заборгованість із заробітної плати за період з 01 липня 2024 року по 16 липня 2024 року у розмірі 5837,28 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 58859,24 грн. та моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено порушень при здійсненні розрахунку сум при звільненні позивачем, у зв`язку з чим відсутність підстав для стягнення в порядку положення статті 117 КЗпП України нарахованої, але не виплаченої заробітної плати й позивачем пропущено строк, передбачений положеннями статті 233 КЗпП України для звернення до суду за вирішенням даного спору.

Не погодившись з такими рішеннями суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясувавши всіх обставин у справі, безпідставно відмовив у позові. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в період з 01 липня 2024 року по 16 липня 2024 року він у відпустці не перебував, та заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати не підписував, а тому товариство безпідставно не нарахувало та не виплатило заробітну плату за вказаний період, що свідчить про порушення його прав.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «КОМСІТІ» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до наказу (розпорядження) керівника ТОВ «КОМСІТІ» № 303 к від 03 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу на дільницю водовідведення на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт ІV розряду з 04 жовтня 2023 року, з вказаним наказом ознайомлений під підпис 04 жовтня 2023 року.

Наказом керівника підприємства ТОВ «КОМСІТІ» № 101 від 29 грудня 2023 року «Про покладення тимчасового виконання обов`язків», на ОСОБА_1 , слюсаря з аварійно-відновлювальних робіт, тимчасово, за його згодою, покладено обов`язки машиніста насосних установок в порядку суміщення посад без звільнення від основної роботи з 01 січня 2024 року з доплатою 30% від окладу за вакантною посадою машиніст насосних установок згідно штатного розпису.

Наказом керівника ТОВ «КОМСІТІ» за № 275 к від 26 червня 2024 року про надання відпустки ОСОБА_1 на 14 календарних днів на період з 01 липня 2024 по 14 липня 2024 року без збереження заробітної плати, надано відпустку.

Наказом ТОВ «КОМСІТІ» за № 324/1 к від 15 липня 2024 року про надання ОСОБА_1 відпуски без збереження заробітної плати строком на 1 календарний день, 16 липня 2024 року, надано відпустку.

Наказом (розпорядженням) керівника підприємства ТОВ «КОМСІТІ» за № 328 к від 16 липня 2024 року ОСОБА_1 «Про припинення трудового договору», на підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення від 16 липня 2024 року, останнього звільнено з 16 липня 2024 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України із виплатою компенсації за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки до 31 грудня 2023 року та 13 календарних днів невикористаної щорічної відпустки з 01 січня 2024 року, з вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений під підпис із зазначенням про отримання копії наказу про звільнення 16 липня 2024 року.

При звільненні ОСОБА_1 отримано компенсацію за невикористану відпустку за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки до 31 грудня 2023 року в сумі 5669,04 грн. та 13 календарних днів невикористаної щорічної відпустки з 01 січня 2024 року в сумі 2302,14 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено порушень при здійсненні розрахунку сум при звільненні позивачем, у зв`язку з чим відсутність підстав для стягнення в порядку положення статті 117 КЗпП України нарахованої, але не виплаченої заробітної плати й позивачем пропущено строк, передбачений положеннями статті 233 КзПП України для звернення до суду за вирішенням даного спору.

Але з таким висновком суду погодитись неможливо, з наступних підстав.

На підставі частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України» вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес в отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.

У справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави - учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладному руху в судовому процесі.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом (розпорядженням) керівника підприємства ТОВ «КОМСІТІ» за № 328 к від 16 липня 2024 року ОСОБА_1 було звільнено з 16 липня 2024 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, з вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений під підпис із зазначенням про отримання копії наказу про звільнення 16 липня 2024 року із занесенням відповідного запису у трудову книжку.

Однак з даним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 18 грудня 2024 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Таким чином, встановивши, що строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, пропущений, позивачем не наведені підстави для його поновлення, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском зазначеного строку, однак помилково визнав відсутність порушень при здійсненні розрахунку сум при звільненні ОСОБА_1 ..

Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильним, проте суд першої інстанції помилково зазначив про відсутність порушень при здійсненні розрахунку сум при звільненні ОСОБА_1 , в той час, як позов не підлягає задоволенню з підстав саме пропуску строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2025 року - змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 24 березня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 02 квітня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна