Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №202/8404/25 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/8404/25

Провадження № 2/202/2433/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

02 квітня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Мачуського О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Карасьової Г.І.,

представника відповідача – адвоката Бляхарської Ю.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного в судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2025 року представник ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200474587 від 10.03.2016 року в розмірі 41221,11 гривня.

В обґрунтування позову зазначено, що 10.03.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 200474587, за умовами якого відповідачу надано грошові кошти (кредит) у розмірі 12047,76 гривень, а остання зобов`язалась повернути дані кредитні кошти, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у термін встановлений договором.

20.07.2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс», було укладено Договір відступлення прав вимоги №7_БМ, за умовами якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі й до відповідача за договором № 200474587 від 10.03.2016 року в розмірі 31500,58 гривень, з яких: 10769,76 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 20730,82 гривень - заборгованість за відсотками. У зв`язку з невиконання відповідачем своїх зобов`язань, згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, на суму заборгованості 31500,58 гривень позивачем за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 6888,06 гривень, та 3% річних в розмірі 2832,47 гривень. Отже, загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором складає 41211,11 гривень.

Відповідач не виконала свого обов`язку щодо повернення кредиту в строки, передбачені Кредитним договором, не здійснила погашення інших платежів за договором, тому позивач, як правонаступник кредитодавця, за захистом своїх прав вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 вересня 2025 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 30 жовтня 2025 року, ухваленому в порядку заочного розгляду справи, задоволено позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним Договором № 200474587 від 10.03.2016 року в розмірі 41221,11 гривень, а також витрати з оплати судового збору в розмірі 2422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 гривень.

07 січня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Бляхарська Ю.О. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подала заяву про перегляд заочного рішення суду, в якій також просила поновити строк на надання даної заяви.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 16 січня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду від 30 жовтня 2025 року, задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бляхарської Ю.О., скасовано рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 30 жовтня 2025 року та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.

Правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, щодо подачі відзиву на позовну заяву, відповідач не скористалась.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, натомість в матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи без його участі, позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Бляхарська Ю.О. в судовому засіданні зазначила, що відповідач визнає позов в сумі 12097,76 гривень, оскільки дійсно 10.03.2016 року отримала дані кошти в кредит у Банк Михайлівський. У подальшому, банк став неплатоспроможнім, тому ОСОБА_1 не могла сплачувати відсотки. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази щодо встановленої кредитним договором та узгодженої сторонами відсоткової ставки. Також адвокат зазначила, що інфляційні збитки нараховані необґрунтовано й у позивача відсутні правові підстави вимагати дану суму у відповідача.

Суд, заслухавши думку представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступник підстав.

Судом встановлено, що між ПАТ «Банк Михайлівський», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений кредитний договір № 200474587, який складається із заяви №200474587 від 10.03.2016 року, заяви про відкриття поточного рахунку та картка із зразками підписів, анкети № 2502282 від 10.03.2016 року, графіку платежів до кредитного договору № 200474587 від 10.03.2016 року, довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 10.03.2016 року, що містять особисті підписи представника банку та відповідача ОСОБА_1 .

За умовами заяви № 200474587 від 10 березня 2016 року (далі - Заява) ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок в ПАТ «Банк Михайлівський», що буде використовуватись виключно в рамках кредитного договору, номер рахунку № НОМЕР_1 .

Відповідно до умов розділу 2 Заяви, між сторонами погоджено укладення кредитного договору № 200474587, назва продукту: Споживчий кредит 0-12-24/2,25; рахунок клієнта: 29093530174301; сума кредиту - 12047,76 гривень; строк кредиту: 730 днів, з 10.03.2016 по 10.03.2018 року; розмір процентної ставки за кредитом: 0,0001% річних; щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: 2,25%, починаючи з 13 місяця дії договору; сукупна вартість кредиту: 32,08% річних; графік платежів: 658,00 грн. - щомісячний платіж, останній платіж – 646,60 грн., дата платежу – 10 числа кожного місяця.

Кредит надано на придбання товарів й послуг в Ельдорадо, перелік яких зазначено в п. 4 Заяви.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Факт надання відповідачу кредиту підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, зокрема, товарним чеком № 10005509773 від 10 березня 2016 року, квитанцією від 10.03.2016 року, згідно з якими оплачено товари й послуги в Ельдорадо, перелік яких відповідає тому, що зазначений в п. 4 Заяви, а також самими договором кредитування, який є дійсними в силу статті 204 ЦК України.

Постановою Національного Банку України від 22.12.2015 № 917/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії проблемних.

20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс», за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведених 15.06.2020 року, було укладено договір №7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 року, за умовами якого банк ПАТ «Банк Михайлівський» відступає новому кредитору ТОВ «Діджи Фінанс» належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами.

Згідно з Реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, що є Додатком №1 до Договору №7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 року, позивачу ТОВ «Діджи Фінанс» відступлено право вимоги до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , за кредитним договором № 200474587 від 10.03.2016 року, загальний розмір заборгованості складає 31500,58 гривень, з яких: 10769,76 гривень - заборгованість за основним зобов`язанням; 20730,82 гривень - заборгованість за нарахованими доходами.

Також дослідженими в справі доказами встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 в справі № 910/11298/16 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Отже, судом встановлено, що ТОВ «Діджи Фінанс» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги до відповідача за № 200474587 від 10.03.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даними договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до наданої позивачем Виписки по особовим рахункам за період з 23.05.2016 по 27.07.2020, клієнта ОСОБА_1 сформованої 04.07.2025 року з архівного балансу ПАТ «Банк Михайлівський», на рахунок № НОМЕР_3 від платника ОСОБА_1 здійснені зарахування 03.04.2017 15:58:55 року на суму 2,00 гривень, 03.04.2017 15:58:55 на суму 2,00 гривень, з призначенням платежу: Погашення кредиту згідно КД № 200474587_KI вiд 10.03.2016. Заборгованість за кредитним договором складає 31500,58 гривень.

З пунктів виписки можливо встановити складові загального розміру заборгованості, а саме: 5268,06 гривень - відсотки по кредитному договору № 200474587_KI вiд 10.03.2016 року (пункт виписки - Док.№1475472, дата 27.07.2020 року); 10769,76 гривень – сума кредиту по кредитному договору № 200474587_KI вiд 10.03.2016 року (пункт виписки - Док.№1475478, дата 27.07.2020 року); 15462,76 гривень - відсотки по кредитному договору № 200474587_KI вiд 10.03.2016 року (пункт виписки - Док.№1475477, дата 27.07.2020 року).

Як встановлено судом, узгоджений умовами кредитного договору №200474587 від 10.03.2016 року строк кредиту становив 730 днів з 10.03.2016 року по 10.03.2018 року (24 місяці), сума кредиту 12047,76 гривень, розмір процентної ставки за кредитом 0,0001% річних.

Отже, у разі нездійснення жодних погашень за кредитом на суму заборгованості 12047,76 гривень, з процентною за ставкою 0,0001% річних, розмір відсотків за весь строк кредиту 730 днів у грошовому еквіваленті складає 4,819104 гривень.

В ході розгляду справи, позивачем не надано жодного доказу щодо узгодження сторонами кредитного договору іншої процентної ставки. Позивачем надано лише відомості щодо загального розміру кредиту та відсотків, без зазначення детального розрахунку, який включав би відомості про суми погашеного тіла кредиту, відсотків та визначеної кредитним договором комісії по кожному платіжному періоду (щомісячно), що фактично позбавляє суд можливості перевірити наявність підстав для стягнення заявлених позивачем відсотків саме в розмірі 20730,82 гривень.

Окрім того, кредитний договір укладено 10.03.2016 року, суду надано виписку по рахунку з 23.05.2016 року по 27.07.2020 року. Тобто позивачем не надано жодних документів/виписок, які б містили відомості щодо нарахування й погашення заборгованості за кредитом з початку кредитування, тобто в період з 10.03.2016 року по 23.05.2016 року.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч 1 ст. 82 ЦПК України).

Суд бере до уваги, що в судовому засіданні представник відповідача зазначила, що ОСОБА_1 визнає позов в частині суми тіла отриманого кредиту 12047,76 гривень (п. 2 Заяви), розмір якого станом на день відступлення права вимоги 20.07.2020 року вже становив 10769,76 грн.

У зв`язку з визнанням позовних вимог в частині тіла кредиту, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 10769,76 гривень, що є заборгованістю за тілом кредиту.

При цьому, враховуючи наведені вище обґрунтування щодо нарахованих відсотків за кредитним договором, зокрема, відсутності доказів узгодження сторонами процентної ставки, що перевищує зазначену в договорі 0,0001 % річних, виписки по рахунку за весь період кредитування та детального розрахунку за кожним платіжним періодом (щомісячно), відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в розмірі 20730,82 гривень.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, визначених ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три відсотки річних - це визначена законом плата за користування боржником чужими грошовими коштами. На відміну від штрафних санкцій, які мають карну природу та застосовуються як засіб впливу на боржника за порушення зобов`язання, 3% річних від простроченої суми мають компенсаційний характер.

Інфляційні втрати (індексація) спрямовані на відшкодування кредиторові знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Механізм індексації забезпечує збереження купівельної спроможності грошової суми, що належить кредиторові, на рівні, який був у момент порушення грошового зобов`язання.

У постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду визначила, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, які виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Ключовою характеристикою є те, що ці суми нараховуються незалежно від вини боржника та зупинення виконавчого провадження або виконання судових рішень про стягнення грошових сум. Це означає, що об`єктивний факт прострочення сам собою генерує право кредитора на їх стягнення, без необхідності доказування вини боржника або причин затримки.

За загальним правилом, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові роз`яснила, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), то строк звернення до суду було: спочатку продовжено на період дії карантину до 30 червня 2023 року; надалі продовжено на період дії воєнного стану до 29 січня 2024 року; з 30 січня 2024 року перебіг строку зупинено на період дії воєнного стану. Отже, кредитори можуть сьогодні звертатися до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення, без обмеження останніми трьома роками, за умови, що позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

У даній справі строк дії кредитного договору сплив 10.03.2018 року, а трирічний строк позовної давності – 10.03.2021 року.

Враховуючи, що позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), заборгованість відповідачем не була погашена, то у позивача наявні правові підстави вимагати від ОСОБА_1 повернення суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з наданого позивачем розрахунку, на суму заборгованості 31500,58 гривень позивачем за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 6888,06 гривень, та 3% річних в розмірі 2832,47 гривень.

Однак, в ході розгляду даної справи судом встановлено наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що складається лише з тіла кредиту в розмірі 10769,76 гривень.

Отже, судом самостійно здійснюється розрахунок складових ст. 625 ЦК України на суму боргу 10769,76 гривень за визначений позивачем період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року, а саме:

- сума інфляційного збільшення боргу складає 2354,96 гривень, з розрахунку 10769,76 гривень (сума боргу) x 1.21866444 (середній індекс інфляції (100,90 - березень 2019, 101,00 - квітень 2019, 100,70 - травень 2019, 99,50 - червень 2019, 99,40 - липень 2019, 99,70 - серпень 2019, 100,70 - вересень 2019, 100,70 - жовтень 2019, 100,10 - листопад 2019, 99,80 - грудень 2019, 100,20 - січень 2020, 99,70 - лютий 2020, 100,80 - березень 2020, 100,80 - квітень 2020, 100,30 - травень 2020, 100,20 - червень 2020, 99,40 - липень 2020, 99,80 - серпень 2020, 100,50 - вересень 2020, 101,00 - жовтень 2020, 101,30 - листопад 2020, 100,90 - грудень 2020, 101,30 - січень 2021, 101,00 - лютий 2021, 101,70 - березень 2021, 100,70 - квітень 2021, 101,30 - травень 2021, 100,20 - червень 2021, 100,10 - липень 2021, 99,80 - серпень 2021, 101,20 - вересень 2021, 100,90 - жовтень 2021, 100,80 - листопад 2021, 100,60 - грудень 2021, 101,30 - січень 2022, 101,60 - лютий 2022) - 10769,76 гривень (сума боргу) = 2 354,96 грн.;

- сума 3 % річних складає 968,39 гривень, з розрахунку: 10769,76 гривень (сума боргу) x 3 % x 1095 (днів прострочення) : 365 : 100 = 968,39 гривень.

Таким чином, за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 200474587 від 10.03.2016 року, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню складові ст. 625 ЦК України в загальному розмірі 3323,35 гривень, з яких: 2354,96 гривень – інфляційне збільшення; 968,39 гривень – 3% річних від прострочено суми боргу.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Кредитним договором № 200474587 від 10.03.2016 року в загальному розмірі 14093,11 гривень, з яких: 10769,76 гривень – заборгованість за тілом кредиту; 2354,96 гривень – сума інфляційного збільшення за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року; 968,39 гривень – сума трьох відсотків від прострочено суми боргу за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2011 року, остаточне 10.05.2011).

З урахуванням викладеного, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі, не пливають на вищезазначений висновок суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (Постанова Верховного Суду від 03.10.2019 року в справі № 922/445/19).

15 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та адвокатським бюро «Анастасії Міньковської». укладено Договір № 26 про надання правової допомоги.

Обсяг виконаних робіт визначений у Акті про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 14.08.2025 року та детальному описі робіт (наданих послуг), згідно з якими позивачу надано правову допомогу на суму 7000 гривень.

Згідно з п. 4 Акта від 14 серпня 2025 року, оплата юридичних послуг виконавця здійснюється клієнтом у повному обсязі при підписанні відповідного акта.

Під час розгляду справи стороною відповідача заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу до 2000,00 гривень.

Так, вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час, тощо.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вимоги діючого законодавства, а також позицію позивача, представником якого заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оцінюючи наявні у справі докази, суть спору, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання надання послуг та їх обсяг, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру до 5000 гривень.

Саме таких розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідає критеріям, закріпленим ЦПК України, зокрема, принципам співмірності, реальності та розумності судових витрат.

Також, за звернення до суду з позовною заявою в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», відповідно до вимог ЗУ «Про судовий збір», позивачем були понесені витрати з оплати судового збору в сумі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу № 200474587 від 14.08.2025 року.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають частковому задоволенню, то відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, підлягають стягненню витрати з оплати судового збору в розмірі 828,20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1709,45 гривень.

Керуючись ст. ст. 16, 526-530, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 81, 82, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, заборгованість за Кредитним договором № 200474587 від 10.03.2016 року в розмірі 14093,11 гривень, з яких: 10769,76 гривень – заборгованість за тілом кредиту; 2 354,96 гривень – сума інфляційного збільшення за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року; 968,39 гривень – сума трьох відсотків від прострочено суми боргу за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, витрати з оплати судового збору в розмірі 828,20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1709,45 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Мачуський