Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №754/15529/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

м. Київ

справа №754/15529/24

провадження № 61-13097св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гук Андрій Олегович, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року у складі судді Гринчак О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В.А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявоюпро встановлення факту перебування на утриманні.

В обґрунтування заяви посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_7 року під час проходження служби у Збройних Силах України (далі - ЗСУ) загинув громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є її рідним братом.

Після загибелі брата заявниця звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою щодо отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих (померлих) захисників і захисниць України, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Розглянувши заяву, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової та компенсаційних сум, протоколом від 26 липня 2024 ухвалила рішення про направлення документів заявниці на доопрацювання у зв`язку з необхідністю підтвердження її перебування на утриманні загиблого ОСОБА_2 , зокрема, надання рішення суду, яким встановлено такий факт.

Заявниця вказує, що ОСОБА_2 та вона спільно проживали, вели спільне господарство, як брат та сестра.

ОСОБА_2 хоча і не мав постійної роботи до початку служби у ЗСУ, однак більшу частину свого доходу витрачав на забезпечення спільного з сестрою побуту та спільного проживання.

Вона, у свою чергу, хоча і мала певний дохід, однак, він був не постійний та був значно менший аніж грошова допомога, яку надавав їй рідний брат.

Звертає увагу, що рішенням Міністерства оборони України від 26 липня 2024 року їй не було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, а було лише направлено документи на доопрацювання та запропоновано надати документи, які підтверджують перебування на утриманні, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні.

Оскільки вона не має статусу непрацездатної, то вона позбавлена можливості оформити пенсію по втраті годувальника та, відповідно, отримати дану довідку.

Водночас, чинне законодавство не містить обмежень щодо добровільного утримання повнолітніми братами і сестрами своїх повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

За таких обставин, хоча ОСОБА_2 і не був зобов`язаний утримувати свою повнолітню сестру, однак фактично утримував її.

При цьому ОСОБА_1 стверджує, що їй не відомо про інших осіб, які б мали право на отримання зазначеної вище одноразової грошової допомоги, оскільки їх з ОСОБА_2 батьки померли, у офіційному шлюбі він не перебував, дітей у брата не було.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт того, що вона перебувала на утриманні свого рідного брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року, у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлення факту перебування заявниці на утриманні загиблого брата має для неї юридичне значення та необхідне для отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої сім`ям загиблих захисників і захисниць.

При цьому суди встановили, що на момент загибелі брата заявниця була повнолітньою та працездатною, а будь-яких доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, що мають право на призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», нею не надано.

На підставі викладеного, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення факту про перебування ОСОБА_1 на утриманні рідного брата ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гук А. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також відсутністю правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

04 листопада 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 .

Батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а мати - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_7 під час проходження служби у Збройних Силах України ОСОБА_2 загинув.

ОСОБА_2 не перебував у шлюбі та не мав дітей.

У висновку ІНФОРМАЦІЯ_8 від 28 березня 2024 року № 13/1526/с щодо можливості призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї, батькам або утриманцям військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_7 під час дії воєнного стану, встановлено, що його сестра ОСОБА_1 звернулася за отриманням одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», однак не надала в повному обсязі документи, що підтверджують її право на виплату. Згідно з витягами з ДРАЦСГ інформація щодо актових записів про зміну імені, про шлюб, про народження, про усиновлення, про встановлення батьківства відсутня.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 26 липня 2024 року № 20/д, відповідно до наданих документів заявниця (сестра) ОСОБА_1 не відноситься до визначеного Законом (статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») кола осіб. Також за поданими документами неможливо встановити, чи є сестра загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на його утриманні. Підтверджуючих документів про право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення даного виду пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на розгляд Комісії не надано. З огляду на викладене, ухвалено повернути документи ОСОБА_1 на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.

ОСОБА_1 та її брат ОСОБА_2 були зареєстровані та проживали за однією адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з 12 листопада 2010 року, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2012 року у справі № 754/7674/14-ц. Також, вказаним рішенням на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

У період з травня 2022 по грудень 2023 року ОСОБА_2 перераховував на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти, зокрема, 16 травня 2022 року - 3 600 грн, 04 липня 2022 року - 700 грн, 18 серпня 2022 року - 800 грн, 19 вересня 2022 року - 600 грн, 21 вересня 2022 року - 1 050 грн, 29 вересня .2022 року - 700 грн, 19 жовтня 2022 року - 900 грн, 08 листопада 2022 року - 1 000 грн, 20 листопада 2022 року - 1 000 грн, 09 грудня 2022 року - 5 000 грн, 19 грудня 2022 року - 41 000 грн, 19 грудня 2022 року - 41 000 грн, 19 грудня 2022 року - 1 400 грн, 20 грудня 2022 року - 41 000 грн, 21 грудня 2022 року - 40 000 грн, 19 січня 2023 року - 1 700 грн, 22 січня 2023 року - 41 000 грн, 24 січня 2023 року - 41 000 грн, 26 січня 2023 року - 42 000 грн, 27 січня 2023 року - 41 000 грн, 29 січня 2023 року - 41 000 грн.

Згідно відеозаписів та фото, наданих заявницею, ОСОБА_2 час від часу проводив час з племінницею - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_1 та її брат ОСОБА_2 проживали разом, вели спільне господарство, ОСОБА_2 матеріально підтримував сестру та її дитину.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено

із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими ж критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

У справі, яка є предметом перегляду, ОСОБА_1 просить суд встановити факттого, що вона перебувала на утриманні свого рідного брата ОСОБА_2 , який загинув при виконанні обов`язків з військової служби.

Обгрунтовуючи свої вимоги, заявниця вказала, що встановлення цього факту необхідне їй для отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих (померлих) захисників і захисниць України, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За змістом частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі - в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_2 ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 вказаного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_2 ) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

У цій же нормі права зазначено, що утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (тут і далі - в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_2 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Непрацездатними членами сім`ї вважаютьсядружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює (пункт «д» частини четвертої статті 30 ЗаконуУкраїни «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, яка підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, вказано, що для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Положення статті 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги, утриманці визначаються, як члени сім`ї, що мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Системний аналіз наведеного вище законодавства дає підстави для висновку, що станом на дату смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_7 законодавець передбачив, що повнолітня сестра загиблого військовослужбовця має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, якщо вона була утриманцем загиблого, тобто мала право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Водночас право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повнолітня сестра мала у випадку, якщо, в розумінні цього закону, була непрацездатним членом сім`ї загиблого військовослужбовця та перебувала на його утриманні.

Установивши, що ОСОБА_1 на момент загибелі брата була повнолітньою, а доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, які мають право отримання пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», нею не надано,суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про встановлення факту перебування на утриманні.

При цьому суди правильно прийняли до уваги, що допомога, яку ОСОБА_1 отримувала від брата, була для неї додатковою підтримкою, а не єдиним або основним джерелом засобів існування, а тому вказані обставини також не підтверджуютьнаявність правових підстав для визнання ОСОБА_1 утриманкою загиблого військовослужбовця у розумінні статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.

Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Судущодо питання питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював подібні за змістом висновки, зокрема у вказаних вище постановах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гук Андрій Олегович, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов