Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №286/3430/25 — Овруцький районний суд Житомирської області

Справа № 286/3430/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Вачко В. І. ,

з секретарем судового засідання Щипською І.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл в натурі частки житлового будинку, який належить співвласникам на праві спільної часткової власності , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в якому, з врахуванням уточнення позовних вимог, просить розділити в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , виділивши в окремий об`єкт належне позивачці ОСОБА_1 нежитлове приміщення з добудовою магазину у складі приміщень: 1- тамбур площею 2,1 кв.м, 2 – торгівельний зал площею 279,3 кв.м, 3 – приміщення автономного опалення площею 8,6 кв.м, 4 – торгівельний зал площею 95,7 кв.м, 5 - коридор площею 4,8 кв.м, 6 – коридор площею 7,7 кв.м, 7 - кабінет площею 11,7 кв.м, 8 – складське приміщення площею 14,1 кв.м, туалет площею 1,9 кв.м., що становить 1 (цілу) частину нежитлової будівлі «магазину» загальною площею – 425,9 кв.м., основною площею – 386,7 кв.м., що складає 3/4 частини загального об`єкту нерухомого майна, припинити право спільної часткової власності, визначити частку у розмірі 1/1, а відповідачці ОСОБА_2 - об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , виділивши в окремий об`єкт належне їй нежитлове приміщення добудовою магазину у складі приміщень: 1 – торгівельний зал площею 35,2 кв.м, 2 – торгівельний зал площею 55,7 кв.м, 3 – санвузол площею 1,6 кв.м, 4 – топочна площею 6,1 кв.м, 5 – торгівельний зал площею 35,2 кв.м, 6 – торгівельний зал площею 57,7 кв.м, що складає 1/4 частину загального об`єкту нерухомого майна, припинити право спільної часткової власності, визначити частку у розмірі 1/1.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подала.

Сторони, будучи належно повідомленими, в судове засідання не прибули, причин неявки не повідомили. Позивач у позові просила розглянути справу без її участі. Відповідач будь-яких заяв чи клопотань не подавала. Неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відтак, розглянувши вимоги та доводи заяв по суті спору, оцінивши та дослідивши докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

Із наявних в матеріалах справи копій правовстановлюючих документів вбачається, що сторонам на праві спільної часткової власності належить об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення з добудовою магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , і між сторонами протягом тривалого часу склався фактичний порядок користування будівлею, який відповідає часткам її співвласників і спору між сторонами щодо порядку користування приміщеннями будівлі немає.

Так, зокрема позивачу ОСОБА_1 належить 3/4 частин нежитлового приміщення з добудовою магазину в АДРЕСА_3 , загальною площею – 425,9 кв.м., основною площею – 386,7 кв.м., що фактично складається із наступних приміщень: 1- тамбур площею 2,1 кв.м, 2 – торгівельний зал площею 279,3 кв.м, 3 – приміщення автономного опалення площею 8,6 кв.м, 4 – торгівельний зал площею 95,7 кв.м, 5 - коридор площею 4,8 кв.м, 6 – коридор площею 7,7 кв.м, 7 - кабінет площею 11,7 кв.м, 8 – складське приміщення площею 14,1 кв.м, 9 - туалет площею 1,9 кв.м.

Відповідачу ОСОБА_2 належить 1/4 частина нежитлового приміщення з добудовою магазину в АДРЕСА_3 , загальною площею – 191,5 кв.м., основною площею – 183,8 кв.м., що фактично складається із наступних приміщень: 10 – торгівельний зал площею 35,2 кв.м, 11 – торгівельний зал площею 55,7 кв.м, 12 – санвузол площею 1,6 кв.м, 13 – топочна площею 6,1 кв.м, 14 – торгівельний зал площею 35,2 кв.м, 15 – торгівельний зал площею 57,7 кв.м.

Маючи намір реалізувати своє право на поділ нерухомого майна шляхом виділення своїх часток в натурі із спільного майна та припинення режиму спільної часткової власності на будівлю, сторони не змогли досягнули домовленості в позасудовому нотаріальному порядку в силу юридичних розбіжностей, так як земельні ділянки біля належних сторонам частин приміщення у спільній власності не перебувають, а набуті у власність кожною із сторін як цілі об`єкти.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласникам, як і кожному окремому власнику речі, належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, що належить їм на праві спільної часткової власності.

Отже, право спільної часткової власності - це право двох і більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле/.

Згідно з ст.367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок (квартиру) може бути виділено відокремлену частину будинку (квартири), яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку (квартири), що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку (квартири) із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.

Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).

Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-413/11 (провадження № 1-17672св18).

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 127/28684/18 провадження № 61-17068св19) зазначено, що за відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна таке питання вирішується судом та після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється; при виділі частки із спільного рухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо). Схожий за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19).

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про поділ спільного майна або виділ з нього частки.

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року в справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з урахуванням прав та інтересів усіх співвласників.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суту за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи і законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно цивільного процесуального законодавства, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (cт.13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, трава та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (cт.5 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи технічну можливість поділу спільного майна, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо розподілу в натурі часток із спільної часткової власності сторін на нежитлову будівлю в два окремі об`єкти нерухомого майна та припинення спільної власності на них.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 1656,37 грн. в дохід держави.

Тому керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задоволити.

Поділити в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належний їм на праві спільної часткової власності об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення з добудовою магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на два окремі об`єкти нерухомого майна.

Визнати за ОСОБА_1 право власності, як на окремий об`єкт нерухомого майна в цілому, на 3/4 частин нежитлового приміщення з добудовою магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею – 425,9 кв.м., основною площею – 386,7 кв.м., у складі приміщень: 1- тамбур площею 2,1 кв.м, 2 – торгівельний зал площею 279,3 кв.м, 3 – приміщення автономного опалення площею 8,6 кв.м, 4 – торгівельний зал площею 95,7 кв.м, 5 - коридор площею 4,8 кв.м, 6 – коридор площею 7,7 кв.м, 7 - кабінет площею 11,7 кв.м, 8 – складське приміщення площею 14,1 кв.м, 9 - туалет площею 1,9 кв.м., і припинити право спільної часткової власності на нього.

Визнати за ОСОБА_2 право власності, як на окремий об`єкт нерухомого майна в цілому, на 1/4 частину нежитлового приміщення з добудовою магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею – 191,5 кв.м., основною площею – 183,8 кв.м., у складі приміщень: 1 – торгівельний зал площею 35,2 кв.м, 2 – торгівельний зал площею 55,7 кв.м, 3 – санвузол площею 1,6 кв.м, 4 – топочна площею 6,1 кв.м, 5 – торгівельний зал площею 35,2 кв.м, 6 – торгівельний зал площею 57,7 кв.м, і припинити право спільної часткової власності на нього.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 31.03.2026 року.

Суддя: В. І. Вачко