Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №511/1027/26 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/1027/26

Номер провадження: 2-о/511/70/26

01 квітня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Гринчак С. І.,

секретаря судового засідання – Полихи Ю.О.,

за участю:

заявника – ОСОБА_1 ,

представника заявника- ОСОБА_2 ,

заінтересованої особи- ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Роздільна Одеської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,

встановив :

Зміст заяви про видачу обмежувального припису.

ОСОБА_1 звернулась в суд з заявою про видачу обмежувального припису з метою протидії домашньому насильству, яке застосовує систематично що до неї її син ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заява обґрунтована наступним.

Так, Заявниця ОСОБА_1 проживає разом із своїм чоловіком ОСОБА_4 та з сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Вищезазначена квартира знаходиться у власності по 1\3 частки кожного.

Наразі стосунки між ними розладились, зникло порозуміння та син почав регулярно вживати спиртні напої. Під час сварок, син постійно обзиває її нецензурними словами та намагається затіяти бійку.

На даний час вона не бажає бачити сина, вони проживають в різних кімнатах, однак син продовжує приходити до неї в кімнату та вчиняє конфлікти, погрожує їй фізичною розправою.

Вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів, на підставі її звернень, поліція направляла матеріали до суду. Відповідно до постанов Роздільнянського районного суду Одеської області у справах: 511/4281/25, 511/4289/25, 511/3372/25, 511/2821/25, 511/727/26 ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні домашнього насильства психологічного характеру.

Крім того, за її заявою від 01.01.2026 року відкрито кримінальне провадження за ст.126-1 КК України, яке наразі перебуває на розгляді в суді.

Такі факти свідчать про те, що її син не бажає змінювати своєї поведінки, син вчиняє насильство щодо неї протягом тривалого часу та на заходи впливу, вжиті поліцією та судом не реагує. Після кожної постанови суду він і надалі продовжує її ображати та погрожувати фізичною розправою.

Зважаючи на це, вона переконана, що вірогідність продовження та повторного насильства ОСОБА_3 щодо неї, а також настання тяжких наслідків для неї є дуже високою, а тому вона звертається до суду з заявою про видачу обмежувального припису, яким просить вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та покладення на нього обов?язків:

-заборонити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців;

-заборонити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 вести телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , або контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців;

-заборонити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею строком на 6 місяців.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 31.03.2026 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні на 01.04.2026 року.

Позиції сторін в судовому засіданні.

У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 та її представник – ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними в заяві.

Заінтересована особа ОСОБА_3 заперечував щодо заявлених вимог та заначив, що дійсно проживає в одній квартирі разом із своїми батьками. Квартира, а саме 1\3 її частини належить йому на праві сумісної власності. Він проживає в окремій кімнаті разом зі своєю цивільної дружиною ОСОБА_5 з батьком проживають у своїй окремій кімнаті. З батьком у нього ніяких суперечек та скандалів не має. Підтвердив, що дійсно, мама в силу свого віку, буває що поводиться неадекватно та сама провокує безпідставні сварки, після чого постійно викликає поліцію. Він не заперечує тих фактів, що іноді в ході сварки, коли перебуває в стані алкогольного сп`яніння може образити матір нецензурними словами, але фізичного насильства ніколи до неї не вчиняв. Вважає, що матір не хоче, щоб він проживав з ОСОБА_6 в їх спільній квартирі, а тому намагається таким чином його висилити з квартири. Крім того, зазначив, що на даний час він знайшов роботу і алкогольними напоями не зловживає. Розуміє, що матір необхідно поважати. Також повідомив, що у нього іншого житла не має, а тому якщо суд ухвалить рішення за заявою матері, йому прийдеться жити у підвалі або на вокзалі.

Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , який є співвласником 1/3 частки квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 26.07.1982 року (а.с.5) та Свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_2 від 01.08.2006 року, яке видане на підставі рішення виконкому Роздільнянської міської ради від 11.07.2006 року (а.с.7).

Відповідно до даних, зазначених у домовій книзі, встановлено, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.4, 6)

Постановами Роздільнянського районного суду Одеської області від 21.08.2025, 03.10.2025, 22.12.2025 та 09.03.2026 року громадянина ОСОБА_3 було визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу (а.с.9-16).

Також, встановлено що в провадженні Роздільнянського суду Одеської області знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026162390000001 внесеного до ЄРДР від 01.01.2026 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України (а.с.8).

Норми права, що підлягають застосуванню.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Висновки суду.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 посилалась на те, що її син ОСОБА_3 вчиняв неодноразово щодо неї психологічне та фізичне насильство, з приводу чого вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів.

Наслідком вказаних звернень стало притягнення ОСОБА_3 21.08.2025, 03.10.2025, 22.12.2025 та 09.03.2026 року до адміністративної відповідальності Роздільнянським районним судом Одеської області за ч.3 ст.173-2 КУпАП.

Сам факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного та фізичного домашнього насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_3 , після 09.03.2026 року вчинив щодо неї домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Разом з тим, встановлено, що відносно ОСОБА_3 до Роздільнянського районного суду Одеської області на розгляд направлено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026162390000001 внесеного до ЄРДР від 01.01.2026 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України.

Проте, суд звертає увагу на те, що Вирок у даній справі судом, станом на день щзвернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису, не ухвалений.

До того ж, постанови на які посилається заявниця входять до складу обвинувачення та будуть перевірені в ході судового розгляду кримінального провадження, а тому в силу статті 17 КПК України та статті 65 Конституції України, відповідно до яких «підозрюваний чи обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення вважається невинуватим допоки той, хто вважає його винним на суб`єктивному рівні - слідчий, прокурор, потерпілий (у випадках, коли обвинувачення набуло приватного характеру) не доведе у встановленому КПК порядку його вину перед судом належними, допустимими і достовірними доказами», на даний час, не можливо встановити винуватість ОСОБА_3 у вчиненні систематичного насильства стосовно матері – ОСОБА_1 ..

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України).

Отже, враховуючи приписи статей 12, 81 ЦПК України, суд зазначає, що ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення заінтересованою особою щодо неї психологічного чи фізичного насильства, так само як і ризиків настання такого насильства у майбутньому.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність вимог ОСОБА_1 .

Крім того, суд звертає увагу, що заявниця просить видати обмежувальний припис, відповідно якого ОСОБА_3 буде позбавлений можливістю користуватись житлом, в якому він проживає на праві часткової сумісної власності, та яке є його постійним місцем проживання. Іншого житлового приміщення ОСОБА_3 не має.

Судом враховано, що застосування обмежувального припису являє собою істотне втручання у зміст права на повагу до приватного життя та права на житло. Отже застосування таких заходів слід оцінювати в контексті відповідності їх принципу нагальної необхідності таких заходів у демократичному суспільстві (легітимність мети та пропорційність). Зміст принципу пропорційності полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла та до приватного життя, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар.

У справі № 640/23804/18 Верховний Суд у своїй постанові від 29 серпня 2019 року, підтримуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, вказав, що звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом про запобігання домашньому насильству.

Відповідно до практики ЄСПЛ будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, зокрема, заходи втручання мають бути передбачені національним законодавством (дивитись, наприклад, рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» («Shchokin v. Ukraine», заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.п. 50-51). При цьому таке втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (дивитись, наприклад, рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 39).

Відповідно до частини першої статті 3Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров`я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису.

В свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 13Конституції України держава взяла на себе зобов`язання забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності. Однак частина перша статті 63 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно, враховуючи що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права користування житлом з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», може бути легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Разом із тим, в межах даної справи заявницею не доведено наявності підстав для застосування заходу втручання у право на мирне користування майном і обмеження права заінтересованої особи на житло, оскільки не доведено необхідності забезпечення безпеки шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», так і не доведено, що таке втручання в права і свободи особи є пропорційним.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що обставини спірних правовідносин не дають підстав для висновку про обґрунтованість тверджень заявниці про систематичність вчинення заінтересованою особою відносно неї психологічного насильства, об`єктивності настання негативних наслідків внаслідок таких дій, а також реальності ризиків настання такого насильства у майбутньому, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», внаслідок чого вимоги про застосування заходів обмежувального припису не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 4,17,18,43, 49, 76- 81,95, 258-259, 263, 265, 273, 352, 350-1-350-8 ЦПК України,

ухвалив:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення вступної та резолютивної частини - протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано суддею - 02.04.2026 року.

Суддя С. І. Гринчак