Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №295/18613/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 295/18613/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лєдньов Д.М.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

31 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Житомирській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому, вказуючи на протиправність дій інспектора патрульної поліції, просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 18.12.2025 року серії ЕНА № 6369245, якою його визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, як керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16.02.2026 уу задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції проігнорував аргументи, які прямо спростовували його висновки та мали вирішальне значення для правильного вирішення спору, зокрема:

- винесення посадовою особою постанови без належного розгляду справи по суті, тобто з порушенням передбаченої процедури;

- відсутність у постанові будь-якого підтвердження факту позбавлення Позивача права керування транспортними засобами в установленому законом порядку (поліцейський, кваліфікуючи дії Позивача за ч. 4 ст. 126 КУпАП, зазначив у фабулі про позбавлення права, проте не долучив копію відповідного рішення і навіть не вказав його номер);

- винесення постанови особою, яка не мала належних повноважень;

- відсутність умислу в діях Позивача, що підтверджується, як мінімум, його розмовою з поліцейським.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що за змістом постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 18.12.2025 року серії ЕНА № 6369245, винесеною інспектором 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Житомирській області Ющенко В.В., позивач ОСОБА_1 18.12.2025 року о 15 год. 47 хв. керував транспортним засобом Шевроле, н.з. НОМЕР_1 , на 160 км. а/д Київ-Ковель-Ягодин, будучи позбавленим права керування транспортним засобом відповідно до рішення суду від 25.04.2025 року.

Позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач звернувся із позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що інспектор поліції під час винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

У свою чергу, відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:

а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1;

б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу;

в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов`язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Аналогічні положення закріплені і в статті 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов`язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відтак, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов`язаний надати, зокрема посвідчення водія.

У той же час, частиною четвертою статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Виходячи з наведених вище правових норм вбачається, що позбавлення права керування транспортним засобом свідчить про відсутність у такої особи посвідчення водія та не дозволяє здійснювати керування будь-якими транспортними засобами.

Як вбачається з постанови від 18.12.2025 року серії ЕНА № 6369245, винесеною інспектором 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Житомирській області Ющенко В.В., позивач ОСОБА_1 18.12.2025 року о 15 год. 47 хв. керував транспортним засобом Шевроле, н.з. НОМЕР_1 , на 160 км. а/д Київ-Ковель-Ягодин, будучи позбавленим права керування транспортним засобом відповідно до рішення суду від 25.04.2025 року, чим порушив п. 2.1.а. ПДР.

Як вірно відзначено судом першої інстанції, постановою Ратнівського районного суду Волинської області від 25.04.2025 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11.06.2025, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП, застосовано стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування всіма транспортними засобами строком на один рік.

Таким чином, на час винесення оскаржуваної постанови, позивач був позбавлений права керування транспортними засобами згідно постановою Ратнівського районного суду Волинської області від 25.04.2025 року по справі №166/572/25, яка набрала законної сили.

У відповідності до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями статті 280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Частиною 1 статі 40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

За положеннями ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Так, на підтвердження вчинення позивачем порушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, відповідачем надано відеозапис.

Що стосується доводів скаржника про визнання відеозапису недопустимим доказом, оскільки у постанові не зазначений технічний засіб, за допомогою якого була здійснена відеофіксація, то судом встановлено, що вказаний відеозапис здійснений на підставі ч.1 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію" з метою фіксування правопорушення, та виходячи із положень ст. 251 КУпАП, є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення.

У п.5 оскаржуваної постанови зазначено відомості про фіксацію порушення пв 475411 та 475703.

Отже, посилання апелянта на формальні недоліки постанови, зокрема не зазначення технічних засобів фіксації у п.7 постанови, колегія суддів відхиляє, оскільки не наведення відомостей про технічні пристрої в графі «до постанови додаються», а зазначення таких даних в іншій графі – «час та місце скоєння порушення, суть і обставини» не може бути підставою відхилення відповідних доказів як неналежних.

Як встановлено судом першої інстанції, у постанові містяться відомості про технічні засоби, якими здійснювалася відеофіксація, а саме нагрудні відеореєстратори поліцейських.

Разом з тим, пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Таким чином, наданий відповідачем відеозапис є належним доказом, який доводить правомірність дій працівника поліції щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама його незгода із встановленим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.

Також апелянт стверджує, що судом першої інстанції нібито помилково визнаний факт «керування» транспортним засобом, оскільки відеозапис фіксує лише зупинку автомобіля, а перебування особи на місці водія не є тотожним факту керування транспортним засобом, та висновок суду про те, що особа «первісно перебуває за кермом», нібито є власною інтерпретацією суду, а не результатом дослідження доказів, що суперечить вимогам статті 242 КАС України.

Однак ці твердження не відповідають дійсності. З матеріалів справи та відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів поліцейських чітко встановлено, що 18.12.2025 за адресою: а/д М-07 «Київ – Ковель – Ягодин», 160 км, водій ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу Chevrolet Cavalier, номерний знак НОМЕР_1 , зупинка якого відбулася на блокпості.

Обставини зупинки транспортного засобу на блокпості в умовах дії правового режиму воєнного стану виключають можливість довільного чи помилкового встановлення особи водія, оскільки такі заходи передбачають підвищений рівень контролю та ідентифікації осіб.

Відомості про можливість перебування іншої особи за кермом транспортного засобу судом не здобуто.

Відтак, сукупність зазначених доказів свідчить про фактичне керування позивачем транспортним засобом, що повністю спростовує його твердження про відсутність такого факту.

Сам факт перебування апелянта за адресою, зазначеною у оскаржуваній постанові, логічно випливає, що він керував транспортним засобом у момент фіксації поліцейськими, що підтверджується відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів поліцейських.

Крім того, твердження апелянта про порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема щодо не роз`яснення прав чи формального розгляду справи, не відповідають дійсності та спростовуються відеозаписами, долученими до матеріалів справи. Зазначені відеозаписи підтверджують, що поліцейським було роз`яснено апелянту його права, суть правопорушення та порядок притягнення до відповідальності.

Доводи апеляційної скарги щодо нібито незаконності зупинки транспортного засобу також є необґрунтованими. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зупинка транспортного засобу відбулася на блокпості в умовах дії правового режиму воєнного стану та у контрольованому прикордонному районі. У таких умовах поліцейські діяли в межах наданих їм законом повноважень, передбачених Законом України «Про Національну поліцію», а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що регулюють порядок здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Відтак підстави для визнання дій поліцейських протиправними відсутні.

Щодо тверджень апелянта, що в його діях відсутній умисел, і посилається на нібито підтвердження цього його розмовою з поліцейським, колегія суддів зазначає, що ці доводи не відповідають дійсності. Відповідно до частини 4 статті 126 КУпАП адміністративне правопорушення, вчинене водієм, не потребує наявності спеціального умислу, а відповідальність настає за факт керування транспортним засобом особою, яка позбавлена права керування.

Факт здійснення апелянтом керування транспортним засобом підтверджується відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів поліцейських та іншими матеріалами справи. Сам факт спілкування апелянта з поліцейським не може свідчити про відсутність складу адміністративного правопорушення або умислу, оскільки законодавством встановлено відповідальність за факт керування транспортним засобом у стані, що забороняє це право, незалежно від суб`єктивного сприйняття порушника.

Таким чином, посилання апелянта на розмову з поліцейським не є належним доказом відсутності умислу та не спростовує встановлених судом обставин справи.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.