Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №240/17423/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17423/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

01 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,

за участю: секретаря судового засідання: Магрети А.В.,

представника позивача: Соколова Д. І.

представника відповідача: Мазур О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області № 0091282405 від 07.05.2025.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 позов задоволено:

-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 07.05.2025 № 0091282405.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник позивача заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2021 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) та компанією-нерезидентом "Hookah Flame SL", резидентом Королівства Іспанія (Покупець), укладено зовнішньоекономічний Контракт № 2/UA/ES.

Відповідно умов даного Контракту Продавець взяв на себе зобов`язання передати у власність Покупця товар (керамічні чаші для кальяну), а Покупець зобов`язався прийняти цей товар та сплатити його вартість.

На виконання умов Контракту позивач 25.06.2021 здійснив поставку товару на користь Покупця на загальну суму 28959,27 євро, що підтверджується рахунком-фактурою № 4 та митною декларацією № UA700020/2021/003619. Оплата за вказану поставку була здійснена Покупцем та отримана позивачем у повному обсязі 18.10.2021, що підтверджується меморіальним ордером № 1.

В подальшому, Покупцем виявлено приховані недоліки продукції, а саме-виробничі дефекти у вигляді дрібних тріщин та деформації геометрії виробів, які унеможливлювали їх використання за призначенням, що зафіксовано в Акті про приховані недоліки від 29.11.2021, на підставі якого Покупцем було виставлено претензію від 29.11.2021 з вимогою про повернення сплачених коштів у розмірі 28958,27 євро.

01.12.2021 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Контракту № 2/UA/ES, якою погодили механізм компенсації збитків Покупця, у тому числі передбачили можливість зарахування зустрічних однорідних вимог. 03.12.2021 Позивач здійснив поставку товару на користь "Hookah Flame SL" на суму 28023,30 євро згідно з рахунком-фактурою № 5, що було оформлено митною декларацією № UA700020/2021/103014.

Враховуючи існування зустрічних грошових вимог - обов`язку "Hookah Flame SL", сплатити 28023,30 євро за поставку від 03.12.2021 та обов`язку позивача повернути 28958,27 євро за неякісний товар з попередньої поставки - сторони 20.01.2022 підписали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 28023,30 євро.

З 07.04.2025 по 09.04.2025 посадовими особами Головного управління ДПС у Житомирській області на підставі інформації про можливе порушення граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом, що стосувався експорту товару за митною декларацією №UA700020/2021/103014, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання валютного законодавства за зовнішньоекономічним контрактом № 2/UA/ES від 01.03.2021.

За наслідками перевірки 10.04.2025 складено Акт перевірки № 7629/06-30-24-05/ НОМЕР_1 , яким констатовано порушення платником податків вимог пункту 2 статті 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" через факт ненадходження валютної виручки у сумі 28023,30 євро станом на 31.03.2025, що кваліфіковано як прострочення строку розрахунків на 850 днів (граничний термін розрахунків 02.12.2022).

Позивач 16.04.2025 реалізував своє право на подання заперечень, проте 05.05.2025 отримав відповідь, у якій контролюючий орган своїх висновків не змінив.

За наслідками встановлених порушень Головним управлінням ДПС у Житомирській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0091282405 від 07.05.2025, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 1070630,18 гривень.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до підпунктів 14.1.39., 14.1.162. пункту 14.1. статті 14 Кодексу грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Згідно з підпунктами 16.1.7., 16.1.8. пункту 16.1. статті 16 Кодексу платник податків зобов`язаний, зокрема: подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством; виконувати законні вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписувати акти (довідки) про проведення перевірки.

У свою чергу контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів (підпункт 19-1.1.4. пункту 19-1.1. статті 19-1 Кодексу).

Також контролюючі органи забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 19-1.1.34., пункту 19-1.1. статті 19-1 Кодексу).

За приписами підпункту 54.3.3. пункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до підпункту 111.1.1. пункту 111.1. статті 111 Кодексу за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються юридична відповідальність, зокрема, фінансова.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (пункт 111.2. статті 111 Кодексу).

За приписами пункту 102.1. статті 102 Кодексу, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, контролюючий орган наділений повноваженнями здійснювати контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, а також застосовувати до платників податків фінансову відповідальність у вигляді пені за порушення строків проведення відповідних розрахунків.

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства визначає Закон України «Про валюту і валютні операції» №2473-VIII (далі – Закон №№2473-VIII) метою якого є забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України.

Згідно з частиною четвертою, дев`ятою статті 11 Закону № 2473-VIII органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п`ятою і шостою цієї статті суб`єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об`єктом таких перевірок, зобов`язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, п`ятої статті 13 Закону № 2473-VIII національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Національний банк України має право встановлювати винятки та (або) особливості запровадження цього заходу захисту для окремих товарів та (або) галузей економіки за поданням Кабінету Міністрів України.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

За змістом пункту 21 розділу ІІ Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України 02.01.2019 № 5, граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Згідно пункту 14-2 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.

Відповідно до підпункту 2 пункту 7 Інструкції № 7 банк розпочинає відлік встановлених Національним банком граничних строків розрахунків з дати:

1) оформлення МД типу ЕК-10 «Експорт», ЕК-11 «Реекспорт» на продукцію, що експортується (якщо продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню), або підписання акта або іншого документа, що засвідчує поставку нерезиденту товару відповідно до умов експортного договору (якщо товар згідно із законодавством України не підлягає митному оформленню), - за операціями з експорту товарів;

2) здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - здійснення банком платежу на користь нерезидента (списання коштів з рахунку банку) - за операціями з імпорту товарів.

Так, датою здійснення платежу на користь нерезидента - постачальника товару вважається дата здійснення банком платежу на користь нерезидента - постачальника товару, якщо оплата зобов`язань резидента за операцією з імпорту товару здійснюється за рахунок коштів, отриманих від банку на підставі кредитного договору без зарахування цих коштів на поточний рахунок такого резидента в банку.

Відповідно до пункту 8 Інструкції № 7, Банк для здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів самостійно визначає систему заходів (уключаючи фіксацію цих операцій з дотриманням принципів актуальності, достовірності та інформативності).

Підпунктом 2 пункту 9 Інструкції № 7 встановлено, що Банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків:

у разі експорту товару - після зарахування на поточний рахунок резидента в банку грошових коштів, що надійшли від нерезидента за товар (уключаючи кошти, переказані резидентом із власного рахунку, відкритого за кордоном, якщо розрахунки за експорт товару здійснювалися через рахунок резидента, відкритий за кордоном, та резидентом подано документи іноземного банку, які підтверджують зарахування коштів від нерезидента за товар), або від банку (резидента або нерезидента) за документарним акредитивом, відкритим на користь резидента за операцією з експорту товару, або в порядку, визначеному пунктом 16-2 розділу IV цієї Інструкції.

Пунктом 14-6 Постанови № 18, встановлено, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України), зокрема, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК України). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України (далі – ГК України), згідно з частиною третьою якої господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов`язаннях, де кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, і навпаки. Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов`язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов`язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов`язань можуть бути різними.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» 16 квітня 1991 року №959-XII (далі - Закон №959-XII) всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Зазначені норми однозначно вказують на те, що суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності гарантовано свободу підприємницької діяльності, яка здійснюється у порядку та у спосіб, що не заборонені законом.

Відтак, чинним законодавством не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента. Так само, чинне законодавство не пов`язує застосування інституту зарахування однорідних зустрічних вимог з певними видами договорів як обов`язковою умовою припинення зобов`язання у такий спосіб, крім випадків, коли зарахування не допускається.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18 вже зробив висновок щодо застосування наведених норм у правовідносинах щодо відповідальності резидента за ненадходження валютної виручки в разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідно до правової позиції, сформованої в цій постанові, резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

У розвиток наведеної правової позиції щодо застосування норм частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15 сформував такий висновок: у разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов`язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.

Колегія суддів враховує, що викладені вище правові висновки Верховного Суду були сформульовані у контексті застосування положень Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Разом з тим, хоча зазначений Закон втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про валюту і валютні операції», наведені вище висновки та підходи Верховного Суду залишаються актуальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Це пояснюється тим, що Закон України «Про валюту і валютні операції» не запровадив нових концептуальних підходів до вирішення питання припинення зобов`язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або відступлення права вимоги, не змінив засад свободи вибору способу розрахунків у межах законодавчо дозволених форм, а також не заперечив можливості припинення валютних зобов`язань способами, передбаченими цивільним законодавством.

Вказане узгоджується з правовою позицією, що міститься в постановах Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 420/12562/23 та від 16 липня 2025 року у справі № 320/29423/23

У справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2021 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) та компанією-нерезидентом "Hookah Flame SL", резидентом Королівства Іспанія (Покупець), було укладено зовнішньоекономічний Контракт № 2/UA/ES, відповідно до якого Продавець взяв на себе зобов`язання передати у власність Покупця товар (керамічні чаші для кальяну), а Покупець зобов`язався прийняти цей товар та сплатити його вартість.

На виконання умов Контракту позивач 25.06.2021 здійснив поставку товару на користь Покупця на загальну суму 28959,27 євро, що підтверджується рахунком-фактурою № 4 та митною декларацією № UA700020/2021/003619. Оплата за вказану поставку була здійснена Покупцем та отримана позивачем у повному обсязі 18.10.2021, що підтверджується меморіальним ордером № 1.

В акті перевірки № 7629/06-30-24-05/ НОМЕР_1 від 10.04.2025 контролюючим органом зафіксовано факт ненадходження валютної виручки у сумі 28023,30 євро станом на 31.03.2025, що кваліфіковано як прострочення строку розрахунків на 850 днів (граничний термін розрахунків 02.12.2022), у зв`язку з чим встановлено допущення позивачем порушення частини другої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», а саме прострочення оплати від визначеного законом граничного терміну розрахунків на 850 днів (граничний термін розрахунків 02.12.2022).

Оцінюючи обґрунтованість таких тверджень податкового органу, суд першої інстанції виходив з того, що, 01.12.2021 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Контракту № 2/UA/ES, якою погодили механізм компенсації збитків Покупця, у тому числі передбачили можливість зарахування зустрічних однорідних вимог. 03.12.2021 Позивач здійснив поставку товару на користь "Hookah Flame SL" на суму 28023,30 євро згідно з рахунком-фактурою № 5, що було оформлено митною декларацією № UA700020/2021/103014. Враховуючи існування зустрічних грошових вимог-обов`язку "Hookah Flame SL", сплатити 28023,30 євро за поставку від 03.12.2021 та обов`язку позивача повернути 28958,27 євро за неякісний товар з попередньої поставки - сторони 20.01.2022 підписали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 28023,30 євро.

Судом констатовано, що вимоги між позивачем та "Hookah Flame SL" є зустрічними, так як вони виникли із взаємних зобов`язань між двома правочинами, в яких сторонами є одні й ті ж особи, а саме: в одному правочині - "Hookah Flame SL" виступає кредитором, а позивач є боржником, а в іншому правочині "Hookah Flame SL" виступає боржником, а позивач- кредитором.

Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог припинило зобов`язання за операціями з експорту та імпорту товару відповідно до підпункту 5 пункту 10 розділу III Інструкції №7. А отже позивачем не було допущено порушення граничних строків розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за вказаними договорами.

Таким чином, враховуючи встановлені у цій справі обставини, а саме: виконання зобов`язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних вимог за наявності належним чином оформлених документів, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що податковим органом не було доведено наявність підстав для нарахування позивачу пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі №420/11771/23, від 22 січня 2025 року у справі справа № 420/12562/23 та від 07 лютого 2023 року у справі № 813/1342/16.

Колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що твердження податкового органу про обов`язковість наявності рішення арбітражу є безпідставним втручанням у дискреційні повноваження суб`єктів господарювання, оскільки як зазначалось вище, стаття 627 Цивільного кодексу України гарантує свободу договору, а стаття 6 Господарського кодексу України - свободу підприємницької діяльності. Сторони зовнішньоекономічного контракту мають право самостійно, без звернення до суду, врегулювати свої розбіжності та погодити наявність дефектів у товарі, склавши відповідні акти та претензії. Вимога відповідача про необхідність судового підтвердження дефектів товару за умови відсутності спору між сторонами суперечить принципам розумності та добросовісності, а також покладає на платника податків надмірний та невиправданий тягар.

Щодо посилань податкового органу на те, що банківська установа не зняла операцію з валютного нагляду та надсилала повідомлення про порушення строків, судом першої інстанції підставно зазначено, що дії або бездіяльність обслуговуючого банку, а також інформація, надана банком до Національного банку України, є лише підставою для проведення перевірки податковим органом, але не є беззаперечним доказом вчинення порушення, оскільки податковий орган зобов`язаний самостійно встановити всі обставини справи, дослідити первинні документи та надати їм правову оцінку, а не автоматично переносити інформацію з банківських повідомлень до акту перевірки без урахування наданих платником податків пояснень та доказів припинення зобов`язань.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про відсутність в матеріалах справи документів які дають підстави для перегляду ціни товарів у зв`язку з невідповідністю їх кількісних та якісних характеристик підтверджених Міжнародним комерційним арбітражним судом, Торгово-промисловою палатою або іншим уповноваженим органом, які мають право засвідчувати таку невідповідність, водночас надані позивачем докази та встановлені судом обставини в сукупності, підтверджують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області № 0091282405 від 07.05.2025.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.