Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №520/17941/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 р. Справа № 520/17941/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 року (ухвалене суддею Мар`єнко Л.М.) в справі № 520/17941/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до положень пункту 7 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове" державне пенсійне страхування"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 виплату разової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до положень пункту 7 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 р. прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та з 10.04.2025 р. отримує пенсію за віком, призначену відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

21.05.2025 р. позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Листом від 09.06.2025 р. №15398-15256/К-03/8-2000/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило про відсутність підстав для виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, оскільки, посада судово-медичного експерта закладу охорони здоров`я Державної спеціалізованої установи "Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи", в якому працював заявник, не передбачена Переліком посад, робота на яких дає право на призначення вказаної грошової допомоги працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (в подальшому - Закон № 1788-ХІІ), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Згідно з п. 7-1 розд. XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV), особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1191 (в подальшому - Порядок № 1191).

Згідно з п. 1 Порядку № 1191, умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до п. 2 Порядку № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посада, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Згідно з п. 6 Порядку № 1191, для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV, станом на день її призначення.

Відповідно до п. 7 Порядку № 1191, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції вважає, що право особи на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком, відповідно до Закону № 1058-IV, будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 15.06.2022 р. в справі №200/854/19-а, від 09.07.2020 р. в справі №235/7688/16-а, від 02.03.2020 р. в справі № 175/4086/16-а, від 28.04.2020 р. в справі № 678/941/17, від 12.03.2019 р. в справі № 127/9277/17.

Згідно з розділом 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) наступних закладів охорони здоров`я: у медико-соціальних експертних комісіях, бюро судово-медичних експертиз.

Згідно з ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 від 31.08.1987 р. вбачається, що починаючи з 31.08.1987 р., позивач безперервно працював на різних посадах у медичних закладах: з 31.08.1987 р. по 29.08.1991 р. - на посаді виїзного санітара швидкої допомоги 2 підстанції, на посаді медбрата швидкої допомоги 2 підстанції, на посаді виїзного фельдшера швидкої допомоги 2 підстанції КГП "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім.проф. О.І.Мещанінова" Харківської міської ради; з 01.09.1991 р. по 31.08.1993 р. - навчався в Медичному інституті м. Харкова; з 20.09.1993 р. по теперішній час - на різних посадах в Державній спеціалізованій установі "Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи".

Згідно довідки ДСУ "Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи" від 20.05.2025 р. №02-09/46 ОСОБА_1 з 20.09.1993 р. по теперішній час працює у ДСУ "Харківське ОБ СМЕ".

Наказом начальника ДСУ "Харківське ОБ СМЕ" від 16.09.1993 р. №175 ОСОБА_1 був зарахований на посаду судмедексперта відділу судово-медичної експертизи трупів філії №1.

Наказом начальника від 01.02.2005 р. №37 "Про приведення у відповідність до Закону України "Про Державну службу" та наказів МОЗ України №144 від 22.06.1995 р., №6 від 17.01.1995 р., №385 від 28.10.2002 р. посад співробітників ХОБСМЕ" назву посади "судово-медичний експерт" змінено на "лікар судово-медичний експерт".

07.08.2001 р. ОСОБА_1 наказом начальника від 07.09.2001 р. №281 був призначений на посаду завідувача відділом судово-медичної експертизи трупів.

18.01.2016 р. ОСОБА_1 наказом начальника від 18.01.2016 р. №45-к був переведений на посаду заступника начальника з організаційно-методичної роботи.

26.06.2018 р. ОСОБА_1 наказом начальника від 26.06.2018 р. №259-к був переведений на посаду лікаря судово-медичного експерта відділу комісійних судово-медичних експертиз.

Таким чином, всі посади, які займав ОСОБА_1 з 20.09.1993 р. та займає на даний час в установі, згідно записів в трудовій книжці, є лікарськими.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.06.2025 р. №15398-15256/К-03/8-2000/25 встановлено, що єдиною підставою для відмови у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій стало те, що позивач займав посаду судово-медичного експерта закладу охорони здоров`я Державної спеціалізованої установи "Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи", яка не передбачена Переліком посад, робота на яких дає право на призначення вказаної грошової допомоги працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909.

Проте суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до розділу 2 Переліку № 909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) наступних закладів охорони здоров`я: у медико-соціальних експертних комісіях, бюро судово-медичних експертиз.

У примітці № 2 до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що надані до матеріалів справи письмові докази підтверджують, що позивач має необхідний спеціальний страховий стаж роботи на посаді, передбаченій п. "е" ст. 55 Закону №1788-XII, тому має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до положень пункту 7 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 виплату разової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до положень пункту 7 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 в справі № 520/17941/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич