Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №140/13961/25 — Волинський окружний адміністративний суд

Суд: Волинський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 29 березня 2026 р.

Справа: №140/13961/25

Суддя: Костюкевич Сергій Федорович

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/13961/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.08.2025 №330-РС (по особовому складу) в частині продовження строку дії контракту з 30.08.2025 до оголошення демобілізації; визнання дій протиправними щодо винесення наказу від 29.08.2025 №330-РС в частині продовження строку дії контракту з 30.08.2025 до оголошення демобілізації понад встановлений строку закінчення воєнного стану та відмови звільнити його з військової служби в запас за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; зобов`язання прийняти рішення про звільнення з військової служби в запас за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 на підставі контракту, укладеному 30.08.2022 строком на три роки.

Вказав, що 08.10.2025 подав рапорт про звільнення з військової служби внаслідок закінчення строку служби згідно з контрактом, проте листом від 22.11.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення та відмову у задоволенні рапорту, мотивовану тим, що дію контракту було продовжено понад встановлений строк на період дії воєнного стану згідно вимог п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" .

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 16.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що 30.08.2022 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу та згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.11.2022 №285 позивача, з 03.11.2022 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , а наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29.08.2025 №330-РС, ОСОБА_1 , на підставі абзацу третього пункту 2 частини восьмої статті 23 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» продовжено дію контракту понад встановлений строк на період із 30.08.2025 до оголошення демобілізації.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 частини восьмої статті 23 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України.

Вказав, що позивач, не бажаючи продовжувати військову службу та у зв`язку із закінчення строку контракту, укладеного з ним під час дії воєнного стану, вперше звернувся до відповідача із рапортом від 08.10.2025 про його звільнення, який був зареєстрований за вх. №6048А від 13.10.2025, при цьому військогвослужбовець, не звертався до командування свого підрозділу (командира взводу, командира роти, командира батальйону), в/ч НОМЕР_1 або інших службових військових осіб щодо звільнення з військової служби у порядку, визначеному Статутом або в інший спосіб до 30.08.2025.

Зауважив, що у червні 2025 року ОСОБА_1 виконував бойові (спеціальні) завдання бойові та спеціальні завдання у Куп`янському районі Харківської області протягом 15 календарних днів та мав об`єктивну змогу звернутись встановленим порядком до командування підрозділу/військової частини НОМЕР_1 з питань звільнення з військової служби

Інші заяви по суті справи не надходили.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 на підставі контракту, укладеному 30.08.2022 строком на три роки.

03.11.2022 наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1

29.08.2025 наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) №330-РС ОСОБА_1 на підставі абзацу третього пункту 2 частини восьмої статті 23 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» продовжено дію контракту понад встановлений строк на період із 30.08.2025 до оголошення демобілізації.

08.10.2025 позивач подав до в/ч НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі п. п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

22.11.2025 листом №8635 відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення та відмову у задоволенні рапорту, мотивовану тим, що дію контракту було продовжено понад встановлений строк на період дії воєнного стану згідно вимог п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Не погодившись з діями в/ч НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між сторонами регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ» та підзаконними актами, зокрема Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, яким затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент прийняття наказу від 29.08.2025 №330-РС) визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів наявності обставин передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент прийняття наказу від 29.08.2025 №330-РС), які є підставою для припинення (розривання) контракту.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону № 2232 (у редакції, чинній станом на час видання наказу від 29.08.2025 №330-РС) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Отже, на переконання суду, під час дії воєнного стану контракти, строк яких закінчився, продовжуються понад встановлений строк до визначених термінів та не можуть бути припиненими з підстави закінчення строку контракту, окрім визначених законом випадків, які надають право під час дії воєнного стану розірвати контракт, а поняття контракт до оголошення рішення про демобілізацію означає, що строк контракту, який мав закінчитися під час дії воєнного стану, не закінчується. Такий контракт продовжує діяти понад встановлені строки, з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) до оголошення демобілізації.

З огляду на вказані норми законодавства суд вважає, що відповідачем було правомірно прийнято наказ від 29.08.2025 №330-РС, яким позивачу продовжено дію контракту до закінчення воєнного стану та на час, необхідний для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби в запас або укладання нового контракту.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.

Стаття 26 Закону № 2232 визначає підстави звільнення з військової служби, в тому числі у зв`язку із закінченням строків контракту.

Суд погоджується із твердженням позивача про те, що спірні правовідносини виникли саме після подання ним рапорту про звільнення зі служби та отримання відмови, а тому мають регулюватися законодавством, яке було чинним на час подання такого рапорту.

Водночас, відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232 (у редакції, чинній станом на час подання позивачем 08.10.2025 рапорту про звільнення), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Отже з вищенаведених норм закону вбачається, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232 виникає після закінчення контракту, укладеного під час дії воєнного стану, тобто у спірному випадку після закінчення дії контракту, тобто з моменту припинення воєнного стану.

Таким чином, на момент подачі рапорту про звільнення строк служби позивача не закінчився, оскільки був продовжений у порядку, встановленому законом. Тому у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача зі служби.

Крім того, в п.1 Контракту, підписаного позивачем 30.08.2022, вказано, що ОСОБА_1 добровільно вступає на військову службу за контрактом і бере на себе зобов`язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту, відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно п. 4 вищевказаного Контракту, сторони зобов`язуються не пізніш як за три місяці до закінчення строку контракту укласти новий контракт або повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Як слідує з матеріалів справи, наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) №330-РС від 29.08.2025 ОСОБА_1 на підставі абзацу третього пункту 2 частини восьмої статті 23 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» продовжено дію контракту понад встановлений строк на період із 30.08.2025 до оголошення демобілізації.

При цьому, лише 08.10.2025 позивач подав до в/ч НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі п. п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

За наведених обставин, суд вважає, що відповідачем доведено правомірність відмови у звільненні з військової служби і підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Аналогічна позиція викладена в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 420/28418/24.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до вимог ст.139 КАС України, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 14, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.Ф. Костюкевич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua