Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №140/1641/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1641/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 з наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка виражається у не проведенні належної процедури розгляду (опрацювання) заяви про відстрочку ОСОБА_1 ;

2) скасувати рішення (Повідомлення) про відмову в оформленні відстрочки, сформованого на підставі Протоколу №5 від 30.01.2026;

3) зобов`язати відповідача провести належний процес опрацювання заяви про відстрочку та розглянути належним чином заяву про відстрочку з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Користуючись своїм правом на відстрочку від мобілізації за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», 29.01.2026 позивач подав відповідачу заяву з відповідним переліком документів про надання відстрочки від призову на військову службу у зв`язку з наявністю у його матері II групи інвалідності.

Наступного дня на адресу позивача надійшло повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_5 про те, що Комісією в задоволенні його заяви про надання відстрочки за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відмовлено згідно з протоколом від 30.01.2026 №5 по причині наявності інших осіб, які не є військовозобов`язаними.

ОСОБА_1 вважає такі дії ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» неправомірними, вказує на те, що у спірному повідомленні не наведено обґрунтованих причин відмови.

З огляду на вказані підстави позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.03.2026 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 надала пояснення у справі, в яких повністю підтримує позицію позивача та просить задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у відзиві на позов від 04.03.2026 позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування своїх заперечень на позов вказав, що 30.01.2026 Комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 було розглянуто заяву позивача від 29.01.2026 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. В ході розгляду заяви встановлено, що у матері позивача ОСОБА_2 є повнолітня донька - ОСОБА_3 .

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України . Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України , дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Відповідно до статей 202,203 Сімейного Кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Відповідно до статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків. Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.

Отже, хоча позивач і має матір ОСОБА_2 яка є інвалідом ІІ групи, але у позивача є рідна сестра, яка зобов`язана відповідно до норм Сімейного Кодексу України утримувати свою матір.

Доказів того, що рідна сестра ОСОБА_3 , як передбачає згадана вище норма пункту 13 частини 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не має можливості утримувати свою матір, оскільки: є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом, відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, матеріали справи не містять.

Крім того, вказує на те, що відповідно до законодавства України позивач вправі повторно звернутися до комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призову, надавши всі необхідні документи, які зазначені у додатку № 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».

06.03.2026 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує на те, що до компетенції органів системи ТЦК та СП не віднесено визначення ступеню споріднення утримувачів та визначення на свій розсуд обов`язків з утримання. Подібні функції віднесено до компетенції місцевих судів при розгляді сімейних спорів (про стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків, іншого з подружжя, повнолітніх непрацездатних дітей – в межах та за умов, визначених Сімейним кодексом). Відповідач наводить відомості про наявність у матері позивача повнолітньої доньки – ОСОБА_3 . Однак не наводить достатніх та обґрунтованих відомостей про виникнення у неї обов`язків з утримання спільної непрацездатної матері

09.03.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

Інші заяви по суті справи не надходили.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 29.01.2026 подав до відповідача 1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У повідомленні відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що Комісією в задоволенні його заяви про надання відстрочки за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відмовлено згідно з протоколом від 30.01.2026 №5 по причині наявності інших осіб, які не є військовозобов`язаними.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в чинній редакції).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі – Закон №3543-ХІІ) визначені правові підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі – Порядок №560 в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення).

Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Пунктом 58-1 Порядку №560 передбачено, що військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Як передбачає пункт 59 Порядку №560 за наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов`язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Аналізуючи вищевказані норми Закону №3543-ХІІ та Порядку №560, слід дійти висновку, що право на відстрочку від призову на військову службу пов`язане із умовою відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати. Таке право реалізується шляхом подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зобов`язані вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки й розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з долучених документів до матеріалів справи, оскільки представником відповідача у відзиві на позовну заяву не заперечується факт долучених до позовної заяви документів, які були подані при поданні позивачем заяви на відстрочку.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки у повідомленні від 30.01.2026 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що протоколом Комісії від 30.01.2026 №5 ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки встановлено наявність інших невійськовозобов`язаних осіб.

Відтак, у межах даного спору саме заявник зобов`язаний довести той факт, що подані ним до комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 документи неспростовно та беззаперечно доводили факт, що сестра позивача не може утримувати свою матір ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Суд встановив, що мати позивача ОСОБА_2 має повнолітню дочку ОСОБА_3 , що підтверджується актовим записом про народження №41 від 08.10.1997.

Так, обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (ч.1 ст.203 Сімейного кодексу України).

Аналізуючи норми чинного законодавства в співставленні з обставинами даної справи, слід дійти висновку про те, що повнолітні діти батьків з інвалідністю зобов`язані їх утримувати та піклуватись про них. Такий обов`язок має кожна повнолітня дитина без виключень.

Отже, усі повнолітні діти ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, зобов`язані її утримувати та піклуватись про неї.

При цьому сестра позивача зобов`язана утримувати батька, навіть якщо вона не проживає з ним, адже обов`язок утримувати покладений на повнолітніх дітей незалежно від того, де вони проживають, громадянство якої країни мають, роду діяльності, сімейного статусу тощо.

Суд зауважує, що поняття утримання не є тотожним поняттю постійного догляду, адже не передбачає необхідність постійного знаходження поряд з особою, яка має інвалідність І та ІІ групи. Факт утримання в даному випадку пов`язаний саме з матеріальною підтримкою матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та не потребує постійного догляду.

За таких обставин суд констатує відсутність підстав, визначених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Покликання позивача на те, що у ОСОБА_3 відсутній обов`язок з утримання спільної непрацездатної матері, суд вважає необґрунтованими, оскільки Закон №3543-XII містить вичерпний перелік обставин не виконання невійськовозобов`язаною особою свого обов`язку із утримання особи з інвалідністю (якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).

Таким чином, сестра позивача не звільнена від обов`язку утримання батьків у разі такої необхідності. Крім того, доказів того, що рідна сестра ОСОБА_3 , не має можливості утримувати свою матір, оскільки є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом, відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, матеріали справи не містять.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів суду правомірність своїх дій да дотримання процедури при розгляді заяви позивача про відстрочку від призову на військову службу.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Дмитрук