Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №120/9288/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 березня 2026 р. Справа № 120/9288/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.04.2024 по 27.06.2025.

Відтак, з метою зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 27.04.2024 по 27.06.2025, позивач звернувся до суду.

Ухвалою від 09.07.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою установлено строк для подання заяв по суті та витребувано у відповідача докази.

Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті спору відповідач вказав, що положення КЗпП України не поширюються на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України.

Відповідач вважає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони регулюються спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Також відповідач вказує, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про стягнення сум невиплачених складових заробітної плати.

Водночас відповідач надав витребувану довідку про середній розмір грошового забезпечення позивача за період з лютого по березень 2024 року.

Ухвалою від 12.02.2026 суд витребував у військової частини НОМЕР_1 докази проведення усіх виплат ОСОБА_1 , дати таких виплат і суми (в тому числі і на виконання судових рішень), належних позивачу на дату включення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , зокрема, і тих, що були виплачені позивачу після звільнення із військової служби.

Відповідач 16.02.2026 надав витребувані докази.

Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, тож суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини справи.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.04.2024 №346-ОС позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26.04.2025.

Враховуючи, що при звільненні з військової служби та виключенні із списків особового складу, позивач не отримав повного розрахунку, тому він звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.12.2024 у справі №120/10478/24, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 26.04.2024 у розмірі 1 436, 15 грн щомісячно із врахуванням абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2024 роки, грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні, з урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення та раніше виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (одноразових додаткових видів та індексації) за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 26.04.2024, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати.

На виконання рішення суду відповідач 27.06.2025 здійснив виплату грошового забезпечення у сумі 272 623,07 грн.

З огляду на те, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 27.06.2025, то останній вважає, що є правові підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Така ж правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформована у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Отже, доводи відповідача з приводу відсутності підстав для застосування положень трудового законодавства у спірних правовідносин, суд відхиляє як такі, що є необґрунтованими, оскільки згідно із рішенням Конституційного Суду України та висновків Верховного Суду, норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню за умови неврегульованих питань спеціальним законодавством.

За обставин цієї справи спірним, зокрема, та досліджуваним є питання виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2024 по 27.06.2025.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В контексті спірних правовідносин, суд застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 у постанові від 08.10.2025 у яких виснуваний підхід щодо застосування статті 117 КЗпП. Зокрема, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (п. 105, п. 106).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

Відповідно до матеріалів справи, позивач виключений із списків особового складу 26.04.2024, оскаржує дії відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 27.04.2024 по 27.06.2025, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX, у яких нарахування компенсації застосовується за період, який не може перевищувати шести місяців.

При цьому, як указала Велика Палата Верховного Суду у справі №489/6074/23 у постанові від 08.10.2025, з метою формування єдиного підходу правового регулювання, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Тож, з огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України". У цій постанові Велика Палата сформулювала змістовні критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Повертаючись до обставин цієї справи суд установив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.12.2024 у справі №120/10478/24, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 26.04.2024 у розмірі 1 436, 15 грн щомісячно із врахуванням абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2024 роки, грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні, з урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення та раніше виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (одноразових додаткових видів та індексації) за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 26.04.2024, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати.

На виконання рішення суду відповідач 27.06.2025 здійснив виплату грошового забезпечення у сумі 272623,07 грн.

Отже, у спірний період застосовується норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, якою обумовлений максимальний період шість місяців, що становить 183 календарних дні, тому спірний період затримки виплати середнього заробітку необхідно обраховувати з 27.04.2024, тобто наступного дня за датою звільнення позивача, по 26.10.2024.

Враховуючи означені підходи Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у межах цієї справи застосовується підхід співмірності імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, згідно із матеріалами справи, заборгованість за період з 27.04.2024 по 27.06.2025 існувала в частині недоотриманих коштів індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; індексації-різниці грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 26.04.2024; грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2024 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення; компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (одноразових додаткових видів та індексації) за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 26.04.2024, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 щодо виплат, які були здійснені при звільненні з військової служби № 39 позивачу нараховано кошти по грошовому забезпеченні з 01.04.2024 по 30.04.2024 в сумі 25204,20 грн; бойовому чергуванні за березень в сумі 704,00 грн; компенсації за невикористану відпустку в сумі 41166,86 грн; індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 по 28.02.2018 в сумі 22147,72 грн; вихідної допомоги при звільненні в сумі 176 429,40 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 25204,20 грн. Разом 287 495,82 грн.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 щодо виплат, які були здійснені після звільнення з військової служби № 40 позивачу нараховано кошти по бойовому чергуванні за квітень в сумі 704,00 грн; по виконанню рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/10479/24 в сумі 201 552,45 грн; по виконанню рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/10478/24 в сумі 310 828,63 грн.

Разом 513085,08 грн.

Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становить 800 580,90 грн.

Тож, сума недоплаченого грошового забезпечення (272 623,07 грн) від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат (800580,90 грн) становить 34,05% (272623,07х100/800580,90).

Згідно з довідкою відповідача від 16.10.2025 № 220 середній заробіток позивача за два останніх місяці перед виключенням із списків особового складу становив 50408,40 грн. Середньоденний заробіток позивача становить 840,14 грн. (50408,40 грн./60 кал. дні).

За період затримки розрахунку кількість днів становить 183 (шість місяців за період з 27.04.2024 по 27.06.2025).

Сума недоплачених коштів за період з 27.04.2024 по 27.06.2025 становить 153 745,62 грн (840,14х183 дні).

Тож, суд, оцінивши обставини справи, для визначення справедливої компенсації позивачу, встановив її розмір у сумі 52 350,38 грн (153745,62 грн. х 34,05%).

Вирішуючи спір, з урахуванням заявлених вимог, які полягають у зобов`язанні відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що правильним способом захисту є стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2024 по 27.06.2025, який обраховується в межах шести місяців (183 дні) - у сумі 52 350,38 грн.

Такий спосіб захисту відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, які суд застосовує в межах цієї справи, та полягає в ефективності, що в разі невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Щодо доводів відповідача, що до військовослужбовців не застосовується положення постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995, суд їх відхиляє з огляду на те, що грошове забезпечення є складовою заробітної плати.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013), поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Аналогічні висновки виснував Верховний Суд у своїй сталій практиці, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, до "усіх виплат", право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому судові витрати на користь позивача не присуджуються.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2024 по 27.06.2025.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2024 по 27.06.2025 в межах суми стягнення за шість місяців у розмірі 52 350,38 грн (п`ятдесят дві тисячі триста п`ятдесят гривень 38 копійок).

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).

Повне судове рішення складено 30.03.2026.

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна