Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №509/5597/24 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виселення (вселення)

Дата: 23 лютого 2026 р.

Справа: №509/5597/24

Суддя: Лозко Ю. П.

Номер провадження: 22-ц/813/3898/26

Справа № 509/5597/24

Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користування майном, шляхом виселення та вселення,

встановив:

У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив усунути йому перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належному йому майном, шляхом примусового виселення ОСОБА_1 з житлового будинку та земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:00:001:0141, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та вселити його до вказаного вище будинку.

Позов обґрунтовано тим, що 28 квітня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку №2922 та договору купівлі-продажу земельної ділянки №2924, позивач набув у власність житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами та земельну ділянку, які розташований за вказаною вище адресою.

28 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем укладено кредитний договір №014/0043/74/74033, за умовами якого кредитор мав надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 387557 дол. США зі сплатою 13,25% річних строком до 28 квітня 2027 року.

У якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем укладено договір іпотеки від 28 квітня 2007 року, предметом якого виступило нерухоме майно, а саме зазначені вище житловий будинок та земельна ділянка.

29 вересня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» укладено договір відступлення права вимоги, за яким права та обов`язки кредитора за вказаним вище кредитним договором №014/0043/74/74033 відступленні на користь ПАТ «Комерційний індустріальний банк», яке на підставі договору від 29 вересня 2017 року відступило право вимоги на користь ТОВ «Фінстрим», останній на підставі договору №2 від 29 вересня 2017 року відступив право вимоги на користь відповідача, який звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», шляхом набуття права власності на це майно.

На підставі рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Алєксєєвої Ю.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстровано за відповідачем право власності на зазначене вище майно.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 листопада 2019 року у справі №509/3449/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , КП Новоселівської СР «РБДР», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (неповнолітня особа), Служба у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації , Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, про скасування реєстрації права власності на нерухоме майна задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП Новоселівської СР «РБДР» Алєксєєвої Ю. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38324325 від 24 листопада 2017 року 11:14:56, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:00:001:0141, площею 0,0293 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП Новоселівської СР «РБДР» Алєксєєвої Ю. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38322418 від 24 листопада 2017 року 10:37:37, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок, загальною площею 253,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у справі №509/3449/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову адвоката Мацко В. В. в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , КП Новоселівської СР «ДБДР», треті особи ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 (неповнолітня особа), Служба у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, про скасування реєстрації права власності на нерухоме майна, відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №509/3449/18 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року та рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 листопада 2019 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП Новоселівської СР «РБДР» Алєксєєвої Ю. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38324325 від 24 листопада 2017 року 11:14:56, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:00:001:0141, площею 0,0293 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП Новоселівської СР «РБДР» Алєксєєвої Ю. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38322418 від 24 листопада 2017 року 10:37:37, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок, загальною площею 253,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» відмовлено.

Вказаною вище постановою Верховного Суду встановлено, що зазначені вище житловий будинок та земельна ділянка були незаконно набуті відповідачем у власність.

За заявою позивача на підставі судового рішення касаційного суду право власності відповідача на вказане вище майно припинено.

Зважаючи на те, що 10 січня 2024 року державний реєстратор скасував право власності відповідача на спірне майно, то останній починаючи з цього дня не мав майнових право щодо користування, володіння та розпорядження житловим будинком, а право власності позивача на це майно було відновлено.

16 березня 2024 року позивач мав намір вселитися до свого будинку, проте відповідач не надав йому доступ до будинку та земельної ділянки, у зв`язку з чим позивач звертався до правоохоронного органу.

Відповідач, який не належить до членів сім`ї позивача, продовжує проживати у вказаному вище будинку без будь-яких правових підстав, оскільки його право власності на це майно скасовано, однак він надалі продовжує чинити перешкоди у проживанні та користуванні його житловим будинком.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2025 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження належним йому майном, шляхом примусового виселення ОСОБА_1 з житлового будинку, загальною площею 253,8 кв.м. та земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:00:001:0141, площею 0,0293 га, що знаходяться за адресорю: АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 червня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про перегляд вказаного вище рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2025 року та закрити провадження у справі.

Як на підставу порушення судом норм процесуального права, скаржник посилається на те, що його не було повідомлено належним чином про розгляд справи у зв`язку з чим він був позбавлений можливості приймати участь у розгляді справи, надати пояснення та докази.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2018 року у справі 509/4951/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 (у його праві власності, користуванні і розпорядженні земельною ділянкою кадастровий № 5123755800:00:001:0141, площею 0,0293 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1418254551237) та житловим будинком з господарчими будівлями та спорудами, позначеного під літ. «А,А(1),а,а(1),а(2),а(3),а(4)», 1-5,І спорудження, житловою площею 94,1 кв.м, загальною площею 253,8 кв.м (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1417417051237), які знаходяться за адресою : АДРЕСА_2 , ( АДРЕСА_1 , шляхом їх виселення із вказаного будинку та земельної ділянки.

Виконання вказаного вище рішення суду здійснювалося в рамках виконавчого провадження №56579495, та органом державної виконавчої служби було прийнято рішення про передачу йому на зберігання майно, яке знаходиться у житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з не вирішенням судом питання стосовно повернення майна, що знаходиться на зберіганні, вважає оскаржуване рішення суду таким, що порушує його права, тому підлягає скасуванню.

Крім цього, посилається на те, що позивачем не доведено розмір витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Попова О.А., подав відзив у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2025 року без змін. В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що стаття 58 ЗУ «Про виконавче провадження» знаходиться в розділі VII «Порядок звернення стягнення на майно боржника», а розділ VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затв. Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року іменується як «Порядок звернення стягнення на майно боржника». На майно, яке знаходиться в житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 не накладався арешт та не здійснювалося стягнення в рамках виконавчого провадження №56579495, тому посилання скаржника на вказані положення закону є безпідставним та не підлягають застосуванню. Скаржником не надано доказів на підтвердження обставин на які він посилається. Вирішення питання щодо речей, які були передані на зберігання відповідачу в рамках ВП 56579495, жодним чином не впливає на прийняте оскаржуване рішення, і вказані обставини не мають жодного значення для вирішення спору у цій справі. Доводи скаржника про те, що він не повідомлявся судом про розгляд справи спростовується матеріалами справи з яких убачається, що судова кореспонденція надіслана на адресу скаржника повернута без вручення адресату з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто така поштова кореспонденція вважається врученою. Рішення суду про стягнення зі скаржника витрат на професійну правничу допомогу є законним та обґрунтованим, оскільки базується на доказах, що містяться у справі.

Днем вручення судової повістки є день: день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п.2,3 ч.8 ст. 128 ЦПК України).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст. 130 ЦПК України).

Поштова кореспонденція, надіслана судом на адресу скаржника ОСОБА_1 повернута без вручення адресату з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Представниця позивача ОСОБА_2 адвокат Попова О.В. отримала судову повістку в електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Учасники справи будучи належним чином повідомленим чином про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 28 квітня 2007 року ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , житловою площею 94,1 кв.м., загальною площею 253,8 кв.м., та земельну ділянку площею 0,0294 га, в тому числі по угіддям: 0,0294 га – рілля, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, розташовану на території АДРЕСА_3 .

28 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/0043/74/74033, згідно умов якого кредитор мав надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 386557 дол. США, зі сплатою 13,25 % річних, строком до 28 квітня 2027 року.

У якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 28 квітня 2007 року між ВАИ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки. Предметом договору іпотеки відповідно до п. 1.2 виступило нерухоме майно: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 94,1 кв.м., загальною площею 253,8 кв.м., та земельна ділянка, що розташована на території АДРЕСА_1 .

29 вересня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» укладено договір відступлення права вимоги, за яким права та обов`язки кредитора за кредитним договором №014/0043/74/74033 від 28 квітня 2007 року відступлені ПАТ «Комерційний індустріальний банк», який в свою чергу відступив права та обов`язки кредитора Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» згідно договору про відступлення права вимоги від 29 вересня 2017 року, укладеному між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «Фінстрим». В подальшому 29 вересня 2017 року ТОВ «Фінстрим» відступило права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 на підставі договору відступлення права вимоги № 2.

29 вересня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» укладений договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. за реєстровим №1910, за яким права та обов`язки іпотекодержателя за договором іпотеки від 28 квітня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. за реєстровим №2945, відступлені ПАТ «Комерційний індустріальний банк». В свою чергу ПАТ «Комерційний індустріальний банк» відступило права та обов`язки кредитора та іпотекодержателя ТОВ «Фінстрим» згідно договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 29 вересня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. за реєстровим №1911, укладеному між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «Фінстрим», яке в свою чергу відступило права вимоги за договором іпотеки ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Марченко О. І. 29 вересня 2017 року за реєстровим № 1912.

В подальшому новий кредитор та іпотекодержатель ОСОБА_1 звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», а саме шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

На підставі рішень державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Алєксєєвої Ю.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу): індексний номер: 38324325 від 24.11.2017 та індексний номер: 38322418 від 24.11.2017, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:00:001:0141, площею 0,0293 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, загальною площею 253,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2018 року у справі 509/4951/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 (у його праві власності, користуванні і розпорядженні земельною ділянкою кадастровий № 5123755800:00:001:0141, площею 0,0293 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1418254551237) та житловим будинком з господарчими будівлями та спорудами, позначеного під літ. «А,А(1),а,а(1),а(2),а(3),а(4)», 1-5,І спорудження, житловою площею 94,1 кв.м, загальною площею 253,8 кв.м (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1417417051237), які знаходяться за адресою : АДРЕСА_2 , ( АДРЕСА_1 , шляхом їх виселення із вказаного будинку та земельної ділянки.

12 липня 2018 року позивача виселлено з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Виселення відбувалося в ході виконавчого провадження №56579495, що було відкрите з виконання заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2018 року у справі №509/4951/17.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2018 року у справі №509/4951/17 поновлено представнику відповідача ОСОБА_2 процесуальний строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення суду. Заяву представника відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду задоволено. Скасовано заочне рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 02 квітня 2018 року.

З витягу з Державного реєстру речових прав №361334990 від 10 січня 2024 року та витягу з Державного реєстру речових прав №361593119 від 11 січня 2024 року убачається, що за заявою ОСОБА_2 , на підставі постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року по справі №509/3449/18, припинено право власності ОСОБА_1 на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 28 квітня 2007 року, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 квітня 2007 року та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №395124446 від 16 вересня 2024 убачається, що власником житлового будинку, загальною площею 253,8 кв.м., та земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:00:001:0141, площею 0,0293 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідач без згоди власника житлового будинку проживає в ньому, чинить перешкоди у користуванні власністю, чим порушує право позивача на користування власністю і вказане порушене право власника підлягає захисту, тому вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою шляхом виселення відповідача суд вважав законними і обґрунтованими.

З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (стаття 9 ЖК України).

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

За положеннями статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Аналогічну норму містить стаття 405 ЦК України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном врегульовано статтями 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частина перша статті 402 ЦК України визначає, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Виходячи з порівняльного аналізу статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України, положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

У постановах Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі N 760/13960/22 (провадження N 61-6521св24), від 22 січня 2025 року у справі N 754/15791/21 (провадження N 61-10276св24), від 29 січня 2025 року у справі N 623/3462/19 (провадження N 61-9056св24) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Водночас під час розгляду справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" (заява N 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі N 569/4373/16-ц (провадження N 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

Судом першої інстанції встановлено, що у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 проживає відповідач ОСОБА_1 , останній не був і не є членом сім`ї позивача ОСОБА_2 , не належить до кола осіб, які постійно проживають з власником будинку і ведуть з ним спільне господарство.

З матеріалів справи убачається, що постановою Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №509/3449/18 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року та рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 листопада 2019 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП Новоселівської СР «РБДР» Алєксєєвої Ю. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38324325 від 24 листопада 2017 року 11:14:56, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:00:001:0141, площею 0,0293 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП Новоселівської СР «РБДР» Алєксєєвої Ю. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38322418 від 24 листопада 2017 року 10:37:37, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок, загальною площею 253,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» відмовлено.

Вказане судове рішення мотивоване тим, що під час розгляду справи встановлені порушення вимог закону щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття права власності, а саме відсутність ціни предмету іпотеки на час вчинення реєстраційної дії (звернення стягнення на предмет іпотеки) та наявність нескасованого обтяження щодо предмета іпотеки, тому наявні підстави для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі N 753/11000/14-ц (провадження N 61-11сво17).

Зважаючи на викладене вище, вказане судове рішення у справі між цими ж сторонами, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, є преюдиційним.

На підставі вказаної вище постанови Верховного Суду, 10 січня 2024 року позивач зареєстрував за собою право власності на вказаний вище будинок та земельну ділянку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав №361334990 та №361593119.

Отже, станом на час звернення з цим позовом до суду (вересень 2024 року) саме позивач є власником вказаного будинку та земельної ділянки.

За таких обставин місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі виник з приводу користування житловим приміщенням між позивачем, як власником будинку та земельної ділянки та відповідачем, який не був і не є членом сім`ї власника будинку, не належить до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть із ним спільне господарство.

Отже відповідач не є членом сім`ї позивача у розумінні положень статті 64 ЖК України, а тому на нього не поширюються положення статті 156 ЖК України, якою визначені права членів сім`ї власника житлового будинку.

У постанові від 14 лютого 2024 року у справі N 570/2575/20 (провадження N 61-12628св23) Верховний Суд виснував, що виселення ОСОБА_2 з належного на праві власності ОСОБА_1 житла переслідує легітимну мету, а саме лише незабезпечення його іншим житлом на момент розгляду справи не свідчить про перевагу інтересів відповідача та його права на повагу до житла над інтересами позивача і її правами на мирне володіння своїм майном, на повагу до її приватного життя, житла, відповідно, про покладення саме на відповідача індивідуального та надмірного тягаря. Тобто таке виселення відповідає і критерію пропорційності.

Виходячи з наведеного, втручання у право ОСОБА_1 на користування спірним майном переслідує законну мету, відбувається на підставі закону та з урахуванням усіх встановлених у справі обставин.

Посилання скаржника на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2018 року у справі №509/4951/17, як на підставу задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене рішення суду скасовано ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2018 року (а.с. 34-35).

Доводи скаржника про те, що державний виконавець передав йому на зберігання майно, яке знаходиться у вказаному вище житловому будинку, є безпідставними, оскільки таких обставин усупереч ст. ст. 12,81 ЦПК України, відповідачем не доведено.

Аргументи скаржника про те, що судом допущено порушення норм процесуального права, про які зазначено в апеляційній скарзі, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п.3 ч.1 ст. 128 ЦПК України).

З матеріалів справи убачається, що надіслана судом першої інстанції судова кореспонденція на адресу відповідача ( АДРЕСА_4 ), а також за адресою: АДРЕСА_1 повернута без вручення адресату з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 109,112-113,119,125,127,130).

У вказаний вище спосіб за зазначеними адресами скаржник був повідомлений про судове засідання, призначене на 10 квітня 2025 року о 13:30 год (день ухвалення оскаржуваного рішення суду) (132-133).

Як у заяві про перегляд оскаржуваного рішення суду, так і в апеляційній скарзі, скаржник зазначає власну адресу, як АДРЕСА_4 (а.с. 152, 184).

Отже, відповідач повідомлявся судом про розгляд справи у порядку, передбаченому законом.

Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі N 910/12876/19).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі N 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі N 317/1209/19 (провадження N 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі N 648/1102/19 (провадження N 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі N 554/2586/16-ц (провадження N 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі N 753/1203/18 (провадження N 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі N 159/5837/19 (провадження N 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі N 178/1522/18 (провадження N 61-3157св21).

З матеріалів справи убачається, що представництво інтересів позивача ОСОБА_2 , здійснювала адвокат Попова О.А., повноваження якої підтверджуються ордером на надання правничої допомоги від 16 вересня 2024 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги №29/11 від 29 листопада 2019 року.

З фактично наданих адвокатом послуг, убачається, що представницею позивача складено позовну заяву обсягом на 7 аркушах.

Під час розгляду справи заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу, відповідач не заперечував.

Сама по собі відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували факт сплати позивачем на користь адвоката зазначених вище грошових коштів в сумі 20000 грн, не є підставою для відмови у стягненні таких витрат, оскільки такі витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua