Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №487/6091/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.04.26

22-ц/812/611/26

Справа № 487/6091/25 Головуючий у 1-й інстанції Кузьменко В. В.

Провадження № 22ц/812/611/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

1 квітня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої - судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем: Лівшенком О. С.,

за участі: представниці позивачки – Гриненко Т. В.,

представниці відповідача – Добрікової І. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Державної казначейської служби України

на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2025 року, ухваленого під головуванням судді Кузьменка В. В. в місті Миколаєві зі складанням повного рішення, у справі

за позовом

ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

(далі – Держказначейська служба України),

Миколаївської обласної прокуратури,

про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Держказначейської служби України, Окружної прокуратури міста Миколаєва про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а також витрат на правничу професійну допомогу, пов`язаних з її незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

В обґрунтування позову зазначала, що 18 червня 2022 року підрозділом дізнання Миколаївського РУП були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за частиною 1 статті 111? КК України, кваліфікація якого в процесі розслідування за встановленими обставинами неодноразово змінювалась та 14 грудня 2022 року позивачці повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 4362 КК України, після чого її дії перекваліфіковані за частиною 2 статті 4351 КК України, за здійснене нею поширення негативних виловлювань та презирливих зневажливих характеристик, що ображають честь і гідність військовослужбовців ЗСУ.

Вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 7 жовтня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 8 квітня 2025 року, позивачку визнано невинуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 4351 КК України, у зв`язку із чим нею пред`явлена вимога про відшкодування шкоди за час незаконного перебування під судом та слідством протягом 30 місяців та 18 днів, яка визначена у грошовому еквіваленті у розмірі 244 800 грн загальної шкоди, 300 000 грн моральної шкоди та 90 000 грн витрат на правничу допомогу, які складаються із 70 000 грн сплачених адвокату Горбенку Ю. М. за надані послуги під час розгляду кримінального провадження та 20 000 грн сплачених адвокатці Гриненко Т. В. за надання послуг пов`язаних із кримінальним провадженням та пред`явленням позову в цивільному провадженні.

Посилаючись на ці обставини, просила про відшкодування на її користь шкоди, завданої внаслідок незаконного перебування під судом та слідством у відповідності до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та повернути предмети, вилучені у якості речових доказів, а саме мобільний телефон та комп`ютер .

У відзиві на позов відповідач Окружна прокуратура міста Миколаєва вважала його необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки окружна прокуратура не є належним відповідачем у справі, а пред`явлені до неї вимоги не є співмірними заявленому позивачкою розміру заподіяної шкоди. Заперечила щодо стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на необхідність виходити з критерію реальності понесення таких витрат, які підлягають відшкодуванню, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними та неминучими, та такими, що мають розумний розмір.

У відзиві на позов відповідач Держказначейська служба України вважала його необґрунтованим, виходячи із безпідставності пред`явлення до неї вимог як відповідача, оскільки такий позов має бути пред`явлено безпосередньо до органу, що завдав шкоду.

Додатково заперечила стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які повинні бути не лише обґрунтованими, з огляду на критерії реальності та розумності їх розміру, а ще відповідати фінансовому стану обох сторін. Такі витрати не є тотожними реальним збиткам та не набувають відповідних ознак внаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку, і тому витрати у розмірі 70 000 грн, понесені на правову допомогу надану адвокатом Горбенком Ю. М., зазначені без наведення розрахунків за надані послуги, без надання договору на надання правничої допомоги, а прибуткові касові ордери містять посилання на договір від іншої дати, ніж договір зазначений у актах виконаних робіт. Сама справа за позовом ОСОБА_1 не є складною, не потребує глибокого аналізу норм права, внаслідок чого визначена сума у розмірі 20 000 грн не може бути співмірною, необхідною та розумною для понесення таких витрат. Крім того надані докази у вигляді копій квитанцій не містять повного зазначення підстав для оплати коштів та в них не зазначено ким вони видані.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 4 листопада 2025 року відповідача Окружну прокуратуру міста Миколаєва замінено на Миколаївську обласну прокуратуру.

У відзиві на позов відповідач Миколаївська обласна прокуратура позовні вимоги не визнала та додатково зазначила про неспівмірність заявлених до стягнення позивачкою витрат на правничу допомогу, обґрунтовуючи це тим, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтвердженими та доведеними, а також відповідати критерію розумності та співмірності. Вказувала на те, що відсутність документального підтвердження і розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Посилалася на усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на компенсацію судових витрат, якщо такі витрати були фактичними та неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, та відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено про стягнення на її користь з Державного бюджету України 222 933 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди за час її незаконного перебування під слідством та судом, а також 90 000 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з наявності підстав для часткового відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, який встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», і відсутності підстав для відшкодування іншої шкоди та повернення предметів, які є речовими доказами, а також необхідність компенсації понесених позивачкою витрат на правничу допомогу за рахунок Державного бюджету України.

В апеляційній скарзі Держказначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині стягнення 90 000 грн витрат на правничу допомог та ухвалити в цій частині нове про відмову у відшкодуванні таких витрат.

На обґрунтування доводів скарги Службою зазначено, що позивачкою сплачені витрати на правничу допомогу, яку надано адвокатом Горбенко Ю. М. у кримінальному провадженні на підставі договору, а в цьому процесі - іншою адвокаткою Гриненко Т. В. Тобто правнича допомога позивачці у судових процесах надана не за рахунок держави. Тому понесені нею витрати у цивільному процесі відповідно до положень статті 141 ЦПК України підлягали відшкодуванню за рахунок іншої сторони - відповідача Миколаївської обласної прокуратури, а не за рахунок коштів Державного бюджету України. За такого суд першої інстанції, в порушення приписів статей 137, 141 ЦПК України, безпідставно стягнув витрати на правничу допомогу не із сторони у справі, а з Державного бюджету України, у якому відсутнє визначення коштів з таким цільовим призначенням у відповідності до статті 95 Конституції України та пункту 8 частини 1 статті 7 Бюджетного Кодексу України.

В іншій частині рішення суду учасниками справи не оскаржено.

Відзивів на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не надано

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

При вирішенні справи судом встановлено, що 14 грудня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 4362 КК України, з подальшою перекваліфікацією її дій за частиною 2 статті 4351 КК України, та наступним виправданням на підставі вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 7 жовтня 2024 року, що залишений без змін за ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 8 квітня 2025 року (а.с.108-121).

Тому посилаючись на те, що їй незаконно було поставлено у провину за частиною 2 статті 4351 КК України поширення негативних виловлювань та презирливих зневажливих характеристик, що ображають честь і гідність військовослужбовців ЗСУ, наступного змісту : «Эти суки специально возле жилых домов, будем смотреть если что свалим в село, там все есть кроме тв», «будем смотреть, еще не закрыт котел Краматорска и туда остатки вислоухих везут», «по днепропетровской трассе только один блокпост и один калека на посту – вислоушников запаса нет», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «чем больше покрошат там меньше у нас останется», «всем привет, у нас все по прежнему, сегодня узнали, что укры пошли освобождать Херсон, прошло 2 дня наверное уже освободили и наверное уже в Севастополе а может уже на подступах к Москве, вам из окна не видно может уже возле Ярославля», позивачка ОСОБА_1 зазначила, що понесла збитки та моральні страждання, які просила компенсувати за рахунок держави.

Враховуючи те, що право потерпілого від незаконного арешту, затримання або засудження на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди закріплено у частині 5 статті 9, частини 6 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтях 56, 62 Конституції України, у положеннях Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1166-1167, 1176 ЦК України, а також підтвердження обставин виправдання ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за відсутністю у її діях складу кримінального злочину, передбаченого частиною 2 статті 4351 КК України, суд першої інстанції відмовив їй у стягненні матеріальної шкоди та стягнув грошову компенсацію за заподіяну моральну шкоду.

Втім, рішення суду в частині задоволення та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди не оскаржено, а тому не є предметом апеляційного перегляду.

В той же час відповідачем Держказначейською службою України оспорено рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України 90 000 грн витрат на правничу допомогу, які заявлені позивачкою до стягнення та стягнуті судом не як заподіяна шкода під час кримінального судочинства, а як понесені витрати в цивільному процесі, що підлягали розподілу відповідно до статті 141 ЦПК України.

Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також у відповідності до статті 1176 ЦК України та пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) в тому числі суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, з доданих на обґрунтування вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що позивачкою ОСОБА_1 сплачено 70 000 грн за двома окремими актами виконаних послуг №1 та без номера від 5 та 20 листопада 2024 року на підставі договору про надання правничої допомоги №1 від 18 січня 2022 року за послугами, що їй надані адвокатом Горбенком Ю. М. під час захисту її інтересів на стадії досудового розслідування, вивчення матеріалів кримінального провадження та судової практики, а також захисту у суді першої інстанції Заводського районного суду міста Миколаєва, надання усних консультацій з приводу кримінального процесу, надання необхідних документів для вирішення кримінальної справи, написання клопотань, заяв на суму 50 000 грн, сплата яких підтверджена копією квитанції до прибуткового касового ордеру №163 від 18 січня 2023 року, та послуги з підготовки заперечень на апеляційну скаргу прокурора на виправдувальний вирок, участь у апеляційному перегляді ухваленого судом першої інстанції вироку, надання усних консультацій з кримінального процесу, надання необхідних документів для вирішення справи на суму 20 000 грн, сплата яких підтверджена копією квитанції до прибуткового касового ордеру №205 від 20 листопада 2024 року (а.с.19-22).

За наведеного слід виснувати, що 70 000 грн не є оплатою за надання правничої допомоги адвокатом Горбенком Ю. М. у цій цивільній справі, відкритою за пред`явленим ОСОБА_1 позовом про відшкодування шкоди, а тому у розумінні статті 137 ЦПК України не є витратами на правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами в порядку статей 133, 141 ЦПК України, так як така допомога надана в рамках іншої справи та може бути різновидом завданої матеріальної шкоди, відшкодування якої відбувається у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та у стягненні якої на користь ОСОБА_1 судом першої інстанції у цій справі відмовлено.

В той же час, враховуючи наявність ордеру виданого адвокаткою Гриненко Т. В. на представництво інтересів ОСОБА_1 у цій справі та акту наданих послуг від 20 серпня 2025 року щодо виконання робіт з подачи заяви до Заводського районного суду міста Миколаєва та ознайомлення з матеріалами кримінальної прави, прослуховування записів судових засідань, подачи заяви в Окружну прокуратуру міста Миколаєва та ознайомлення з матеріалами наглядового провадження, надання усних консультацій з приводу надання необхідних документів, подача клопотання про ознайомлення з матеріалами та записом судового засідання під час обрання запобіжного заходу, підготовки позовної зави про відшкодування шкоди, участь у судових засіданнях під час розгляду позову про відшкодування шкоди на загальну суму 20 000 грн, сплату яких підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордеру №528 від 10 червня 2025 року (а.с.23, 23зв), колегія суддів доходить до висновку, що окрім понесення витрат на правничу допомогу, надану адвокаткою Гриненко Т. В. у кримінальному провадженні, позивачкою за цим актом та квитанцією понесені також витрати і у цій справі, які підлягають розподілу у відповідності до статті 141 ЦПК України.

Тому при визначенні розміру витрат, які підлягають відшкодуванню на користь позивачки у цьому цивільному провадженні, колегія суддів враховує заперечення відповідачів у справі, викладені ними в суді першої інстанції, доводів поданої апеляційної скарги, співмірності понесених позивачкою витрат складності самої справи, обсягу задоволених позовних вимог судом першої інстанції, а також вирахуванню із загальної кількості наданих послуг витрат, понесених позивачкою на надання допомоги цією ж адвокаткою, але у кримінальному процесі, що не підлягають розподілу відповідно до статті 141 ЦПК України, та вважає за можливе визначити до стягнення на користь позивачки 5 000 грн витрат понесених ОСОБА_1 на отримання правничої допомоги у цивільному провадженні.

При вирішенні питання про стягнення 5 000 грн понесених витрат на послуги адвокатки Гриненко Т. В., колегія суддів виходить з того, що позивачка просила стягнути зазначені кошти з бюджету держави, що заперечується Держказначейською службою України, оскільки вони не можуть бути стягнуті за рахунок Державного бюджету України, так як підлягають відшкодуванню за рахунок сторони у справі відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України.

Тому, визначаючи відповідача, з якого підлягають стягненню понесені позивачкою витрати, слід врахувати, що Держказначейська служба України не є належним відповідачем у справі, оскільки відповідно до законодавства є лише органом, що здійснює списання коштів з державного бюджету, внаслідок чого стягнення з неї витрат на правничу допомогу суперечило б вимогам норм матеріального права.

В той же час відповідач Миколаївська обласна прокуратура є особою, що заподіяла шкоду, так як підтримала у суді звинувачення щодо ОСОБА_1 за відсутності у її діях складу кримінального злочину, передбаченого частиною 2 статті 4351 КК України, внаслідок чого ОСОБА_1 була виправдана у суді та це призвело до її подальшого звернення із позовом в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, під час розподілу заявлених позивачкою витрат відповідно до статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути їх на користь ОСОБА_1 з відповідача Миколаївської обласної прокуратури в розмірі 5 000 грн.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції помилився в оцінці зазначених обставин при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та при застосуванні ним відповідних норм процесуального права, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2025 року в частині вирішення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове.

Стягнути з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 5 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді О. В. Локтіонова

Т. В. Крамаренко