Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №489/6442/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.04.26

22-ц/812/657/26

Єдиний унікальний номер судової справи 489/6442/25

Номер провадження 22-ц/812/657/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

30 березня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі: представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Романової І.Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана її представником – адвокатом Шиян Юлією Максимівною, рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 22 січня 2026 року, під головуванням судді Саламатіна О.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судовим наказом Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 вересня 2021 року в цивільній справі №490/7385/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 20 вересня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 березня 2025 року у справі 490/4926/24 зі ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_6 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі 10 904 грн. 02 коп.

У зв`язку з невиконанням зобов`язань зі сплати аліментів, станом на 24 липня 2025 року заборгованість по аліментам складає 43 563 грн. 70 коп.

Після розірвання шлюбу з відповідачем позивач уклав шлюб зі ОСОБА_7 , в якому в них народився син – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина проживає разом з позивачем і перебуває повністю на його утриманні.

При цьому, ОСОБА_9 перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Вказане тимчасово обмежує сімейної дохід, ускладнюючи матеріальне становище сім`ї.

ОСОБА_1 працює на посаді комплектувальника в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Промагротрейд».

За такого, позивач зазначає, що натепер він не має можливості в повній мірі виплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із зміною його сімейного стану, оскільки на його утриманні знаходиться малолітній син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дружина ОСОБА_9 .

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив змінити розмір аліментів, які стягується з нього за судовим наказом, виданим Центральним районним судом міста Миколаєва від 24 вересня 2021 року у справі №490/7385/21, на користь ОСОБА_10 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зменшивши розмір до 1/6 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідач ОСОБА_2 , діючи через представника – адвоката Шиян Ю.М., надала до районного суду відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволені позову відмовити. Зазначала, що народження у платника аліментів інших дітей не є безумною підставою для зменшення розміру аліментів. Вказувала на те, що позивачем не надано доказів погіршення його матеріального стану.

Звертала також увагу на те, що в матеріалах справи міститься відомості про заборгованість позивача зі сплати аліментів на утримання дитини, що свідчить про те, що є підставою не для зменшення розміру аліментів, а для більш жорсткого контролю за їх сплатою.

При цьому, потреби дитини не лише не зменшуються, а навпаки – зростають, у тому числі, через необхідність медичного забезпечення. Всі ці витрати несе відповідач, оскільки позивач допускає заборгованість зі сплати аліментів.

Окрім того, позивач не надав жодних медичних довідок чи документів, що підтверджували б обмеження його працездатності або втрату можливості працювати.

Також відповідач просила стягнути на свою користь з позивача 10 000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зменшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , згідно із судовим наказом Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 вересня 2021 року по справі №490/7385/21 на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. 69 коп.

Судове рішення обґрунтовано тим, що наведені позивачем обставини, з урахуванням принципів диспозитивності, змагальності, розумності та справедливості зумовлюють необхідність зменшення розміру аліментів, які стягуються з позивача на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за судовим наказом Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 вересня 2021 року.

При цьому, рішення суду мотивовано тим, що після винесення Центральним районним судом міста Миколаєва від 24 вересня 2021 року судового рішення про стягнення з позивача аліментів на утриманя сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сімейний стан позивача змінився. Він одружився, та від цього шлюбу в нього народився син, який разом з дружиною знаходятся на його утримарнні. Вищевказані обставини відповідно до норм ст.192 СК України є самостійною підставою для зміни розміру аліментів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи через представника – адвоката Шиян Ю.М., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постановити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції формально виклав позицію відповідача, наведену у відзиві на позовну заяву, та фактично не здійснив її належного аналізу.

У судовому рішенні відсутні мотиви, з яких суд відхилив аргументи відповідача щодо: відсутності доказів реального погіршення матеріального стану позивача; наявності значної заборгованості зі сплати аліментів; зростання потреб дитини; фінансового та сімейного стану самої відповідачки.

Таким чином, суд обмежився констатацією позиції сторін без дотримання вимог ст.263 ЦПК України щодо обґрунтованості судового рішення.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні докази, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема: свідоцтво про народження дитини відповідача; довідка ОК-5, яка підтверджує відсутність будь-яких доходів у відповідача; обставини перебування відповідача у відпустці по догляду за дитиною.

Суд першої інстанції врахував лише факт народження другої дитини у позивача ОСОБА_1 ; не дослідив фінансову спроможність відповідача ОСОБА_2 ; не встановив, чи призведе зменшення аліментів до порушення прав неповнолітньої дитини.

Також, районний суд не дослідив фактичні витрати на утримання дитини, стан її здоров`я, вплив зменшення розміру аліментів на рівень життя дитини.

Зменшення розміру аліментів у ситуації, коли дитина проживає з матір`ю, яка не має доходу та утримує ще одну малолітню дитину, призводить до фактичного перекладання обов`язку утримання спільної дитини виключно на відповідача.

При цьому, позивач не надав доказів: істотного погіршення матеріального стану; неможливості працювати або отримувати дохід; вжиття заходів для належного виконання аліментного обов`язку.

Звернуто увагу, що позивач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не підтримує спілкування з дитиною, не бере участі у її вихованні та розвитку; не знає фактичного місця проживання дитини, не володіє інформацією про її стан здоров`я, навчання та повсякденні потреби, не цікавиться життям дитини, не надає додаткової допомоги, не бере участі у забезпеченні витрат, пов`язаних з лікуванням, навчанням чи розвитком дитини.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що відповідно до копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_11 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19).

Судовим наказом Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 вересня 2021 року (справа №490/7385/21) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 20 вересня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , 17 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №349. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу – ОСОБА_13 (а.с.21).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20).

Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 березня 2025 року у цивільній справі №490/4926/24 зі ОСОБА_1 було стягнуто користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі 10 904 грн. 02 коп., а також судовий збір на користь держави у розмірі 1 211 грн. 20 коп. (а.с.9-18).

Відповідно до листа Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) від 08 серпня 2025 року №102567 станом на 31 липня 2025 року:

заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів в межах виконавчого провадження №67960869 з примусового виконання судового наказу №490/7385/21 від 10 грудня 2021 року становить 41 536 грн. 70 коп.

сума боргу ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження №78352242 з примусового виконання виконавчого листа №490/4926/24 від 05 червня 2025 року становить 10 904 грн. 02 коп. (а.с.76).

Згідно з копією довідки №5 від 23 червня 2025 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Промагротрейд» ОСОБА_9 з 27 листопада 2023 року та до тепер знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку (а.с.5).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідача ОСОБА_2 також народився син ОСОБА_14 (а.с.168).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що з моменту винесення судового наказу про стягнення з нього аліментів у нього значно змінилися обставини. Позивач одружився і від шлюбу має малолітню дитину – сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та як наслідок має законний обв`язок по утриманню сина та дружини, яка не працює.

У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини Організації Об`єднаних Націй від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами 1,2 ст.27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.ст.150,180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина 3 статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За ч.1 с.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Ураховуючи зміст ст.ст.181,192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний стан та відповідно змінився у сторону погіршення і матеріальний стан, оскільки він уклав шлюб та від цього шлюбу в нього народилась інша дитина, обов`язок з утримання якої також лежить на ньому.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові 14 грудня 2022 року по справі №727/1599/22 (провадження №61-7814св22), зазначив, що народження у платника аліментів дитини у другому шлюбі відповідно до положень ст.192 СК України є самостійною підставою для зміни розміру аліментів. Так, конструкція зазначеної статті визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що народження другої дитини спричинило зміну матеріального стану позивача є обґрунтованими, оскільки зазначена обставина очевидно потребує додаткових фінансових витрат.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року у справі №682/2454/22 (провадження №61-10748св23).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, установивши, що змінився сімейний стан ОСОБА_1 , а саме народження від іншого шлюбу дитини – сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінилось його і матеріальне становище, оскільки зазначені обставини очевидно потребують додаткових фінансових витрат, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані обставини є підставою для зменшення розміру стягуваних із нього аліментів на користь ОСОБА_2 з 1/4 частки на 1/6 частку від заробітку (доходу) боржника.

Аргументи апеляційної скарги про те, що зміна сімейного стану позивача, без підтвердження погіршення його матеріального становища, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів є помилковими та не відповідають приписам ст.192 СК України, що передбачають можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, зокрема: зміни матеріального або сімейного стану.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про зменшення розміру аліментів на дитину від попереднього шлюбу, порушує його право на рівень життя, достатній для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Діюче законодавство передбачає право кожної дитини на забезпечення достатнього рівні життя для розвитку кожної дитини, саме з цього виходив суд першої інстанції враховуючи інтереси обох дітей позивача.

При цьому слід зазначити, що присуджені аліменти мають загальний характер, забезпечують щоденне задоволення життєвих потреб дітей позивача, і залежать від всіх факторів, наявних навколо дітей, пов`язаних з повсякденними витратами на організацією життєдіяльності, навчанням та дозвіллям дітей.

За такого, розглянувши спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником – адвокатом Шиян Ю.М. залишено без задоволення, то понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником – адвокатом Шиян Юлією Максимівною, – залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 01 квітня 2026 року