Вирок від 31 березня 2026 р. у справі №750/13070/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/13070/25

Провадження № 1-кп/750/153/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

з участю: секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia), кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024270000000028 від 20.02.2024 щодо:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вуглегірськ м. Єнакієве Донецької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого за ч. 7 ст. 111-1 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент рф володимир путін та інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф, діючи всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів зс рф на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої військової окупації.

Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаних наказів, військовослужбовці зс рф, шляхом збройної агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили військову окупацію частини території України.

24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та продовжує діяти на даний час.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 (в редакції від 07.05.2022, далі за текстом – Закон №1207-VII), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі – тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.

Тимчасово окупованою територією, відповідно до п.7 ч.1 ст.1-1 Закону №1207-VII, є частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», частина території Луганської та Донецької області з 07.04.2014 внесені до переліку територій, на яких велись активні бойові дії та у подальшому, включена до переліку тимчасово окупованих територій російською федерацією.

Після остаточної військової окупації частини Луганської та Донецької області, представниками збройних формувань російської федерації фактично узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного і психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі діючих представників органів державної влади України та місцевого самоврядування.

Продовжуючи встановлення тотального контролю та розповсюджуючи свою владу на захоплених військових шляхом територіях Луганської та Донецької області, представники збройних формувань рф, діючи за підтримки місцевих колаборантів, окупаційної адміністрації та інших лояльних до держави-агресора верств місцевого населення, з метою подальшою окупації сусідніх територій та утримання вже захоплених територій, розпочали процес доукомплектування своїх збройних підрозділів за рахунок місцевого населення Луганської та Донецької області.

Не пізніше квітня 2022 року, громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на території окупованого зс рф Луганської області, діючи умисно, із власних корисливих та ідеологічних мотивів, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями російської федерації, маючи проросійські погляди та критичне ставлення до діючої законної влади в Україні, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, всупереч вимог діючого законодавства України та порушуючи свій громадянський обов`язок, передбачений ст. 65 Конституції України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-Х11, може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, добровільно, мотивовано, без фізичного примусу, погроз вбивством чи застосуванням насильства щодо нього та членів його родини, надав згоду на вступ для проходження «військової служби» в лавах незаконного збройного військового формування «луганської народної республіки» так званого «лнр», де обіймав посаду заряджаючого взводу управління (артилерійської розвідки) 3-ї гаубично-самохідної артилерійської батареї.

У подальшому, ОСОБА_5 , точна дата не встановлена, але не пізніше квітня 2024 року, знаходячись на тимчасово окупованій території Луганської області, більш точне місцезнаходження не встановлено, будучи вдягненим у військову форму зразка збройних сил російської федерації, використовуючи знаки приналежності до рф та «лнр», особисто підтвердив свою приналежність до збройних сил держави-агресора.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_5 перебуваючи на посаді заряджаючого вогневого взводу 3-ї ГСАБатр (гаубично самохідної артилерійської батареї) ГСАНДн (гаубично самохідної артилерійського дивізіону) в НОМЕР_1 окремій мотострілецькій бригаді, яка входить до складу збройних сил рф несе військову службу та веде активну бойову участь проти Збройних сил України.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України - добровільна участь громадянина України в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.11.2025 кримінальне провадження призначено до судового розгляду та ухвалено здійснювати спеціальне судове провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia).

Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 надсилались та публікувались відповідно до вимог ч. 8 ст. 135 та ст. 323 КПК України шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газети «Урядовий кур`єр», а також шляхом розміщення повісток про виклик до суду на веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на веб-сайті Деснянського районного суду м. Чернігова).

Обвинувачений ОСОБА_5 до суду жодного разу не з`явився, заяв та клопотань не подав, показання суду не надавав, у зв`язку з чим судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) з обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_4 здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого, а саме був ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, приймав участь у дослідженні доказів.

З огляду на наявні в матеріалах справи документи на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження, обвинувачений мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним з усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, самостійно обрати захисника; в) захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно.

Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від правосуддя держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд розцінює, як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України повністю підтверджується сукупністю досліджених у порядку, встановленому ст. 358 КПК України та перевірених під час судового розгляду доказів, а саме:

- повідомленням про протиправне діяння, що містить ознаки злочину від 15.02.2024, згідно якого ОСОБА_5 у 2018 році за власним бажанням вступив до лав НЗВФ т.зв. «ЛНР», а з лютого 2022 року продовжив військову службу на боці зс рф;

-протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 14.05.2024, проведеної на підставі ухвали слідчого судді Чернігівського апеляційного суду від 29.03.2024 № 1486 т, згідно з яким здійснено зняття інформації з електронних інформаційних систем, а саме системи миттєвого обміну електронними повідомленнями електронної інформаційної системи «Telegram», прив`язаної до абонентського номеру телефону НОМЕР_2 , яким користується представник НЗВФ 2 АК т.зв. «ЛНР» ОСОБА_6 , та зафіксовано спілкування останнього, у тому числі, з ОСОБА_5 , який підтвердив свою участь у збройних формуваннях держави-агресора та безпосередню участь у веденні бойових дій проти Збройних Сил України;

-протоколом огляду від 14.03.2025, відповідно до якого оперативним співробітником на виконання доручення слідчого оглянуто дані сайту «Миротворець», на якому розміщено інформацію стосовно підозрюваного ОСОБА_5 , зокрема фотознімки останнього у військовій формі зі зброєю та поряд з військовою технікою, біля окупованого населеного пункту Новоазовськ;

- іншими доказами, що були надані суду та досліджені у судовому засіданні, які підтверджують належність і допустимість вищевказаних доказів.

Аналізуючи в сукупності перевірені в судовому засіданні докази, які узгоджуються між собою, суд за вказаних обставин вважає доведеною вину ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, а саме добровільній участі громадянина України в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Підстав для визнання недопустимими чи неналежними доказами наведених вище доказів, суд не вбачає.

Відповідно до ст. ст. 66, 67 КК України, обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, його наслідки, фактичні обставини провадження, особу винного – його вік, відсутність даних щодо попередніх притягнень до кримінальної відповідальності, відсутність обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, у зв`язку з чим, на підставі викладеного доходить висновку, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень не можливе без його ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим обвинуваченому ОСОБА_5 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті закону, якою передбачене покарання за вчинене кримінальне правопорушення, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю та з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також буде відповідати загальним засадам призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання та буде відповідним скоєному.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 323, 368, 373-374, 376, 392-395 КПК України, КПК України суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування строком на 15 (п`ятнадцять) років та з конфіскацією всього майна, що належить на праві власності ОСОБА_5 .

Строк відбування основного покарання обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_5 у порядку виконання цього вироку, після набрання ним законної сили.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Речові докази та електронні документи, які знаходяться на матеріальних носіях інформації – залишити в матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Чернігова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги – після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок суду не скасований.

Суддя ОСОБА_1