Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Дата: 30 березня 2026 р.
Справа: №646/5770/19
Суддя: Тичкова О. Ю.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2026 року
м. Харків
справа № 646/5770/19
провадження № 22-ц/818/2/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого-судді – Тичкової О.Ю.,
суддів – Маміної О.В., Мальованого Ю.М.
за участю секретаря судового засідання Риндіч О. Б.
учасники справи:
стягувач – ОСОБА_1
боржник – ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2025 року в складі судді Сіренко Ю.Ю.,-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року стягувач ОСОБА_4 в інтересах якої діє її представник ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про видачу дублікату судового наказу замість втраченого оригіналу судового наказу по справі по справі №645/5770/19 від 30.08.2019 року.
Заява обґрунтована тим, що 30.08.2019 року судом виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі з усіх видів його заробітку, починаючи з 22.08.2019 року до досягнення дитиною повноліття. З моменту його видачі та по теперішній час судовий наказ нею до виконання не пред`являвся, після повномасштабної збройної агресії рф проти України заявниця з дітьми виїхала за кордон і до теперішнього часу перебуває у Королівстві Норвегія, однак оригінал судового наказу у заявниці не зберігся.
Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим що у порушення п. 5 ч. 3 ст. 175 та підпункту 17.4 пункту 17 перехідних положень ЦПК України, зміст заяви про видачу дубліката виконавчого листа не містить обґрунтування і посилання на докази, які б свідчили про втрату виконавчого листа і звернення до суду до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Клопотання про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа, заявник у своїй заяві не виклав обставин і не зазначив доказів щодо змісту цих вимог.
Не погодившись з рішенням ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на необґрунтованість рішення, просила ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не звернув увагу на той факт, що з моменту видачі судового наказу ОСОБА_1 не пред`являла його до виконання , про що були подані відповідні докази а саме: Інформація з АСВП від 14.09.2025 та інформація з єдиного реєстру боржників від 14.09.2025 року. Крім того зазначає що оригінал судового наказу було втрачено під час вимушеного переїзду після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України. З приводу строків пред`явлення до виконання зазначає що за судовим наказом від 30.08.2019 з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання ОСОБА_6 21.06.2017 року, пред`явлення якого можливо до досягнення нею повноліття а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 . Строк пред`явлення судового наказу не сплив тому вимога суду щодо обґрунтування поновлення цього строку є незаконною.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Червонозаводським районним судом м. Харкова 30.08.2019 року видано судовий наказ яким стягнуто з ОСОБА_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_6 у розмірі з усіх його видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 22.08.2019 та до досягнення дитиною повноліття.(а.с.9-10)
Відповідно до копії супровідного листа від 25.09.2019 вбачається що судом на адресу стягувача було направлено копію судового наказу від 30.08.2019 року. Оригінал судового наказу було направлено судом до Міжрайонного ВДВС по Основ`янському та Слобідському районах міста Харкова ГТУЮ у Харківській області.(а.с.11-12)
Відповідно до інформації з АСВП станом на 14.09.2025 року відсутні данні щодо виконавчого провадження де боржником виступає ОСОБА_2 а стягувачем ОСОБА_5 (а.с. 20)
Відповідно до інформації з Єдиного реєстру боржників станом на 14.09.2025 року відсутній запис щодо наявності виконавчого провадження за категорією справ аліменти, де боржником виступає ОСОБА_2 (а.с.21)
З вищезазначених документів вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно є боржником у двох виконавчих провадженнях (ВП№77668240, ВП№78493859) однак вони не стосуються сплати аліментів.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дублікату судового наказу по справі №645/5770/19 від 30.08.2019 суд виходив с того, що зміст заяви про видачу дубліката виконавчого листа не містить виклад обставин і зазначення доказів, які б свідчили про втрату виконавчого листа і що заява про видачу дубліката виконавчого листа подана до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Судова колегія з таким висновком суду погодитись не може, виходячи з наступного.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
У Рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 за конституційним зверненням Акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини 2 статті17, пункту 8 частини 1 статті 26, частини 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Згідно практики Європейського суду з прав людини «...право на суд, захищене статтею 6 [Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод], було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (980_079) (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (980_075) (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V)» (цитата п. 51 Рішення ЄСПЛ Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009 року Заява N 40450/04.
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Зважаючи на наведені норми закону виконання судового рішення є однією із ключових стадій ефективного доступу до суду без якої сам факт звернення до суду і вирішення на користь особи справи було б беззмістовними.
Відповідно до підпункту 17.4 Розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.
Відповідно до змісту вказаної норми закону суд, який розглядав справу, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат замість втраченого оригіналу таких документів. Тобто питання видачі дублікату, зокрема, і виконавчого листа може вирішуватись у випадку втрати його оригіналу.
Зважаючи на вказане звертаючись до суду в порядку підпункту 17.4 Розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України стягувач або державний виконавець повинні довести втрату оригіналу виконавчого документу.
Крім цього, слід зазначити, що вказане питання (про видачу дублікату виконавчого листа) може вирішуватись позитивно виключно у випадку, коли судове рішення невиконане (у іншому ж випадку, слід вважати, що видача дублікату виконавчого листа призводила б до подвійного виконання судового рішення) або якщо не закінчився строк пред`явлення виконавчого листа до виконання (у іншому ж випадку, стягувач мав би право подання дублікату виконавчого листа до виконання після спливу відповідного, встановленого законом строку, що теж слід вважати суперечило б нормам закону).
На думку колегії суддів, при розгляді справи такої категорії, суду слід зважати на ряд обставин, які мають істотне значення і сам факт втрати чи фізичного знищення виконавчого документу є лише однією із таких. Іншими ж є як вказано вище питання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та питання виконання рішення.
Згідно ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження», строки у виконавчому провадженні це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони невизначені законом встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати. Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Згідно ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню-з наступного дня після його прийняття.
Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року по справі № 6-66/2011 (провадження № 61-8679св22) зроблено висновок, що: «дублікат – це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили. Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено»
Конституційний Суд України у Рішенні від 27 січня 2010 року №3-рп/2010 у справі №1-7/2010 вказав, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ще не досягла повноліття, отже строк пред`явлення судового наказу за вимогою про стягнення аліментів в розмірі на утримання неповнолітньої ОСОБА_6 не сплив.
Виконавчий лист про стягнення на її утримання аліментів був направлений судом 24.10.2019 року до Міжрайонного ВДВС по Основ`янському та Слобідському районах міста Харкова ГТУЮ у Харківській області, проте відомості щодо відкриття чи відмови у відкритті виконавчого провадження відсутні, що підтверджується інформацією з АСВП станом на 14.09.2025 року та інформацією з Єдиного реєстру боржників станом на 14.09.2025 року (а.с. 20,21)
Враховуючи, що заявник надав належні докази втрати судового наказу та звернувся до суду з заявою про видачу дубліката зазначеного судового наказу протягом встановленого законом строку пред`явлення до виконання, висновок суду про відмову у задоволені заяви ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 про видачу дублікату судового наказу за вимогою про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини не відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам закону.
Відповідно до статті 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_7 про видачу дублікату виконавчого листа.
Керуючись ст.ст.259,268,367,374,376,381-384,390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити.
Ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2025 року – скасувати.
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Видати дублікат судового наказу від 30.08.2019 року по справі № 646/5770/19 за заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитини повноліття.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.Ю. Тичкова
Судді: О.В.Маміна
Ю.М.Мальований
Оригінал: reyestr.court.gov.ua