Вирок від 29 березня 2026 р. у справі №552/9852/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/9852/25 Номер провадження 11-кп/814/1048/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого – суддіОСОБА_2 ,

суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №22025170000000208 за апеляційною скаргою прокурора відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2025 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, пенсіонер, особа з інвалідністю 2 групи, на підставі ст.89 КК України такий, що не має судимості,

визнаний винуватим та засуджений:

- за ч.1 ст.114-1 КК України – на 5 (п`ять) років позбавлення волі;

- за ч.3 ст.358 КК України – на 3 (три) роки обмеження волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно засуджений на 5 (п`ять) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

Не пізніше лютого 2025 року у громадянина України ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період шляхом поширення серед військовозобов`язаних мешканців Полтавської області підроблених офіційних документів про наявність підстав, які звільняють від призову та мобілізації.

Так, 24 лютого 2025 року обвинувачений під час спілкування з раніше знайомим ОСОБА_9 у приміщенні кав`ярні «Дім Кави» за адресою: АДРЕСА_2 , запропонував останньому за грошову винагороду у розмірі 4000 доларів США забезпечити виготовлення висновку ЛКК про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ України, на ім`я матері ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , який в подальшому буде підставою для отримання відстрочки від призову.

28 лютого 2025 року ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , умисно, відповідно до попередньої домовленості, одержав від ОСОБА_9 копії документів, необхідних для подальшого виготовлення висновку ЛКК про потребу в постійному догляді, а також грошові кошти у сумі 1000 доларів США.

02 травня 2025 року обвинувачений повідомив ОСОБА_9 про готовність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, оформленої службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на ім`я ОСОБА_9 як особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою матір`ю.

В цей же день під час зустрічі з ОСОБА_9 за місцем свого проживання за вказаною вище адресою ОСОБА_8 показав йому у додатку «Резерв +» сформований запит про відстрочку від призову та одержав від останнього грошові кошти у сумі 3000 доларів США.

20 червня 2025 року близько 19 години обвинувачений під час особистого спілкування з ОСОБА_9 запропонував останньому підшукати осіб, які мають намір уникнути призову на військову службу під час дії воєнного стану.

З цією метою 28 липня 2025 року близько 20 години ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем свого проживання запропонував ОСОБА_9 за 4000 доларів США забезпечити виготовлення довідок про встановлення групи інвалідності на одного з близьких родичів або члена сім`ї ОСОБА_11 , які в подальшому будуть підставою для отримання відстрочки від призову у відповідних ТЦК та СП.

25 серпня 2025 року близько 17 години ОСОБА_8 у своєму помешканні одержав від ОСОБА_9 копії документів, необхідних для виготовлення довідок про встановлення I чи II групи інвалідності, а також грошові кошти у сумі 1000 доларів США та попрохав надати ще 500 доларів США, які отримав від нього цього ж дня о 19 годині.

24 вересня 2025 року близько 18 години ОСОБА_8 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , видав ОСОБА_9 довідку про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 13.09.2025, видану на ім`я ОСОБА_11 та одержав грошові кошти у сумі 2500 доларів США.

Також у ОСОБА_8 , діючого за попередньою змовою з невстановленими особами (матеріали відносно яких виділені під час досудового розслідування в окреме провадження), не пізніше лютого 2025 року виник спільний злочинний умисел, спрямований на підроблення офіційних документів, які видаються чи посвідчуються підприємством, установою, організацією, і які надають права або звільняють від обов`язків, з метою використання їх підроблювачем та іншою особою.

У період з 28 лютого до 02 травня 2025 року ОСОБА_8 , за попередньою змовою з невстановленими особами, перебуваючи поблизу автомагазину, розташованому по вулиці Кагамлика у м. Полтава, передав невстановленій особі копії документів, необхідних для виготовлення висновку ЛКК про потребу в постійному догляді стосовно ОСОБА_10 .

У подальшому невстановлені особи, використовуючи надані ОСОБА_8 копії документів, виготовили завідомо підроблений офіційний документ - висновок протоколу лікарсько-консультативної комісії від 16 лютого 2025 року Комунального комерційного підприємства Центру первинної медико-санітарної допомоги №2 на ім`я ОСОБА_10 шляхом використання бланка ЛКК із внесенням неправдивих відомостей щодо потреби у постійному сторонньому догляді з метою використання його як підстави для подальшого оформлення відстрочки від призову на військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У період з 25 серпня до 24 вересня 2025 року ОСОБА_8 , діючи повторно та за попередньою змовою з невстановленими особами, перебуваючи поблизу автомагазину, розташованому по вулиці Кагамлика у м. Полтава, передав невстановленій особі копії документів, необхідних для виготовлення довідок про встановлення I чи II групи інвалідності стосовно ОСОБА_12 .

У подальшому невстановлені особи, використовуючи надані ОСОБА_8 копії документів, виготовили завідомо підроблений офіційний документ – довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №547452 шляхом використання бланка МСЕК із внесенням неправдивих відомостей щодо встановлення ОСОБА_12 другої групи інвалідності, з метою використання його як підстави для подальшого оформлення відстрочки від призову на військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Кримінальне провадження розглянуте в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання і ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч.3 ст.358, ч.1 ст.114-1, ч.1 ст.70 КК України на 5 (п`ять) років позбавлення волі.

При цьому зазначає, що при призначенні ОСОБА_8 покарання місцевий суд недостатньо врахував суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень та безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком.

Наголошує, що дії обвинуваченого були заздалегідь сплановані, мали системний характер, а до вчинення кримінальних правопорушень були залучені інші невстановлені під час досудового розслідування особи. Крім того, за вчинення інкримінованих дій ОСОБА_8 отримав грошові кошти.

Зауважує, що ОСОБА_8 вчинив кримінальні правопорушення з використанням умов воєнного стану, а його дії сприяли підриву обороноздатності держави шляхом зменшення наповнення ЗС України.

Стверджує, що в порушення вимог ч.3 ст.61 КК України суд застосував до ОСОБА_8 , який має інвалідність ІІ групи, покарання у виді обмеження волі.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника про законність та обґрунтованість судового рішення, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень за наведених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч.1 ст.114-1 та ч.3 ст.358 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються.

Разом з тим, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд допустив помилку.

Так, визначаючи вид покарання за ч.3 ст.358 КК України, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, про що обґрунтовано наголошує прокурор в апеляційній скарзі.

Приписами ч.3 ст.61 КК України встановлено, що обмеження волі не застосовується до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Як видно з матеріалів провадження та ніким не заперечується, що ОСОБА_8 є особою з інвалідністю 2-ї групи, а тому призначення йому покарання у виді обмеження волі є неприпустимим.

Відповідно до ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Ураховуючи наведене, беручи до уваги конкретні обставини провадження, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає за можливе застосувати до ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, тобто у мінімальному розмірі, передбаченому в даному випадку кримінальним законом.

Визначаючи вид та розмір покарання за ч.1 ст.114-1 КК України, суд залишив поза увагою таке.

Приписами ч.1 ст.69 КК України та п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачено можливість призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, який може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

З мотивувальної частини вироку видно, що місцевий суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_8 , щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що не заперечується прокурором.

Обґрунтовано суд звернув увагу і на беззастережне визнання обвинуваченим своєї вини, подання клопотання про дослідження доказів під час судового розгляду в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Що стосується визнання судом обставиною, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в умовах воєнного стану, то колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити зокрема й питання про те, чи наявні обставини, які обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

Згідно з ч.4 ст.67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Так, диспозиція кримінального правопорушення за ч.1 ст.114-1 КК України передбачає його вчинення в умовах особливого періоду, що охоплює також і воєнний стан.

Наявність у кримінальному провадженні такої ознаки кримінального правопорушення, що впливає на його юридичну кваліфікацію (вчинення кримінального правопорушення в умовах особливого періоду), унеможливлює її повторне врахування судом при призначенні покарання та визнання обставиною, що його обтяжує.

Тому вказівка суду про наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення з використанням воєнного стану є неправильною.

Враховуючи наведене, оцінюючи як тяжкість вчиненого злочину, так і конкретні обставини справи, дані про особу винного, який має інвалідність ІІ групи, на підставі ст.89 КК України не має судимості, нагороджувався за співпрацю зі Збройними Силами України, погодився на спрямування грошових коштів у сумі 1500 доларів США на потреби Збройних Сил України, колегія суддів вважає, що усі наведені обставини в своїй сукупності істотно знижують фактичний ступінь тяжкості вчиненого злочину і особливо ступінь небезпечності ОСОБА_8 для суспільства та утворюють підставу для призначення покарання за ч.1 ст.114-1 КК України у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, передбаченої законом.

При вирішенні питання про те, який із передбачених ст.70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі кримінальні правопорушення), колегія суддів враховує крім даних про особу винного й обставин, що пом`якшують обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків та вважає за необхідне поглинути менш суворе покарання більш суворим.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Згідно зі ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Згідно з приписами ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків передбачених цим Кодексом, під час призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Приписами п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Звільняючи ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, суд обґрунтував своє рішення ставленням обвинуваченого до вчиненого, належною процесуальною поведінкою під час досудового розслідування та судового розгляду, а також тим, що він на підставі ст.89 КК України є таким, що не має судимості.

Разом з тим, пославшись на ці обставини, суд не врахував належним чином, як того вимагають положення ст.75 КК України, суспільну небезпечність перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, яке за класифікацією кримінальних правопорушень, передбачених ст.12 КК України, належить до тяжкого злочину, вчиненого проти основ національної безпеки України, а також кількість епізодів злочинної діяльності.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про національну безпеку України», національна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

В свою чергу, належне функціонування Збройних Сил України, що включає в себе підготовку до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організацію та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховну роботу, збереження життя і здоров`я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечує здійснення ефективних відсічі та стримування збройної агресії в умовах війни.

Обґрунтовано прокурор вказує і на те, що перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період обвинувачений вчиняв за попередньою змовою з іншим невстановленими досудовим розслідуванням особами з метою отримання грошової винагороди,

Також колегія суддів звертає увагу, що одні й ті самі обставини справи чи дані про особу винного не можуть одночасно ураховуватися при застосуванні положень як статті 69 КК України, так і ст.75 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що за таких обставин звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком не може вважатися необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів і не відповідає вимогам ст.75 КК України.

Тому, вирок суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню в зв`язку з необхідністю застосування більш суворого виду покарання за ч.3 ст.358 КК України та неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.

Отже, апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, із застосуванням ст.69 цього Кодексу, покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

За вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно засудити ОСОБА_8 на 3 (три) роки позбавлення волі.

У зв`язку з набранням вироком законної сили ОСОБА_8 взяти під варту в залі суду.

Початок строку покарання рахувати з 30 березня 2026 року.

На підставі ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 24 вересня 2025 року по 17 грудня 2025 року з розрахунку день за день.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4