Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №548/1964/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 548/1964/25 Номер провадження 22-ц/814/1503/26Головуючий у 1-й інстанції Миркушіна Н. С. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 21 листопада 2025 року (час ухвалення судового рішення не зазначено, дата складання повного текста судового рішення - 25 листопада 2025 року) у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в :

У вересні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду з вказаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за договором позики №630423270 від 14.06.2016 у розмірі 85 966,82 грн, з яких 52 629,16 грн – заборгованість за тілом кредиту, 33 337,66 грн – заборгованість за відсотками.

В обгрунтування позову посилалися на невиконання відповідачем умов кредитного договору.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 21 листопада 2025 року позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії «Максимум» №630423270 від 14.06.2016 у розмірі 85 966,82 грн, з яких: 52 629,16 грн – прострочене тіло кредиту, 33 337,66 грн – відсотки за користування кредитом.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 7 348,40 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду змінити, зменшивши суму, яка підлягає до стягнення до 19 861,39 грн, відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу та стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не застосував строки позовної давності, які сплинули у позивача при зверненні до суду і при цьому не заявлялось клопотання про їх поновлення.

Суд першої інстанції не перевірив правильність нарахування заборгованості так як в COVID-19 та в період військового стану в Україні нарахування процентів заборонено. Окрім того, проценти нараховані майже за 10 років з дня укладення угоди

Стосовно витрат на правничу допомогу вказує, що позивачем не надано окремого розрахунку правничої допомоги, тобто невідомо, з чого складається гонорар адвоката. Судовий збір також повинен бути стягнутий пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2016 ОСОБА_1 подав оферту АТ «Альфа Банк» щодо укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а також підписану анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», паспорт споживчого кредиту, заяву (акцепт) про прийняття пропозиції укласти договір страхування, які в сукупності становлять Договір № №630423270 від 14.06.2016 (а. с. 8-10).

За умовами Договору №630423270 від 14.06.2016 відповідачу надано тип кредиту: кредитування рахунку та встановлення кредитної лінії для споживчих цілей; встановлено ліміт кредиту 200 000 грн із застосуванням фіксованої процентної ставки 36% річних для торгових операцій та/або операцій зняття готівкою; відкрито рахунок № НОМЕР_1 та надано випущено міжнародну платіжну картку DMC Gold строком дії 2 роки з моменту випуску; визначено порядок повернення кредиту платежами у розмірі не менш, ніж сума обов`язкового мінімального платежу 7% від суми заборгованості шляхом їх внесення до 25 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця відкриття картки.

Також сторони погодили встановити, що позовна давність за спорами, що випливають з Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, включаючи, але не обмежуючись відшкодуванням збитків, сплати неустойки (штрафів) тощо, становить 50 років.

Факт виконання зобов`язань позивачем щодо надання відповідачу кредитних коштів у безготівковій формі підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_2 (а. с. 12-23).

Згідно з пунктом 1.2 Статуту АТ «Сенс Банк», затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 12.08.2022 АТ «Сенс Банк» створений у формі акціонерного товариства та є правонаступником усіх прав та зобов`язань АТ «Альфа-Банк» відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 28.04.2018 (Протокол 2/2018) (а.с. 29-32).

У зв`язку з неналежним виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору згідно з розрахунком та випискою з рахунку № 231616-2025/0619 утворилася заборгованість у сумі 85 966,82 грн, що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту - 52 629,16 грн, за відсотками - 33 337,66 грн.

АТ «Сенс Банк» надіслав ОСОБА_1 вимогу про погашення заборгованості за договором №630423270 від 14.06.2016 у розмірі 85 966,82 грн, що існувала за станом на 10.06.2025 (а. с. 27).

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги.

Рішення суду у частині укладення договору та отримання коштів не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Під час розгляду справи встановлено, що кредитний договір від 12 серпня 2016 року містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, тобто сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому частково виконував його умови, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі.

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконав.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності нарахування позивачем заборгованості є необгрунтованими, адже відповідач свого контррозрахунку заборгованості суду не надав, разом з тим із відомостей, що містяться у виписці по рахунку (а.с.12-26) убачається, що банк, визначаючи розмір заборгованості, врахував оплати, які здійснювалися відповідачем на виконання обов?язку з повернення коштів. Апеляційна скарга не містить обгрунтованих доводів про порушення банком умов договору при нарахуванні заборгованості з урахуванням внесених відповідачем платежів.

Стосовно заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач частково виконував свої обов`язки щодо повернення кредитних коштів і сплати процентів.

Останнє поповнення рахунку ОСОБА_1 відбулося 21.02.2022, отже за загальним правилом трирічний строк давності мав закінчитися 22 лютого 2025 року.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року втратив чинність 30.06.2023 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ«Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості відповідає вимогам закону, оскільки строк позовної давності за зазначений період продовжений Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану», який вже був чинним на момент скасування Закону України 540-IX від 30 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» .

У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, тобто з 02.04.2020 діяло положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з вказаним позовом 01.09.2025, тобто у межах трирічного строку давності.

Окрім того, слід звернути увагу, що договором передбачено, що позовна давність за спорами, що випливають з Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, включаючи, але не обмежуючись відшкодуванням збитків, сплати неустойки (штрафів) тощо, становить 50 років, що також свідчить про подачу позову в межах строків позовної давності. (а.с.9). Наведена умова укладеного договору узгоджується зі приписами ст. 259 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем окремого розрахунку правничої допомоги, а отже відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу не заслуговують на увагу, оскільки у договорі про надання послуг №1006 від 28.01.2025, а саме у пункті третьому наведений розрахунок розміру гонорару та порядок розрахунків.

Крім того, за змістом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року (справа) № 640/18402/19, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Вказане узгоджується також з постановою Верховного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 754/11753/21.

Окрім того, матеріали справи не містять обґрунтованих заперечень щодо суми витрат на правничу допомогу, а отже відповідно постанови ВС від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи та за відсутності обгрунтованих заперечень.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.

Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 надав квитанції №4150881550 від 11.12.2025 про сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3688,10 грн (а.с.78)

Однак, ОСОБА_1 помилково сплачені вказані кошти на рахунок НОМЕР_3 (Миргородського міськрайонного суду Полтавської області), тоді як він повинен був сплатити кошти на рахунок НОМЕР_4 (Полтавський апеляційний суд).

Отже, ОСОБА_1 фактично не було сплачено судового збору за подачу апеляційної скарги, а сплачені кошти не зараховано на рахунок Полтавського апеляційного суду.

Таким чином, з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Також слід роз`яснити, що порядок повернення помилково сплачених не на рахунок такого суду, визначений порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 21 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3 633,60 грн

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 30 березня 2026 року.

Головуючий суддя О.А.Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов