Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №755/17618/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/17618/25

Провадження №: 2/755/4360/26

"30" березня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Гончарука В.П.,

за участю секретаря: Оніщука Р.О. .

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження з викликом ( повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 65995 грн., 3% річних за прострочення зобов`язання в розмірі 7 154, 58 грн., інфляційні втрати в розмірі 19021 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000 грн., а всього стягнути 103 021, 42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 липня 2018 р. року між позивачем та відповідачем укладено договір позики на суму 65995 грн.

Факт укладання вказаного договору підтверджується власноручно написаною відповідачем ОСОБА_2 розпискою, якою відповідач підтвердив факт отримання від позивача даних коштів.

Відповідно до розписки ( договору ) про надання позики кінцевий термін повернення суми боргу було визначено 14 липня 2018 р.

Станом на день подачі позову відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та повернув позивачу борг, та не вчинив жодних дій, спрямованих на повернення боргу повністю або частково, з врахуванням викладеного позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості , 3% річних за прострочення зобов`язання та індекс інфляції .

15 вересня 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в цивільній справі за даним позовом та розгляд справи постановлено провести в спрощеному порядку з викликом сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому заперечував щодо задоволення позову, підтверджуючи той факт, що дійсно між ним та позивачем існували стосунки та відповідач брав у борг у позивача кошти в розмірі 10000 та 18000 грн. та по даним фактам Дніпровським районним судом м.Києва були ухвалені рішення.

Суму коштів в розмірі 65995 грн. він у позивача не брав, вказана розписка була написана під тиском позивача, а саме за те, що відповідачем не виконувалися умови попередніх боргових розписок та вказані кошти відповідач не отримував від позивача.

Позивачу відповідачем була по борговим зобов`язанням в 2018 р. була сплачена сума коштів в розмірі 39000 грн., в зв`язку з чим відповідач повністю виконав взяті перед позивачем фінансові зобов`язання та даний позов є надуманим та безпідставним на підставі чого відповідач просив відмовити в задоволені позовних вимог.

Відповідач подав до суду відповідь на відзив, в якому спростовую доводи відповідача, вказуючи на те, що відповідач взяв в борг кошти у позивача 13 липня 2018 р. на погашення заборгованості в фінансовій установі «Швидко гроші» та в підтвердження існування боргових зобов`язань відповідача перед позивачем до суду було надано оригінал розписки від 13 липня 2018 року.

Позивач в судове засідання надав заяву в якій просив слухати справу в його відсутність та задовольнити позов в повному обсязі з обставин викладених в позовній заяві та наданих доказів до позову.

Відповідач в зал судового засідання не з`явився, про день, місце та час розгляду справи сповіщався належним чином, про що свідчать наданий до суду відзив на позовну заяву та заява про ознайомлення з матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

З матеріалів справи убачається, що 13 липня 2018 р. року між позивачем та відповідачем укладено договір позики на суму 65995 грн., які зобов`язався повернути до 14 липня 2018 року.

Отримання грошових коштів відповідачем підтверджується розпискою, яку відповідач склав власноруч.

Факт отримання коштів не був спростований відповідачем у встановленому законом порядку в ході судового розгляду .

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить про те, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.

У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до статті 525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.

Оригінал розписки оглянутий судом.

Сторони дотримались письмової форми договору.

Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.

Відповідач не оспорював факту наявності написаних ним власноручно розписок, жодних доказів погашення заборгованості за договором позики в повному обсязі або частково, суду не надавав, факт наявності боргу і його розмір та складові частини , в т.ч. і вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат не оспорював.

В своєму відзиву посилається тільки на пропуск позивачем строку позовної давності та заперечує проти стягнення моральної шкоди.

Посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності судом відхиляються, як такі, що не ґрунтуються на нормах Закону . При цьому суд погоджується з доводами представника відповідача що, законодавцем у зв`язку з пандемією Covid-19 були внесені зміни в ЦК України та згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020 Розділ ЦК України "Прикінцеві та Перехідні положення" було доповнено пунктом 12 та встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину."

У подальшому Законом № 2120-IX від 15.03.2022 ( в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) Розділ ЦК України "Прикінцеві та Перехідні положення" було доповнено пунктом 19 , відповідно до якого було встановлено , що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).

Враховуючи викладене вище, сума позики в розмірі 65 995,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному розмірі, а тому позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, внаслідок невиконання боржником взятих на себе боргових зобов`язань за договором позики, застосуванню підлягають положення частини другої статті 625 ЦК України, а тому вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 7145,58 грн. , а також і інфляційні витрати у сумі -19871,84 грн. за зазначеним вище договором позики також є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Будь-яких заперечень проти зазначених вимог позивача відповідачем не наданою

Таким чином, вивчивши матеріали позовної заяви, суд вбачає підстав для задоволення даних вимог позивача.

Також суд вважає частково обґрунтованими і вимоги позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору позики і не повернення її позивачу протягом тривалого вже часу.

При цьому суд звертається та враховує правові висновки Верховного суду , викладені , зокрема, в Постанові Великої Палати Верховного суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц, в яких зазначено, що :

«92. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.».

Вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного суду є усталеним вже у судовій практиці та підтверджується також і іншими чисельними такими ж правовими висновками, викладеними в Постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 130/82/2015 (провадження № 61-13219св20), в Постанові від 10 травня 2023 року у справі № 522/5513/19( провадження № 61-16844св20), в Постанові Верховного суду від 20 квітня 2023 року у справі № № 523/11968/19 (провадження № 61-186св23) .

В Постанові Верховного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 501/2531/20( пров.№ 61-10198св22 ) Верховний суд підтвердив ці ж самі правові висновки.

Аналогічні за своєю суттю правові висновки містяться в Постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22(провадження № 61-1382сво23).

В Постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20) зазначається що тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

З урахуванням цього, а також з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає за можливим частково задовольнити вимоги позивача та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору позики і не повернення її позивачу протягом тривалого вже часу в розмірі 2 500,00 грн .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . ДО ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 207, 208, 525, 526, 527, 530, 546, 549, 612, 626, 629, 630, 638 1046, 1047, 1049 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 133, 137, 141, 259, 274, 279, 353 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 18 грудня 2017 року задовольнити частково .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з сплати суми основного боргу( неповернутої ним суми позики) - у розмірі 65 995 грн., 3% річних у сумі - 7154,58 грн., інфляційні витрати у сумі - 19871,84 грн, а також моральну шкоду у сумі 2500 ,00 ( дві тисячі п`ятсот) грн. , а всього: 95521,42 грн. (дев`яносто п`ять тис. п`ятсот двадцять одну грн. ) 42 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складений 30 березня 2026 року

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , (РНОКПП - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Дніпровським РВ ГУДМС України в м.Києві, 21 вересня 2012 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 )

Суддя