Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №717/486/26 — Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа № 717/486/26

Номер провадження2-а/717/23/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2026 року селище Кельменці

Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Кудиби З. І.,

секретаря судового засідання Житарюк А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, у якому просить:

1. скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення № 56 від 22 січня 2026 року, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , якою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

2. закрити адміністративну справу за відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

10 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з недотриманням вимог статей 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

18 березня 2026 року ухвалою суду провадження у справі було відкрито, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано від відповідача копії всіх матеріалів справи для належного ознайомлення з обставинами, що мають юридичне значення для прийняття рішення.

25 березня 2026 року відповідач подав письмовий відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на законність постанови та на те, що її прийнято у межах повноважень, наданих законом.

До відзиву відповідачем долучено копії документів, на підставі яких позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач зазначає, що відповідно до постанови № 56 від 22 січня 2026 року, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності стала нібито неявка до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за викликом.

Разом з тим позивач зазначає, що жодної повістки про виклик до ТЦК та СП він не отримував ні особисто, ні засобами поштового зв`язку, а тому не був належним чином повідомлений про необхідність прибуття.

Позивач також звертає увагу, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт направлення, вручення або відмови від отримання ним повістки, а також відсутні докази його умисного ухилення від виконання обов`язків.

Крім того, позивач зазначає, що під час звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки йому не було надано жодних документів чи доказів, які б підтверджували обставини, покладені в основу притягнення його до адміністративної відповідальності, зокрема щодо нібито його перебування у розшуку.

Також позивач вказує, що свої облікові дані він уточнив у встановленому порядку, що підтверджується відповідними документами, у зв`язку з чим обов`язку повторного прибуття до ТЦК та СП без належного виклику у нього не виникало.

Окрім цього, позивач зазначає, що копію оскаржуваної постанови він отримав лише 02 березня 2026 року, що, на його думку, свідчить про поважність причин пропуску строку на її оскарження.

За таких обставин позивач вважає, що оскаржувана постанова є необґрунтованою, прийнятою без належного з`ясування всіх обставин справи та без достатніх доказів, а тому підлягає скасуванню у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

У поданому відзиві ІНФОРМАЦІЯ_2 позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.

Відповідач зазначає, що постанова № 56 від 22 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП є законною та обґрунтованою.

На обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що в Україні діє особливий період та правовий режим воєнного стану, у зв`язку з чим громадяни зобов`язані виконувати вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема з`являтися за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідач зазначає, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку, а щодо нього було сформовано електронну повістку № 5676011 про виклик до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на 22 грудня 2025 року для уточнення облікових даних.

За твердженням відповідача, зазначена повістка була направлена позивачу засобами поштового зв`язку через оператора поштового зв`язку, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Разом з тим відповідач вказує, що позивач у визначений час до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не з`явився, про причини неявки не повідомив, у подальшому також не прибув, чим порушив вимоги законодавства про військовий обов`язок, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення, однак на її розгляд не з`явився.

За таких обставин, на думку відповідача, у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а тому оскаржувана постанова є правомірною та підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до частин першої–третьої та десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, а військовий обов`язок встановлюється з метою забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань особовим складом.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані прибувати за викликом територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення облікових даних та виконання інших обов`язків, визначених законом.

Згідно з пунктом 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, військовозобов`язані повинні прибувати за викликом територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені у повістках.

Відповідно до абзацу восьмого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки громадянин зобов`язаний з`явитися у визначений час і місце.

Разом з тим, відповідно до пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного є, зокрема, підтвердження вручення повістки під підпис або належні документи поштового оператора про її отримання чи відмову від отримання.

Відповідно до статей 72, 77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини справи, при цьому обов`язок доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням.

Також відповідно до статей 245, 251, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути забезпечене всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи, а винність особи повинна підтверджуватися належними доказами.

Разом з тим судом встановлено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів належного повідомлення ОСОБА_4 про необхідність його явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Зокрема, судом встановлено:

1.у матеріалах справи відсутні докази особистого вручення повістки позивачу під підпис;

2.відсутні належні документи поштового оператора, які б підтверджували отримання позивачем поштового відправлення, відмову від його отримання або факт його відсутності за місцем проживання;

3.сам по собі факт формування електронної повістки та її направлення до оператора поштового зв`язку не підтверджує належного повідомлення позивача у розумінні вимог законодавства;

4.в матеріалах справи відсутні інші належні докази доведення змісту повістки до відома позивача у спосіб, передбачений законом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт належного повідомлення позивача про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а відтак не доведено і факту вчинення ним адміністративного правопорушення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено факт належного повідомлення ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави вважати, що ним вчинено адміністративне правопорушення.

Сам по собі факт формування повістки в інформаційній системі «Оберіг» та її передання для надсилання поштовим зв`язком не є належним доказом того, що позивач був повідомлений про виклик.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку є встановлення факту належного повідомлення особи про дату, час та місце явки. Для притягнення до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідно встановити наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення, а саме:

1.наявність конкретного юридичного обов`язку з`явитися у визначений час;

2.належне повідомлення особи про такий обов`язок;

3.невиконання цього обов`язку;

4.наявність вини особи.

У даній справі відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту повідомлення позивача про виклик, а отже не доведено і наявності його вини у формі умислу чи необережності.

Посилання відповідача на особливий період та загальний обов`язок військовозобов`язаних з`являтися за викликом не звільняє його від обов`язку довести факт належного повідомлення конкретної особи. Презумпція знання закону не означає презумпції вини особи, а наявність загального обов`язку не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності без встановлення факту належного повідомлення.

Таким чином, суд доходить висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не довів належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Відсутність доказів належного повідомлення позивача є вирішальною обставиною, оскільки за таких умов неможливо встановити ні подію адміністративного правопорушення, ні вину особи.

Отже, оскаржувана постанова підлягає скасуванню як така, що прийнята без належного встановлення фактичних обставин справи та без доведення складу адміністративного правопорушення.

Крім того, частиною 1 статті 210 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку. Частиною 3 с татті 210 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Частиною 1 статті 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною 3 статті 210-1 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Зазначені норми визначають різні склади правопорушень та є бланкетними, і при їх застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку, законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та запровадження в Україні особливого періоду.

Відповідно до оскаржуваної постанови № 56 від 22 січня 2026 року, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Як слідує з протоколу і оскаржуваної постанови, своїми протиправними діями (бездіяльністю) позивач порушив вимоги статті 22 закону України «про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме ч. 1, яка вказує на обов`язок громадян з`явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для визначення їх призначення на особливий період.

Однак, в оскаржуваній постанові не розкрито склад адміністративного правопорушення передбаченого статтею 210-1 КУпАП, яка ставиться в позивачу.

Таким чином, відповідач в оскаржуваній постанові невірно кваліфікував дії позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що тягне за собою її скасування.

Така позиція суду ґрунтується на постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року по справі № 724/675/25.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим підстави для його розподілу відсутні.

Керуючись статтями 9, 77, 241–246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності — задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 56 від 22 січня 2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП — у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у діях ОСОБА_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано апеляційним судом, набирає законної сили після: повернення апеляційної скарги; відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження; прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення складено 1 квітня 2026 року.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи відсутній).

Суддя Кудиба З. І.