Вирок від 30 березня 2026 р. у справі №193/265/26 — Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/265/26

Провадження 1-кп/193/75/26

В И Р О К

іменем України

31 березня 2026 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області, у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_2

за участю:

прокурора - ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4

захисника - ОСОБА_5

представника потерпілого - ОСОБА_6

розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження за №12026041580000008 від 10.01.2026 по обвинуваченню: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, українця, громадянина України, не працюючого, освіта середня, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.4, ст.361 ч.1 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

19.12.2025, ОСОБА_4 , перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 , де мешкають його дідусь ОСОБА_7 та бабуся ОСОБА_6 , діючи умисно, з корисливих мотивів, для погашення боргових зобов`язань маючи умисел на викрадення чужого майна, усвідомлюючі суспільно-небезпечний характер своїх дій, та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України Указом президента України №64/2022 від 24.02.2022, який неодноразово продовжується та діє по теперішній час, зі згоди ОСОБА_6 отримав доступ до мобільного телефону марки «Galaxy A21s» з абонентським номером НОМЕР_1 , де був встановлений електронний кабінет системи «Internet Banking Приват24» ОСОБА_7 , як клієнта банку АТ КБ «ПриватБанк», після чого достовірно знаючи пароль зайшов до вказаного електронного кабінету.

Після чого, ОСОБА_4 , 19.12.2025 о 14 год. 24 хв., перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 , де мешкають його дідусь ОСОБА_7 та бабуся ОСОБА_6 та використовуючи мобільний телефон марки «Galaxy A21s» з абонентським номером НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , знаходячись в особистому електронному кабінеті «Internet Banking Приват24» від імені ОСОБА_8 , без відома та згоди останнього з банківського рахунку НОМЕР_2 ОСОБА_7 перевів грошові кошти в сумі 7530 гривень на свій банківський рахунок клієнта банку AT «Сенс Банк» № НОМЕР_3 , після чого ОСОБА_4 розпорядився викраденими грошовими коштами на власний розсуд.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_8 , завдано майнової шкоди на суму 7530 гривень.

Своїми умисними протиправними діями, що виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Також, 19.12.2025 ОСОБА_4 , в порушення вимог Закону України «Про Захист персональних даних», маючи умисел на несанкціоноване втручання в роботу інформаційної (автоматизованої) системи, реалізуючи свій єдиний злочинний умисел на таємне викрадення грошових коштів і скориставшись раніше отриманими відомостями, за допомогою мобільного телефон марки «Galaxy A21s» з абонентським номером НОМЕР_1 , здійснив несанкціонований вхід в особистий електронний кабінет ОСОБА_7 системи «Intern Banking Приват24» (яка є програмно-апаратним комплексом банку, що дозволяє здійснювати віддалений доступ та забезпечує здійснення клієнтом операцій по рахунках/картках/вкладах і містить інформацію про клієнта, достатню для його ідентифікації та аутентифікації відповідно до договору, і який згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є програмно-технічним комплексом, та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» є інформаційною і автоматизованою системою) без дозволу власника, діючи умисно, з корисливих мотивів, не маючи законного права доступу, всупереч п. 2.3.2 «Умов та правил надання банківських послуг», здійснив несанкціоноване втручання в роботу автоматизованих систем та інформації, яка зберігається та обробляється в автоматизований системі АТ КБ «Приватбанк», що призвело до витоку інформації про стан рахунку клієнта потерпілого ОСОБА_7 та отримання можливості здійснювати за допомогою мобільного додатку «Приват24» фінансові операції грошовими коштами, розміщеними на рахунках потерпілого.

Так, ОСОБА_4 19.12.2025 о 14 год. 24 хв., перебуваючи у будинку № 39 по вул.Березнева у сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області, за допомогою системи «Internet Banking Приват24», без дозволу потерпілого ОСОБА_8 , з мобільного телефону марки «Galaxy A21s» з абонентським номером НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , увійшов до особистого електронного кабінету потерпілого ОСОБА_7 в системі «Internet Banking Приват24», при цьому в цей же час, без відома останнього, надав з нього підтвердження на запит АТ КБ «ПриватБанк» про авторизацію (процедур отримання дозволу на проведення операції з використанням електронного платіжного засобу) у системі «Internet Banking Приват24», тобто засвідчив законність вище зазначеної операції з доступу до облікового запису та конфіденційних даних клієнта. Після чого ОСОБА_4 здійснив операцію щодо переказу грошових коштів у розмір 7530 гривень з банківського карткового рахунку НОМЕР_4 ОСОБА_7 на свій банківський рахунок клієнта банку AT «Сенс Банк» № НОМЕР_3 .

Таким чином ОСОБА_4 таємно викрав з вказаного банківського рахунку грошові кошти на суму 7530 гривень, після чого розпорядився викраденими грошовими коштами на власний розсуд.

Своїми умисними протиправними діями, що виразились у несанкціонованому втручанні в роботу інформаційних (автоматизованих) систем, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.361 КК України.

23 лютого 2026 року між Прокурором Софіївського відділу Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 , якій на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12026041580000008 , відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 10 січня 2026 року та обвинуваченим ОСОБА_4 , з участю його захисника - адвоката ОСОБА_5 укладено Угоду про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 472 КПК України.

Згідно наданої суду разом з Обвинувальним актом Угоди про визнання винуватості обвинувачений ОСОБА_4 під час судового розгляду справи повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов`язується: а) беззастережно визнати обвинувачення в обсязі Обвинувального акту у судовому провадженні. Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_10 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 частина 4 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років. У вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361 КК України у виді 3 років обмеження волі. Застосувати ч. 1 ст. 70 КК України визначивши остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 5 років позбавлення волі. Застосувати ст.75 КК України та звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк та покласти на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

В Угоді передбачені наслідки укладення та затвердження Угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України та наслідки її невиконання.

Прокурор у судовому засіданні зазначив, що при укладенні Угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правила КПК України і КК України, та просив суд Угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене в Угоді про визнання винуватості покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні визнав себе винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.185 ч.4, ст.361 ч.1 КК України, в обсязі підозри, та пояснив, що під час укладення угоди діяв добровільно, розуміє свої права та наслідки укладення Угоди про визнання винуватості, дав згоду на призначення узгодженого виду та міри покарання у разі затвердження Угоди про визнання винуватості та заявив, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно Угоди про визнання винуватості зобов`язання. Розуміє, що умисне невиконання Угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Укладаючи відповідну Угоду про визнання винуватості, він цілком розумів надані йому законом права, а також роз`яснені судом наслідки укладення та затвердження вказаної Угоди, визначені ст. 473 КПК України і щодо відмови від здійснення прав, передбачених п. 1 ст. 474 КПК України, в тому числі і наслідки невиконання вказаної Угоди, визначені ст. 476 КПК України. Крім того, обвинувачений вказав, що вищезазначена Угода про визнання винуватості укладена ним з прокурором добровільно без застосування будь - якого насильства, примусу, погроз. Просив Угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 підтримав позицію свого підзахисного, та просив призначити йому узгоджену міру покарання, зазначив, що будь-якого тиску на обвинуваченого вчинено не було, всі дії є добровільними, укладення угоди відбувалося в його присутності, просив затвердити Угоду про визнання винуватості.

Розглядаючи питання про затвердження Угоди про визнання винуватості суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог частини 5 статті 469 КПК України укладення Угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь - який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Перед ухваленням рішення про затвердження Угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання з`ясував в обвинуваченого чи цілком він розуміє: 1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а також він має такі права:- мовчати і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;- мати захисника у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом або захищатися самостійно;- допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.

Суд роз`яснив ОСОБА_4 наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України та характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, а також вид покарання та інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Сторони просять затвердити Угоду про визнання винуватості.

Відповідно ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена Угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно частини 4 ст. 469 КПК України, Угода про визнання винуватості між прокурором, підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода, завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обгрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.185 ч.4, ст.361 ч.1 КК України, які згідно ст. 12 КК України є відповідно тяжким злочином та кримінальним проступком, що в силу вимог частини 4 ст. 469 КПК України передбачає можливість укладення Угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права визначені п.1 ч.4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження Угоди судом.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального Кодексу України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що укладення даної угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді і що угода відповідає вимогам закону і вважає можливим затвердити Угоду про визнання винуватості, укладену між Прокурором Софіївського відділу Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 , якійу на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12026041580000008, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 10 січня 2026 року та обвинуваченим ОСОБА_4 , з участю його захисника - адвоката ОСОБА_5 , так як сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ст.185 ч.4, ст.361 ч.1 КК України і призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11 грудня 2015 року № 13, сторони угоди (незалежно від її виду) зобов`язані, крім іншого, узгоджувати міру покарання.

У відповідності до вимог статті 50 КК України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»

Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Зокрема, сторони мають узгоджувати покарання, враховуючи: - положення пунктів 1 - 2 ч. 1 ст. 65 КК, тобто 1) у межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК, та 2) відповідно до положень Загальної частини КК. Зокрема, у випадку, коли в санкції статті (санкції частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, не встановлено мінімальної межі покарання, сторони мають виходити із положень розділу X Загальної частини КК; - ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). За наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного сторони угоди з огляду на положення статей 65, 75 КК мають право, використовуючи положення ст. 69 КК, узгоджувати: а) основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або б) інше основне покарання, більш м`який його вид, не зазначений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин; в) не визначати додаткове покарання, передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обов`язкове, за винятком випадків, встановлених ч. 2 ст. 69 КК України.

Врахування зазначених вимог кримінального закону має бути відображено у змісті угоди, а узгоджена міра покарання повинна мати конкретний вираз.

Із Постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 січня 2014 року (справа № 5-48 кс13) вбачається, що загальні засади призначення покарання (ст.65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд виходить із фактичної тяжкості вчинених ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу і місця його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, та індивідуальних особливостей обвинуваченого, зокрема способу життя, характеризуючих його даних, його вік, стан здоров`я.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 згідно п.1, п.2 ч.1 ст.66 КК України суд визнає щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно ст.67 КК України судом не встановлено.

Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що виправити обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігти його злочинній діяльності можливо без його ізоляції від суспільства, в зв`язку з чим суд приходить до висновку, що обвинувачений має бути засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 частина 4 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років. У вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361 КК України у виді 3 років обмеження волі. Застосувати ч. 1 ст. 70 КК України визначивши остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 5 років позбавлення волі. Застосувати ст.75 КК України та звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк та покласти на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

Витрати на проведення експертиз відсутні.

Запобіжні заходи ОСОБА_4 не обиралися.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Питання про речові докази слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.100, 314, 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Затвердити Угоду про визнання винуватості від 23 лютого 2026 року між Прокурором Софіївського відділу Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 , якій на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12026041580000008 , відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 10 січня 2026 року та обвинуваченим ОСОБА_4 , з участю його захисника - адвоката ОСОБА_5 .

Визнати ОСОБА_4 винуватим за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 частина 4 КК України та призначити ОСОБА_4 узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Визнати ОСОБА_4 винуватим за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 361 частина 1 КК України та призначити ОСОБА_4 узгоджене сторонами покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити ОСОБА_4 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, поклавши на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання.

Витрати на проведення експертиз відсутні.

Речові докази по справі, а саме: мобільний телефон марки «GALAXY А 21S», який належить ОСОБА_6 , а також мобільний телефон марки «Iphone 12», який належить ОСОБА_4 , які згідно розписок передані їм на відповідальне зберігання - залишити у їх власників (а.с.36-38)

Роз`яснити, що у разі невиконання Угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з Клопотанням про скасування вироку.

Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Вирок суду першої інстанції на підставі Угоди про визнання винуватості може бути оскаржений в апеляційному порядку:

-обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначеного судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою ст. 474 КПК України, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди.

-прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України Угода не може бути укладена.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя ОСОБА_1