Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №636/11381/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/11381/25 Провадження№ 2/636/1360/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Пашкова Юлія Юріївна, до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на час навчання,

встановив:

Представник позивача адвокат Пашкова Юлія Юріївна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , яка продовжує навчання у розмірі однієї чверті його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення нею 23 років, обґрунтовуючи свої вимоги наступним.

Наразі дитина проживає разом з матір`ю та повністю знаходиться на її утриманні. ОСОБА_3 навчається у ЗП(ПТ) О «Чугуївський регіональний центр професійної світи Харківської області».

Навчання на денній формі об`єктивно унеможливлює повноцінне працевлаштування та отримання стабільного доходу, що свідчить про відсутність у доньки власних засобів до існування. У зв`язку з цим вона продовжує потребувати матеріальної підтримки для забезпечення базових життєвих потреб, зокрема витрат на харчування, одяг, навчальні матеріали, проїзд та інші необхідні витрати, пов`язані з процесом здобуття освіти.

08 січня 2026 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача, була постановлена ухвала про відкриття провадження у справі та розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, призначене відкрите судове засідання о 16 год 40 хв 10 лютого 2026 року. Запропоновано відповідачеві подати до суду відзив на позов в установлений строк. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив. Запропоновано відповідачу подати до суду в установлений законодавством строк заперечення, в яких викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Позивач у судове засідання не з`явилася. Від представника позивача адвоката Пашкової Юлії Юріївни через систему «Електроннний суд» надійшла заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без участі сторони позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про долучення доказів, у якій зазначив про свій незадовільний стан здоров`я та не має матеріальної можливості утримувати повнолітню дитину, що продовжує очне навчання в тих розмірах, що зазначені у позовній заяві.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, суд ухвалює рішення без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16 січня 2008 року, виданого Пісочинською селищною радою Чугуївського району Харківської області, ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Пісочинською селищною радою Чугуївського району Харківської області зроблено відповідний актовий запис за № 06 від 16.01.2008, батько ОСОБА_2 , громадянин України, мати ОСОБА_1 , громадянка України.

Відповідно до довідки № 400 від 04 грудня 2025, виданої Закладом професійної (професійно-технічної) освіти «Чугуївський регіональний центр професійної освіти Харківської області» (адреса місцезнаходження: Харківська область, Чугуївський район, м. Чугуїв, вул. Героїв Чорнобильців, буд. 56), ОСОБА_3 навчається у вказаному закладі освіти: група КК-31, період навчання з 01.09.2023 по 29.01.2027, форма навчання – денна, ІІ рівень акредитації. Знаходиться на неповному державному забезпеченні.

Відповідно до довідки від 27 березня 2025 року № 6323-7002217167 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ., фактично проживає як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 , разом із матір`ю.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до ст. 198 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Статтею 199 СК України визначено: якщо повнолітні донька чи син продовжують навчання і у зв`язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати таку допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Згідно з ч. 1 ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Таким чином, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Отже, враховуючи ті обставини, що дитина сторін досягла 18 років, на даний час є студентом денної форми навчання, а тому не має змоги працювати, перебуває на утриманні у матері, а відповідач знаходиться у працездатному віці, тому відповідач має змогу утримувати свою повнолітню дитину до закінчення нею навчання, оскільки воно потребує матеріальної допомоги, а батько має змогу її надавати.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач має можливість утримувати матеріально свою повнолітню дитину, що продовжує навчання і потребує матеріальної підтримки, відповідно до конституційного принципу верховенства права, з урахуванням потреб дитини та можливостей батька, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, але враховуючи наявність у відповідача неповнолітніх дітей, на утримання яких з нього стягуються аліменти за судовим рішенням на користь позивача, на підтвердження чого відповідачем надані звіти про відрахувань з заробітної плати та копія постанови про відкриття виконавчого провадження, тому вважає за можливе стягнути з відповідача аліменти до закінчення донькою навчання або досягнення 23 років.

Визначаючи розмір аліментів, суд виходить з ч. 2 ст. 182 СК України, згідно якої мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Але згідно з визначенням прожиткового мінімуму, наведеним в ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, тому обмежувати розмір аліментів лише розміром прожиткового мінімуму доходів суд вважає не можливим.

Разом з тим, суд при визначенні розміру аліментів прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

З урахування встановлених обставин, враховуючи матеріальне становище та стан здоров`я відповідача, який на даний час має хронічні захворювання та потребує постійного медикаментозного лікування, однак знаходиться у працездатному стані, відсутність відомостей про наявність інших осіб які перебувають на утриманні відповідача, матеріальне становище дитини, яка навчається за денною формою навчання та не має можливості працювати, та враховуючи визнання відповідачем, оскільки він не заперечує проти стягнення аліментів, але просить стягнути їх у меншому розмірі ніж заявлено, суд вважає можливим стягнути з відповідача аліменти на користь повнолітньої доньки у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходів з дня пред`явлення позову до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення 23-річного віку.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому у порядку ст. 141 ЦПК України суму судового збору необхідно стягнути з відповідача у дохід держави.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 10, 11, 76-80, 133, 141, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на час навчання - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка продовжує навчання у розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку(доходу), щомісячно, починаючи з 29 грудня 2025 року і до досягнення нею 23 років до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення 23-річного віку.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , судовий збір в дохід держави у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов