Вирок від 31 березня 2026 р. у справі №645/969/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/969/26

Провадження № 1-кп/645/323/26

В И Р О К

Іменем України

01 квітня 2026 р. м. Харків

Немишлянський суд міста Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025220000001443 від 12.12.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, із середньою освітою, Фізичної особи-підприємця, розлученого, не маючого утриманців, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

представника потерпілої - ОСОБА_5

потерпілої - ОСОБА_6

захисника обвинуваченого - ОСОБА_7

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 11.12.2025 року приблизно о 18:00 год. керував технічно справним автомобілем «NISSAN LEAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проспекту Льва Ландау зі сторони пр. Героїв Харкова у напрямку пр. Аерофлотського у м. Харкові. Під час руху по проспекту Льва Ландау в районі будинку № 58, наближаючись до регульованого пішохідного переходу, діючи необережно, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, не переконавшись у безпеці своїх дій, маючи технічну можливість уникнути даної дорожньо-транспортної події, шляхом виконання вимог Правил дорожнього руху України, рухаючись через регульований пішохідний перехід на заборонений червоний сигнал світлофору, чим грубо порушив вимоги ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», згідно з яким учасники дорожнього руху зобов`язані:

- знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху;

- створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, а також вимоги п.п. 8.7.3.е), 8.10 Правил дорожнього руху України, де вказано:

- п. 8.7.3.е) «Сигнали світлофора мають такі значення: червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух»;

- п. 8.10. «У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх не має - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів, не вжив заходів до зупинки керованого ним транспортного засобу, маючи таку можливість, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка в цей час перетинала проїжджу частину по регульованому пішохідному переходу, на зелений для руху пішоходів сигнал світлофору, справа наліво по ходу руху його автомобіля.

Внаслідок дорожньо-транспортної події, пішохід ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з висновком судово-медичної експертизи отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді важкої тупої сукупної травми, яка включає, в себе тупу закриту черепно-мозкову травму, поєднану тупу закриту травму грудної клітки та закриту травму хребта, тупу травму тазу та тупу травму лівої верхньої кінцівки, яка в своїй течії ускладнилася травматичним шоком та порушенням свідомості до рівня кома.

Порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 виразилося в тому, що він 11.12.2025, діючи необережно, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, маючи технічну можливість уникнути даної дорожньо-транспортної події, шляхом виконання вимог Правил дорожнього руху України, керуючи технічно справним автомобілем «NISSAN LEAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проспекту Льва Ландау зі сторони пр. Героїв Харкова у напрямку пр. Аерофлотського у м. Харкові через регульований пішохідний перехід на заборонений червоний сигнал світлофора, на якому в цей час перебувала пішохід ОСОБА_8 , не зупинив керований ним автомобіль, щоб дати дорогу пішоходу, яка перетинала в цей час проїжджу частину з права на ліво відносно руху автомобіля на зелений для руху пішоходів сигнал світлофора, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_8 , чим спричинив останній тяжкі тілесні ушкодження.

Дії водія ОСОБА_3 , згідно з висновком комплексної судової експертизи відеозапису та автотехнічної експертизи, перебувають у причинному зв`язку з подією та наслідками, що наступили.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, у скоєному щиро розкаявся та пояснив суду, що 11.12.2025 року приблизно о 18:00 год. він керував автомобілем «NISSAN LEAF» та рухався по проспекту Льва Ландау зі сторони пр. Героїв Харкова у напрямку аеропорту у м. Харкові. Поруч з ним у правій смузі також рухався автомобіль, через який була частково обмежена видимість руху. Під час руху наближаючись до регульованого пішохідного переходу він бачив зелений сигнал світлофору, який протягом його руху перемкнувся на червоний сигнал світлофору та в цю мить відбулося зіткнення з пішоходом – потерпілою, яку, за твердженням обвинуваченого, він не бачив. Після цього він одразу вийшов з автомобіля, підняв руки задля зупинки руху автомобілів, попрохав водія автомобіля, який також зупинився поруч з місце ДТП викликати швидку. Після того, як потерпілу забрали до лікарні він постійно з`являвся у лікарню та сплачував лікування ОСОБА_8 до часу обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цивільний позов повністю визнав, просив не позбавляти його волі, оскільки він має працювати задля якнайшвидшої компенсації потерпілій завданої шкоди.

Показання ОСОБА_3 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи, що обвинувачений не оспорює фактичні обставини справи та судом встановлено, що він вірно розуміє ці обставини, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, вислухавши думку учасників судового процесу та роз`яснивши їм правові наслідки застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року зазначено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Таким чином, суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, вина ОСОБА_3 знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд відповідно до ст. 66 КК України, визнає його щире каяття та добровільне часткове відшкодування завданої шкоди потерпілій.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є фізичною особою-підприємцем, розлучений, утриманців не має, має постійне місце проживання.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_3 суд керується ст. 65 КК України та практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання, негативне ставлення ОСОБА_3 до вчиненого, а також вимоги ст. 50 КК України, згідно з якою метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, враховуючи думку потерпілої ОСОБА_6 , яка просила призначити йому покарання на розсуд суду, суд призначає покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Прокурор у судовому засіданні вважала за доцільне призначити обвинуваченому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки, та просила не застосовувати щодо ОСОБА_3 положення ст. 75 КК України, посилаючись на те, що на стадії досудового розслідування з боку останнього не було щирого каяття та що обвинувачений з моменту настання ДТП відшкодував потерпілій невелику суму шкоди, тому ці обставини не можуть вважатися такими, що пом`якшують покарання ОСОБА_3 . Крім того прокурор просила врахувати, що останній схильний до порушення Правил дорожнього руху, оскільки неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення ПДР.

Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуюче ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину, добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заподіяної шкоди.

Щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки.

В даному випадку обвинувачений ОСОБА_3 відразу після настання події ДТП вжив заходів щодо зупинки руху транспортних засобів, покликав на допомогу, попрохав водія автомобіля, який також зупинився біля місця ДТП, викликати швидку допомогу, після госпіталізації потерпілої до часу обрання слідчим суддею щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постійно з`являвся у лікарню та купував ліки за списками, які надавали лікарі, на загальну суму 5000 грн. та в подальшому було перераховано 20000 грн. на банківську картку потерпілої, що не заперечується потерпілою ОСОБА_6 .. Крім того обвинувачений у судовому засіданні просив вибачення у потерпілої ОСОБА_6 та висловлював щирий жаль з приводу наслідків, що настали для потерпілої ОСОБА_8 через порушення ним ПДР.

Отже, вищевказані дії обвинуваченого, його поведінка після вчинення кримінального правопорушення, сприяння розкриттю вчиненого ним злочину, часткове добровільне відшкодування завданої потерпілій шкоди, повне визнання своєї вини та висловлення наміру відшкодування завданої потерпілій шкоди, щирий жаль з приводу наслідків, що настали для потерпілої ОСОБА_8 , об`єктивно підтверджують щире каяття ОСОБА_3 у скоєному.

Щодо посилання сторони обвинувачення на неможливість застосування до ОСОБА_3 положень ст. 75 КК України через порушення останнім ПДР та неодноразове притягнення його до адміністративної відповідальності суд вважає необхідним зазначити таке.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до осіб з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, які дають можливість суду зробити висновок, що виправлення засудженого можливе без відбування покарання.

Тобто, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення шляхом дослідження та оцінки всіх обставин, що мають значення для справи, та врахувати, що положення ст. 75 КК застосовуються лише в тому разі, коли для цього є відповідні умови та підстави.

Так, ОСОБА_3 вчинив хоча і необережний, проте тяжкий злочин, ним було грубо порушено одразу декілька пунктів ПДР, що призвело до тяжких наслідків у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді важкої тупої сукупної травми, яка включає, в себе тупу закриту черепно-мозкову травму, поєднану тупу закриту травму грудної клітки та закриту травму хребта, тупу травму тазу та тупу травму лівої верхньої кінцівки, яка в своїй течії ускладнилася травматичним шоком та порушенням свідомості до рівня кома, у якій потерпіла перебуває до цього часу.

Також суд враховує, що ОСОБА_3 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, а саме:

-25.12.2018 року за ст. 124 КУпАП за порушення ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів (штраф у сумі 340 грн. не сплачено);

- 25.12.2018 року за ч. 2 ст. 126 КУпАП за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом (штраф у сумі 510 грн. не сплачено);

- 26.10.2019 року за ч. 4 ст. 126 КУпАП за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом (штраф у сумі 510 грн. не сплачено);

- 05.12.2019 року за ч. 2 ст. 126 КУпАП за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом (штраф у сумі 510 грн. не сплачено);

- 23.01.2020 року за ст. 124 КУпАП за порушення ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів (штраф у сумі 340 грн. не сплачено);

- за ч. 1 ст. 127 КУпАП за порушення правил дорожнього руху пішоходами (штраф у сумі 255 грн. не сплачено);

- 19.08.2025 року за ч. 5 ст. 121 КУпАП за порушення правил користування ременями безпеки або шоломами (штраф у сумі 510 грн. сплачено);

- 06.07.2025 року за ч. 1 ст. 122 КУпАП за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху та порушення інших правил ДР – порушення правил стоянки, розміщення транспортного засобу на проїзній частині в два і більше рядів (штраф у сумі 340 грн. сплачено);

- 20.07.2025 року за ч. 1 ст. 122 КУпАП за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху та порушення інших правил ДР – порушення правил стоянки, розміщення транспортного засобу на проїзній частині в два і більше рядів (штраф у сумі 340 грн. сплачено).

Таким чином, востаннє факт порушення Правил дорожнього руху з боку ОСОБА_3 мав місце 20.07.2025 року, тобто приблизно за 5 місяців до події ДТП.

Вищенаведене підтверджується дослідженими судом відомостями інформаційно-комунікаційної системи Інформаційного порталу Національної поліції.

З огляду на те, що злочин, передбачений ст. 286 КК, посягає на публічні правовідносини, які регулюють безпеку дорожнього руху і охороняє учасників від протиправних посягань, і його додатковим обов`язковим об`єктом є життя та здоров`я людини, суд, враховуючи практику Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС), зокрема, у справі № 165/2070/17 (провадження № 51-484км19, постанова від 03 липня 2019 року), виходить із того, що думка потерпілого щодо виду та розміру покарання не є вирішальною.

З урахуванням правозастосовчої практики ККС ВС, який у своїх рішеннях неодноразово вказував, що відшкодування шкоди потерпілому само по собі не є безумовною підставою до звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, оскільки таке рішення має спиратися на обставини, встановлені судом, в контексті їх достатності для висновку про можливість досягнення мети покарання внаслідок застосування положень ст. 75 КК. Думка осіб, визнаних у провадженні потерпілими відповідно до ч. 6 ст. 55 КПК, не має пріоритету над іншими обставинами, встановленими судом, їх інтереси не переважують заподіяні наслідки, а думка щодо покарання має бути оцінена судом у сукупності з усіма обставинами провадження.

Крім того суд ураховує факти неодноразового притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, що характеризує особу обвинуваченого як таку, що систематично нехтує приписами закону в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, схильний до негативного ставлення до правого регулювання, встановленого задля збереження життя і здоров`я учасників дорожнього руху, що свідчить про сталість його антисуспільних ціннісних орієнтирів, небажання ставати на шлях виправлення та усунення тих психологічних настанов, які зумовлюють протиправну поведінку.

ОСОБА_3 , будучи особою позбавленою права керувати транспортними засобами за вчинення адміністративних деліктів, в подальшому неодноразово керував ними, що свідчить про свідомо обрану ним позицію нехтування вимогами законодавства України і зневаги до них, що характеризує його як особу, яка відчуває свою безкарність та систематично виявляє байдужість до безпеки учасників дорожнього руху. Скоєння обвинуваченим адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, свідчать про сталі настанови до протиправної поведінки та небезпідставність висновку про неможливість виправлення без реального відбування покарання.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.

Положення ст. 75 КК підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами статей 50, 65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні. При цьому в аспекті застосування ст. 75 КК законодавець підкреслює важливість досягнення такої цілі покарання, як виправлення засудженої особи, прямо вказавши, що звільнення з випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, де суд має врахувати як тяжкість кримінального правопорушення, так і особу винного й інші обставини справи.

В контексті приписів статей 50, 65 КК суд приходить до переконання, що звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК не забезпечує досягнення мети покарання, призначеного за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, встановлених в цьому кримінальному провадженні.

При прийнятті рішення про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами, суд враховує, дані про особу обвинуваченого, поведінку після вчинення злочину, а також те, що обвинувачений вчинив хоч і необережний злочин, наслідком якого стало спричинення потерпілій ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами, оскільки на думку суду не призначення додаткового покарання не відповідатиме ступеню тяжкості кримінального правопорушення та обставинам вчиненого злочину та їх наслідкам.

З метою дотримання вимог, передбачених ч. 2 ст. 65 КК України, суд приходить до висновку, що для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових злочинів, необхідним є призначення додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, що слугуватиме загальним принципам особистої та загальної превенції.

Вирішуючи цивільний позов, який поданий представником цивільного позивача ОСОБА_6 адвокатом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення з останнього на користь ОСОБА_6 102859,88 грн. матеріальної шкоди та 500000,00 грн. моральної шкоди, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 визнав позовні вимоги про стягнення з нього на користь потерпілої ОСОБА_6 102859,88 грн. матеріальної шкоди та 500000,00 грн. моральної шкоди суд вважає, що цивільний позов в цій частині слід задовольнити в повному обсязі, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, ч. 1 ст. 82 ЦПК України, оскільки цивільний позов в цій частині не підлягає доказуванню.

Обов`язок по відшкодуванню судових витрат в кримінальному провадженні за проведення судових експертиз, суд, виходячи з положень ст. 124 КПК України, вважає необхідним покласти на обвинуваченого.

Крім того, суд вважає необхідним скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 17.12.2025 року по справі № 953/13456/25 провадження № 1-кс/953/7945/25, оскільки подальше його застосування є недоцільним.

Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили залишити незмінною – тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з дня ухвалення вироку суду.

Зарахувати ОСОБА_3 в строк відбуття покарання за цим вироком строк попереднього ув`язнення з 30.01.2026 року по 31.03.2026 року (включно) за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72КК України.

Доля речових доказів вирішується у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відраховувати з дня ухвалення вироку суду, тобто з 01 квітня 2026 року.

Зарахувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в строк відбуття покарання за цим вироком строк попереднього ув`язнення з 30 січня 2026 року по 31 березня 2026 року (включно) за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК України.

До набрання вироком законної сили у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , міру запобіжного залишити незмінною – тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор».

Цивільний позов ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , в особі представника адвоката ОСОБА_5 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , компенсацію моральної шкоди у розмірі 500000,00 (п`ятсот тисяч) грн. та матеріальної шкоди в сумі 102859,88 грн. (сто дві тисячі вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 88 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , на користь Держави витрати на проведення судової автотехнічної експертизи технічного стану автомобіля № СЕ-19/121-25/31686 від 16.01.2026 року в сумі 7131,20 грн. та витрати на проведення комплексної судової експертизи відеозапису та автотехнічної експертизи № КСЕ-19/121-26/189 від 16.01.2026 року в сумі 12479,60 грн.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 17.12.2025 року по справі № 953/13456/25 провадження № 1-кс/953/7945/25.

Речові докази:

- автомобіль Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_4 , який перебуває на майданчику тимчасового тримання транспортних засобів за адресою: м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 107, повернути власнику ОСОБА_9 після набрання вироком законної сили.

- флеш-носії «MikroS 32 Gb» з відеозаписом ДТП_2075367 та «MikroS 32 Gb» з відеозаписом 11.12.ДТП.аvi, залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Немишлянський районний суд міста Харкова протягом 30 діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1