Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №185/6783/25 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/6783/25

Провадження № 2/185/6242/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 березня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Головіна В.О. за участю секретаря судового засідання Добрелі Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Павлоградської міської ради, треті особи: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора, Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області, про визнання права власності на майно та зняття арешту -

В С Т А Н О В И В

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Павлоградської міської ради, треті особи: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора, Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області, про визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу від 03 вересня 2002 року вона набула право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2024 році позивач звернулась до державного реєстратора з метою проведення реєстрації права власності, однак отримала відмову у зв`язку з наявністю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про арешт нерухомого майна, накладеного на вказану квартиру, при цьому власником зазначено іншу особу — ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що жодного відношення до вказаної особи не має, у виконавчих провадженнях участі не брала, а арешт накладено помилково.

Згідно довідки КП Павлоградського міжміського БТІ право власності на спірну квартиру зареєстровано за позивачем ще у 2002 році на підставі договору купівлі-продажу.

Судом встановлено, що 17 червня 2025 року представник позивача звернувся до суду з позовною заявою про визнання права власності та зняття арешту з нерухомого майна.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ від 19 червня 2025 року, справу передано на розгляд судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 23 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху на підставі ч. 1 ст. 185 ЦПК України у зв`язку з недотриманням вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Зокрема, позивачем: не зазначено повне найменування третьої особи (порушення п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України), не визначено ціну позову щодо вимоги майнового характеру (порушення п. 3 ч. 3 ст. 175, ст. 176 ЦПК України), не сплачено судовий збір у повному обсязі відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Позивачу було надано строк для усунення недоліків, які були усунуті у встановлений судом строк.

Ухвалою суду від 04 липня 2025 року відкрито провадження у справі відповідно до ст. 187 ЦПК України.

Судом визначено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, з огляду на характер спірних правовідносин та необхідність дослідження доказів.

Судове засідання призначено на 29 вересня 2025 року.

У судовому засіданні представники відповідача та третьої особи не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Судом встановлено, що арешт на вказане нерухоме майно було накладено у межах цивільної справи № 2/499/1999 щодо іншої особи — ОСОБА_2 .

Разом з тим, ухвалою Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2001 року забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру було скасовано.

Незважаючи на це, у 2006 році до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено запис про арешт зазначеної квартири.

Згідно відповіді Павлоградського відділу державної виконавчої служби встановлено, що виконавчі документи щодо ОСОБА_2 у відділі відсутні та не перебували на виконанні.

Таким чином, на час розгляду справи відсутні будь-які правові підстави для існування обтяження у вигляді арешту спірного майна.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзив на позов не подав, про причини неявки суд не повідомив, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Треті особи подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України позови про зняття арешту пред`являються за місцезнаходженням майна.

Судом встановлено, що позивач набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2002 року.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається, зокрема, з правочинів.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник здійснює ці права на власний розсуд.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права.

Судом встановлено, що арешт накладено на майно позивача в межах справи, учасником якої вона не була.

Крім того, як встановлено судом, ще у 2001 році ухвалою суду арешт було скасовано, що свідчить про відсутність правових підстав для подальшого існування обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно належить їй, має право звернутися до суду з позовом про зняття арешту.

Частиною 5 ст. 59 зазначеного Закону передбачено, що в інших випадках арешт знімається за рішенням суду.

Правова позиція щодо природи таких вимог викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 643/3614/17, згідно з якою позов про зняття арешту є способом захисту права власності.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 554/5912/19-ц, від 08.12.2022 у справі № 331/1383/20.

Суд також враховує, що відсутність виконавчого провадження та наявність скасованого арешту свідчить про безпідставність подальшого існування обтяження.

Наявність такого арешту є перешкодою у реалізації позивачем права власності та порушує гарантії, передбачені ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Визнання дій нотаріальної контори неправомірними, суд зазначає, що нотаріус вносить записи на підставі документів та відомостей, які існували на момент їх внесення, а тому спір стосується саме правомірності обтяження, а не дій нотаріуса.

Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вже належить позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 03.03.2002 року та державної реєстрації права власності, що також підтверджується довідкою з БТІ, що власником даної квартири значиться ОСОБА_1 .

Таким чином, повторне визнання права власності судом є непотрібним і не передбачене законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦПК України, суд не може повторно визнавати право власності на майно, яке вже належить особі.

Щодо визнання дій нотаріальної контори неправомірними, позивач не довів порушення норм закону при внесенні відомостей про арешт та заборону відчуження. Арешт накладено державним виконавцем відповідно до ст. 100, 104, 108 Закону України «Про виконавче провадження». Нотаріус діяв відповідно до документів та відомостей, які перебували на момент внесення запису про арешт; таким чином, оскарження дій нотаріальної контори не підлягає задоволенню

У зв`язку з цим вказані вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 76, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В

Позов ОСОБА_1 до Павлоградської міської ради, треті особи: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора, Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області - задовольнити частково.

Скасувати арешт, накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Суддя: В. О. Головін