Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №554/15717/25 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 31.03.2026Справа № 554/15717/25

Провадження № 2/554/408/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого - судді Савченко Л.І.,

за участю секретаря судового засідання – Титаренко Д.В.,

позивача – ОСОБА_1 , представника позивача – Руль М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про нарахування та виплату суми недоотриманої спадкоємцем пенсії,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Полтави з позовом до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області про зобов`язання здійснити нарахування та виплатити їй, як спадкоємцю, сум пенсії за період з 01.10.2014 по 29.04.2018 року включно, належних ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову вказала, що ОСОБА_3 перебувала на обліку як отримувач пенсії в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Полтавській області. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла на тимчасово окупованій території у м.Донецьк. Вона є донькою ОСОБА_3 та спадкоємцем першої черги за законом. Їй відомо, що з 01.10.2014 року ОСОБА_3 було припинено виплату пенсії та по день смерті вона її не отримувала. У березні 2019 року вона звернулася до до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори з питанням отримання в порядку спадкування недоотриманої пенсії ОСОБА_3 . На запит державного нотаріуса Головним управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області було повідомлено, що у разі неотримання пенсії померлим більше трьох років сума до виплати розраховується за період відповідно до ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де датою звернення за отриманням пенсії є день звернення спадкоємця з усіма документами. Для проведення виплати у свідоцтві про право на спадщину повинно бути зазначено майно-недоотримана пенсія. Визначення у грошовому виразі є обов`язковим. Додатково повідомлено, що пенсіонерка не зверталася за виплатами більше трьох років. У травні 2025 року державним нотаріусом повторно було направлено запит щодо неотриманої суми пенсії, на що повідомлено, що пенсійна справа ОСОБА_3 була взята на облік Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Полтавській області для виплати допомоги на поховання. Нарахування та виплата пенсії не проводилася. Якщо на день смерті пенсіонера виплата пенсії не здійснювалася не з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, розмір недоотриманої пенсії визначається відповідно до вимог ст. 46 Закону, а саме не більше ніж за три роки до звернення за отриманням пенсії. Датою звернення за отриманням пенсії є дата звернення осіб, які мають право на виплату недоотриманої пенсії. Оскільки у визначений термін (протягом трьох років) право на відновлення пенсії ОСОБА_3 спадкоємцем не використано, то недоотримані суми пенсії в особи відсутні. Оскільки має право на спадкування за законом недоотриманої пенсії спадкодавцем з 01.10.2014 року по 29.04.2018 року, а за твердженням відповідача недоотримані суми пенсії ОСОБА_3 відсутні, змушена звернутися до суду з позовом. Вважає, що припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, непередбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії.

Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору, відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, витребувано з Першої Лохвицької державної нотаріальної контори копію спадкової справи.

Від представника відповідача Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області до суду надійшов відзив на позов, в якому прохав відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказав, що реалізація права на отримання пенсійних виплат внутрішньо переміщених осіб здійснюється відповідно до

Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам». Відповідно до ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язокве державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. На момент смерті ОСОБА_3 на обліку в органах Пенсійного фонду України не перебувала та пенсію не отримувала, відповідно до свідоцтва про смертіь вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території у м.Донецьк. Пенсійна справа ОСОБА_3 взята на облік у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області для виплати допомоги на поховання. Нарахування та виплата пенсії не проводилася. Зазначає, що п.144 ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 визначено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, що підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду у заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. За життя звернень від ОСОБА_3 щодо переведення виплати пенсії на територію, контрольовану українською владою, в інформаційних системах Пенсійного фонду України не зареєстровано, відсутня інформація про одержання/неодержання ОСОБА_3 пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Також вказує, що позивач почала дії щодо захисту своїх прав більше наж через три роки після спливу строку позовної давності. Крім того, зазначив, що пенсійна справа була передана від Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Донецька.

Ухвалою суду від 06 січня 2026 року витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області докази по справі.

Ухвалою суду від 20 лютого 2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Додатково ОСОБА_1 повідомила, що її мати з 01.10.2014 року не отримувала пенсію в органах Пенсійного фонду України, оскільки за станом здоров`я не звернулася із заявою про переведення виплати пенсій на територію, контрольовану українською владою.

Представник позивача ОСОБА_4 додатково пояснила, що строки позовної давності не є пропушеними, оскільки відповідно п. 12 Прикінцевих таперехідних положень ЦК України під час дії карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби СОVID-19 строки позовної давності були продовжені на строк дії такого карантину, а відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеногоУказом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у судове засідання не з`явився, до суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі, у задоволенні позову прохав відмовити.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 виданим Лохвицьким районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Полтавській області 15 серпня 2018 року, актовий запис 146 (а.с.10).

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 16 квітня 1966 року виданого у м.Донецьк, Ленінським бро РАЦС, актовий запис № 422 (а.с.8).

З матеріалів спадкової справи № 355/2018, заведеної 24.10.2018 року Лохвицькою державною нотаріальною конторою, вбачається, що із заявою про прийняття спадщини 17жовтня 2018 року звернулася лише позивач ОСОБА_1 , інших заяв про прийняття спадщини не надходило (а.с.51-58).

Таким чином, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, яка прийняла спадщину в порядку, передбаченому ст. 1269 ЦК України.

Із відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на адресу Завідуючої Першої Лохвицької державної нотаріальної контори від 25.03.2019 року слідує, що питання виплати недоотриманої пенсії регулюється статтею 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У разі неотримання пенсії померлим більше трьох років сума до виплати розраховується за період відповідно до ч.1 ст. 46 Закону, де датою звернення за отриманням пенсії є день звернення спадкоємця з усіма необхідними документами. Для проведення виплати недоотриманої пенсії в свідоцтві про право на спадщину повинно бути зазначено майно – недоотримана пенсія. Визначення розміру в грошовому виразі не обов`язкове. Повідомляють, що пенсіонерка не зверталася за виплатою пенсії більше, ніж три роки (а.с.56 зворот).

09.05.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повідомило Першу Лохвицьку державну нотаріальну контору, що пенсійна справа ОСОБА_3 взята на облік в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області для виплати допомоги на поховання. Нарахування та виплата пенсії не проводилися. Якщо на день смерті пенсіонера виплата пенсії не здійснювалася не з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, розмір недоотриманої пенсії визначається відповідно до вимог статті 46 Закону, а саме не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Датою звернення за отриманням пенсії є дата звернення осіб, які мають право на виплату неоотриманої пенсії, та надали усі передбачені законодавством документи. Оскільки у визначений термін (протягом 3-х років) право на відновлення пенсії ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем не використано, то неотримані суми пенсії в особи відсутні (а.с.58).

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області не надано нотаріусу відомостей про суми пенсії, недоплаченої матері, в зв`язку з чим свідоцтво про право на спадщину на ці кошти позивачеві не видано.

Відповідно до підпункту 4.14- 4.17 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 з наступними змінами (далі - Порядок), свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Видача свідоцтва про право на спадщину може бути відкладена, зокрема у разі: витребування нотаріусом відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб, при цьому строк, на який може бути відкладено видачу свідоцтва про право на спадщину, не може перевищувати одного місяця. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. У разі звернення спадкоємця з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину для завершення спадкування щодо спадщини, яка була відкрита на окремих територіях України, та щодо якої спадкова справа була зареєстрована у Спадковому реєстрі, але неможливо продовжити провадження внаслідок її знищення або відсутності доступу до місця її зберігання у зв`язку з тимчасовою окупацією чи веденням активних бойових дій, приватний нотаріус (державна нотаріальна контора), до якого (якої) звернувся спадкоємець, має перевірити факти, передбачені законом, та витребувати необхідні документи. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно із п.3.1 Листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, зазначені вище встановлені в справі обставини виключають позасудовий спосіб врегулювання спору щодо спадкування позивачкою пенсійних виплат, які належали її матері за життя та не були отримані нею на момент її смерті.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 була пенсіонером за віком.

Позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою до Лохвицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про отримання допомоги на поховання, у зв`язку з чим електронна пенсійна справа була передана на облік 08.10.2018 з УПФУ в Ленінському районі м.Донецька до ГУПФУ в Полтавській області, та ОСОБА_1 виплачено допомогу на поховання (а.с.80-98)..

З повідомлення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27 лютого 2019 року слідує, що ОСОБА_3 на обліку не перебуває та пенсію не отримує. Електронна пенсійна справа 08.10.2018 була вивантажена та відправлена до Лохвицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (а.с.57).

На виконання ухвали суду ГУ ПФУ в Полтавській області повідомило, що на момент смерті ОСОБА_3 на обліку в органах Пенсійного фонду України не перебувала та пенсію не отримувала, відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла на тимчасово окупованій території у м.Донецьк. Пенсійна справа взята на облік для отримання допомоги на поховання. Нарахування та виплата пенсії ГУ ПФУ в Полтавській області не проводилися (а.с.78).

Аналіз зазначених обставин свідчить про те, що ОСОБА_3 перебувала на обліку як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в УПФУ в Ленінському районі м.Донецька. З 01 жовтня 2014 року їй припинено виплату пенсії, у зв`язку з тимчасовою окупацією території м. Донецьк та не здійснення діяльності органів Пенсійного фонду України на цій тимчасово окупованій території України. ОСОБА_3 не зверталася із заявою про переведення виплати пенсій на територію, контрольовану українською владою з 01.10.2014 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 та пенсію за цей період не отримувала.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

За змістом статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Разом з тим, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених приписів ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також подібних за змістом приписів ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Статтею 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону узгоджується також зі змістом ст.1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Приписи частин 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

За змістом цієї норми, можна дійти висновку, що законодавцем встановлено альтернативний механізм набуття права власності на недоотриману пенсію померлого пенсіонера, а саме: пріоритет наданий членам сім`ї спадкодавця, які проживали з ним на момент смерті, та непрацездатним членам сім`ї, які перебували на його утриманні. Зазначені особи мають звернутися за виплатою цих грошових коштів протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо такі особи відсутні або не звернулися у встановлений строк із заявами, недоотримана пенсія входить до складу спадщини і успадковується спадкоємцями померлого на загальних підставах.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення ст. 1227 ЦК України доводить, що:

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. При включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2022 року у справі № 727/12371/21, припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом.становленого законом строку для прийняття спадщини, позивачка успадкувала право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі ст. 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець (її мати) мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу ПФУ не впливає на розмір виплат та не надає органам ПФУ права на обмеження цих виплат. А припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання.

Проте, у встановленому нотаріальному порядку позивачка не може оформити право власності на недоотриману пенсію її матері ОСОБА_3 за період з 01.10.2014 по 29.04.2018, оскільки органами ПФУ надано відповідь про відсутність недоотриманої пенсії ОСОБА_3 так як вона неиперебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України.

Разом з тим, матерілами справи доведено, що ОСОБА_3 було призначено пенсію за віком та вона перебувала на обліку в УПФУ в Ленінському районі м.Донецька , а виплату пенсії їй припинено через те, що на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в тому числі Пенсійного фонду України, не функціонують та не здійснюють свою діяльність і починаючи з часу припинення фінансування пенсійних виплат на тимчасово окупованих територіях України в 2014 році ОСОБА_3 щодо переведення виплати пенсій на територію, контрольовану українською владою, або виплату йому пенсій у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 234, не звертався, а відтак пенсія за період з 01.10.2014 по 29.04.2018 їй нарахована не була.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 цього Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, зазначеним у п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Як убачається зі змісту позовної заяви та встановлено матеріалами справи, спадкодавець ОСОБА_3 була пенсіонером та перебувала на обліку як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в управлінні УПФУ в Ленінському районі м.Донецька.

Згідно зі статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється, зокрема, у разі смерті пенсіонера.

Рішення стосовно припинення виплати пенсії ОСОБА_3 з інших підстав суду не надано, в той час як судом встановлено, що не спростовано відповідачем, що призупинення виплати пенсії спадкодавцеві з 01.10.2014 відбулося у зв`язку з припиненням функціонування та здійснення діяльності органами ПФУ на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, які тимчасово не контролюються українською владою, та припинення фінансування пенсійних виплат на тимчасово окупованих територіях України, а також через не звернення ОСОБА_3 до органів ПФУ щодо переведення виплати пенсій на територію, контрольовану українською владою, або виплату йому пенсій у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 234.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до статті 92 Конституції України (норми якої є нормами прямої дії та водночас мають найвищу юридичну силу) виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного прав.

Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених ч. 1 ст. 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.

Частиною 2 ст. 4 Закону № 1207 VII встановлено, що правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

За приписами ч. 3 ст. 4 Закону № 1207-VII правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано законами України.

В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої територій, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, визначається, змінюється, скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону № 1207-VII Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 5 Закону № 1207-VII визначено, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є, зокрема захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом (ч. 2 ст. 9 Закону № 1207-4).

Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону № 1207-VII встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій територій, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

В ст. 18 Закону № 1207-VII зазначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав свобод. передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після територій залишення ними тимчасово окупованої території.

Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

При цьому жодним законом України не визначено такої підстави для припинення пенсії, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, не підтвердження місця фактичного проживання чи не звернення до органів ПФУ щодо переведення виплати пенсій на територію, контрольовану українською владою.

В той же час відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 243/3505/16-ц, постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 243/5697/16-ц, постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 227/2802/16-ц та у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 638/8368/19 зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Таким чином, посилання відповідача, що спадкодавець за життя не звертався з відповідною заявою до органів ПФУ, тому пенсія не отримана з вини пенсіонера, не заслуговують на увагу з огляду на вищенаведене.

Як уже зазначалося, рішення про скасування вже призначеної довічної пенсії спадкодавцеві суду не надано, а за змістом наданих відзиву та пояснень таке рішення органами ПФУ не приймалось, в той час як було вирішено призупинити виплату пенсії спадкодавцеві з 01.10.2014. Отже, в даному випадку, призначена довічна пенсія спадкодавця мала обліковуватися в будь-якому разі, навіть за умови її не нарахування та не виплати (внаслідок призупинення виплати).

Враховуючи наведені вище положення законодавства з урахуванням сталої судової практики у спірних правовідносинах, слід дійти висновку, що спадкодавець мав право на нарахування та виплату пенсії за спірний період незалежно від звернення до відповідного органу Пенсійного Фонду України та надання чи не надання довідки внутрішньо переміщеної особи, чи не підтвердження місця фактичного проживання.

Отже, не звернення особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати пенсії, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Оскільки відповідач, як орган ПФУ, не надав ані нотаріусу, ані суду відомості щодо розміру недоотриманої пенсії за весь період її невиплати спадкодавцеві за життя з 01.10.2014 по 29.04.2018, заперечує наявність у нього обов`язку виплати позивачці недоотриманої її матір`ю пенсії за вказаний період, звернення позивачки за видачею їй свідоцтва про право на спадщину за законом не призвело до оформлення позивачкою своїх спадкових прав у повному обсязі, в той час як вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , що прийняла спадщину у встановлені строки, а також враховуючи те, що за життя мати позивачки не доотримала пенсію, яка увійшла до складу спадщини, суд приходить до переконання, що позивачка як спадкоємець набула право на отримання невиплаченої пенсії.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог як щодо зобов`язання здійснити нарахування та виплати спадкоємцю пенсійних виплат за період з 01.10.2014 по 29.04.2018 без зазначення конкретної суми недоотриманої пенсії, тому позовні вимоги підлягають задоволенню, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 26.03.2025р. у справі №183/5694/22 (провадження № 61-11124св24) в частині можливості визнання за позивачкою права на неотриману пенсію в порядку спадкування за законом та стягнення її з відповідача без зазначення в рішенні суду конкретної суми недоотриманої пенсії.

Щодо застосування строків позовної давності за заявою выдповыдача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

До правових наслідків заявлених позовних вимог застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 06.12.2023 по справі №212/10834/21 зроблено наступний висновок, що з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

Згідно з ч. 2.ст. 263 ЦК України, у разі виникнення обставин для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно дост. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з п. 12 Прикінцевих таперехідних положень ЦК Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19 Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 був введений карантин (дата набрання чинності 12.03.2020), дія якого неодноразово продовжувалась відповідними постановами КМ України до 30.06.2023.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 зазначено, що у п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону №540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни доЦК Українищодо строків позовної давності, зокрема, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, який з-поміж іншого передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності встановлені,ст. 257-259 ЦК України.

Так, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеногоУказом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з військовою агресією проти України Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, дія якого неодноразово продовжувалась відповідними указами Президента України.

Отже, керуючись п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки карантин почався на території України від 12 березня 2020 року, а воєнний стан - від 24 лютого 2022 року, можна зробити висновок про те, що загальна позовна давність була продовжена 12 березня 2020 року на період дії карантину, та призупинила свій перебіг з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану.

Таким чином, оскільки з 12 березня 2017 року строк позовної давності спочатку був продовжений, а потім призупинений, позивач звернулася до суду позовом 31.10.2025 року, про порушене право дізналася 25.03.2019 року (відповідь Пенсійного фонду державному нотаріусу), відтак, наслідки спливу строків позовної давності за заявлених позовних вимог не можуть бути застосовані судом.

У зв`язку з чим, у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суд відмовляє.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп., оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за ухвалою суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 13, 76-81, 141, 211, 259, 263-265, 268, 353 ЦПК України суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 , як спадкоємцю, суми пенсії за період з 01.10.2014 по 29.04.2018 року включно, належних спадкодавцю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь держави судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, місце знаходження: 36014 м.Полтава, вул.Гоголя, 34, код ЄДРПОУ 13967927.

Суддя Л.І.Савченко